LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4854522/265/22

від 03.05.2022 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - задовольнити. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 24 січня 2022 року по справі № 522/265/22, - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД _____________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 травня 2022 р. Категорія 113070100м.ОдесаСправа № 522/265/22 Головуючий в 1 інстанції: Федчишена Т.Ю. час і місце ухвалення: не зазначено, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Семенюка Г.В. суддів: Домусчі С.Д. , Шляхтицького О.І. розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 24 січня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Південного міжрегіонального управління УКРТРАНСБЕЗПЕКИ про визнання протиправними та скасування постанов про притягнення до адміністративної відповідальності, - встановиВ: Позивач, звернувся до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, Південного міжрегіонального управління УКРТРАНСБЕЗПЕКИ про визнання протиправними та скасування постанов про притягнення до адміністративної відповідальності, у якій вона просить визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті у справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України серії ВМ № 00001022 від 11.11.2021 у розмірі 8 500 гривень та визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті у справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України серії ВМ № 00001163 від 15.11.2021 у розмірі 8 500 гривень. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24 січня 2022 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Південного міжрегіонального управління УКРТРАНСБЕЗПЕКИ про визнання протиправними та скасування постанов про притягнення адміністративної відповідальності повернуто позивачу. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції не врахував, що розгляд позовних вимог позивача в одному провадженні сприятиме досягненню процесуальної економії та можливості забезпечення повноти та об`єктивності дослідження обставин справи протягом розумних строків. До того ж, апелянт вказує, що суд першої інстанції відповідно до ч.6 ст. 172 КАС України мав можливість до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або кілька об`єднаних вимог в самостійне провадження. На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне: Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24 січня 2022 року адміністративний позов повернуто позивачу, оскільки заявлені в адміністративному позові вимоги не пов`язані між собою підставою виникнення та/або поданими доказами, не є основними та похідним позовними вимогами, а правова оцінка повинна бути надана кожному рішенню окремо під час дослідження доказів в межах конкретного рішення. Суд апеляційної інстанції не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. В силу ч.3 ст.9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності. Відповідно до приписів ч.1 ст.21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою. Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом (ч.6 ст.21 КАС України). Відповідно до приписів ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом. Відповідно до пункту 6 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу). Статтею 172 КАС України визначено підстави об`єднання і роз`єднання позовів. Відповідно до ст.172 КАС України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами: 1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; 2) одного й того самого позивача до різних відповідачів; 3) різних позивачів до одного й того самого відповідача. Об`єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні - до початку розгляду справи по суті у кожній із справ. Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам. Отже, наведені правові норми дозволяють об`єднання в одному позові вимог, якщо вони пов`язані між собою. Згідно з частиною 6 статті 172 КАС України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства. Повертаючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені в адміністративному позові вимоги не пов`язані між собою підставою виникнення та/або поданими доказами, не є основними та похідним позовними вимогами, а правова оцінка повинна бути надана кожному рішенню окремо під час дослідження доказів в межах конкретного рішення. Колегія суддів вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими, адже визначені процесуальним законом правила об`єднання позовних вимог позивачем не порушені. Зокрема, позовні вимоги заявлені одним й тим самим позивачем до одного й того самого відповідача, підсудні одному й тому ж суду, а також пов`язані між собою підставою виникнення (вони є ідентичними). Крім того, застосовуючи норму п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України, суд першої інстанції не встановив обставин, які б свідчили про неможливість застосування положень статті 172 КАС України. Зокрема, колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції не був позбавлений можливості скористатись правом роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження в порядку ч. 6 ст. 172 КАС України. Наведене свідчить про формальний підхід суду першої інстанції при встановленні можливості розглядати заявлені позивачем позовні вимоги в одному провадженні та не вжиття ним законодавчо встановлених можливостей щодо виділення відповідних позовних вимог в окреме самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства. Відповідно до вимог ч.2 ст. КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Право на захист у суді своїх прав і свобод є конституційною гарантією, яка забезпечується реальною можливістю усякій заінтересованій особі звернутися до суду у встановленому законом порядку про захист прав, свобод та інтересів та можливістю обирати спосіб захисту, використовуючи при цьому всі дозволені законодавством інструменти та засоби. Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції при прийнятті ухвали від 24 січня 2022 року було порушено нормо процесуального права, що призвело до її неправильного вирішення, а відтак, відповідно до ч. 3 ст. 312, ст. 320 КАС України, - оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 311, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - задовольнити. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 24 січня 2022 року по справі № 522/265/22, - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. суддя-доповідач Семенюк Г.В. судді Домусчі С.Д. Шляхтицький О.І.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»