Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 344/5685/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 344/5685/21 пров. № А/857/23478/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й. за участі секретаря судового засідання: Приступи Р.Л.. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2021 року (суддя Домбровська Г.В., час ухвалення не зазначений, місце ухвалення м.Івано-Франківськ, дата складання повного тексту 25.11.2021), в адміністративній справі №344/5685/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, про визнання протиправною та скасування постанови, закриття провадження у справі, встановив: У квітні 2021 позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, в якому просив: 1) визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення ГАА №931872, винесену дільничним офіцером Івано-Франківського ВП, лейтенантом поліції Стасівим В.В. про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.2 ст.44-3 КУпАП; 2) закрити справу про адміністративне правопорушення. Відповідач позову не визнав, у суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі у зв`язку з їх необґрунтованістю та не відповідністю нормам діючого законодавства. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25.11.2021 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з адміністративним позовом. Адміністративний позов задоволено. Скасовано постанову про адміністративне правопорушення серія серії ГАА №931872 від 24 грудня 2020 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено частиною 2 статті 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Справу про адміністративне правопорушення закрито. З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт рішення суду незаконним у зв`язку з невірним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, необґрунтованим у зв`язку з не з`ясуванням обставин, що мають значення для цієї справи, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає про невірний висновок суду першої інстанції про недоведеність скоєння позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.44-3 КУпАП. Вважає апелянт, що винісши постанову серії ГАА №931872 від 24.12.2020р. у справі про адміністративне правопорушення, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, КУпАП та іншими нормативно-правовими актами при накладенні адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 170 грн.. Зокрема, дільничний офіцер поліції, розглядаючи дану справу, з`ясував всі обставини, які підлягають з`ясуванню, надав зафіксований факт перебування без засобів індивідуального захисту респіраторів або масок, що закривають рот та ніс, який відображено на фотографічному знімку, що доданий до відзиву, заслухав пояснення позивача та обґрунтовано притягнув позивача до адміністративної відповідальності. При цьому вказує скаржник, що суд першої інстанції не належно оцінив надані по справі докази та прийняв незаконне рішення, яке підлягає скасуванню. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 25.11.2021 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Позивач з доводами та вимогами апеляційної скарги не погодився, подавши на неї відзив, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду залишити без змін. У засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не з`явились, явку повноважних представників не забезпечили, жодних заяв чи клопотань щодо відкладення розгляду справи не подавали, хоча належним чином усі були повідомленні про дату, час та місце розгляду справи. Відповідно до статті 313 КАС України суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість апеляційного розгляду справи у відсутності сторін (їх представників). Згідно з ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з врахуванням наступного. Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 24 грудня 2020 року дільничним офіцером поліції Івано-Франківського ВП лейтенантом поліції Стасів В.В. винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ГАА №931872, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності на підставі ч.2 ст.44-3 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 170,00 грн. (а.с. 5, 15). Із змісту вказаної постанови видно, що 24.12.2020 року о 17:20 год. по вул. Бельведерська, 32а в приміщенні магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » гр. ОСОБА_1 перебував без засобів індивідуального захисту, а саме респіраторів чи маски, що прикриває рот та ніс, чим порушив ПКМУ №1236 від 09.12.2020. Не погодившись із наведеною вище прийнятою відповідачем постановою від 24.12.2020 року по справі про адміністративне правопорушення, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб. Відповідно до ст.29 вказаного Закону, карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України. Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації. На виконання вимог Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», прийнято Постанову КМ України №641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», згідно якої з метою запобігання поширенню на території України вказаної гострої респіраторної хвороби, з 01.08.2020 по 31.12.2020 на території України установлено, шляхом продовження на всій території України дію карантину, встановленого постановами КМУ від 11.03.2020 №211 та №392 від 20.05.2020. Відповідно до п.п.1 п.10 Постанови КМ України №641 від 22.07.2020, в редакції чинній станом на 11.12.2020, на території України на період дії карантину заборонялося перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно. Згідно з Постановою КМУ від 09.12.2020 року №1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваної постанови), відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19.12.2020 до 28.02.2021 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20.05.2020 року №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., №43, ст.1394, №52, ст.1626) та від 22.07.2020р. №641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., №63, ст.2029).

2. На території України на період дії карантину запроваджуються обмежувальні протиепідемічні заходи, а саме забороняється, зокрема: 1) перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно. Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 06.11.2020 №1000-IX, який набрав чинності 21.11.2020, внесено зміни до Кодексу України «Про адміністративні правопорушення», а саме статтю 44-3 КУпАП доповнено частиною 2 такого змісту: "Перебування в громадських будинках, спорудах, громадському транспорті під час дії карантину без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно, - тягне за собою накладення штрафу від десяти до п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян". Крім цього, зазначеним Законом внесено зміни до ст.222 КУпАП, яка визначає повноваження органів національної поліції з розгляду справ про адміністративні правопорушення, шляхом доповнення ч.1 ст. 222 КУпАП, після цифр "44" словами і цифрами "частина друга статті 44-3". Відповідно до вказаних змін, які набрали чинності 21.11.2020, до повноважень працівників органів та підрозділів Національної поліції віднесено розгляд справ про адміністративні правопорушення за ч.2 ст.44-3 КУпАП. Згідно з п.8 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. У випадках, передбачених частинами першою та другою статті 258 КУпАП, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Суд апеляційної інстанції також враховує, що відповідно до ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. У статті 7 КпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами. При цьому Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлюється чітка стадійність притягнення особи до відповідальності: виявлення правопорушення, фіксація правопорушення, формування доказової бази (матеріалів справи), розгляд справи про адміністративне правопорушення. Тобто, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, використовуючи свої повноваження, повинен був зібрати докази, які б підтверджували наявність складу правопорушення, перед складанням постанови та відібранням пояснень від правопорушника роз`яснити його права, надати можливість заявити та розглянути клопотання. Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень. Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. У відповідності до ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. З матеріалів справи видно, що підставою для притягнення до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення згідно оскаржуваної постанови стало знаходження позивача 24.12.2020 року о 17:20 год. по АДРЕСА_1 в приміщенні магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » без засобів індивідуального захисту, а саме респіраторів чи маски, що прикриває рот та ніс. В позовній заяві та письмових поясненнях Позивач, посилаючись на необґрунтованість висновку Відповідача про притягнення його до адміністративної відповідальності, покликався на те, що він не порушував Постанову КМУ №1236 від 09.12.2020 року, оскільки не перебував у громадському місці, а також покликався на процедурні порушення, допущені Відповідачем при розгляді справи про адміністративне правопорушення. На підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення представником відповідача надано фотозображення особи, яка знаходилася у приміщенні без індивідуальних засобів захисту. Однак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказане фотозображення не може вважатися належним доказом факту вчинення ОСОБА_1 відповідного правопорушення, оскільки на вказаному фото достовірно встановити зображену особу є неможливим. Окрім того, вказане фото не містить інформації щодо місця перебування зображених на ньому осіб (відповідної адреси, назви магазину). Суд також звертає увагу, що в оскаржуваній постанові від 24.12.2020 року не міститься посилання на вказану фотофіксацію як на доказ вчинення адміністративного правопорушення. У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено фотофіксацію чи відеозапис, така фотофіксація чи відеозапис, згідно з вимогами статті 74 КАС України, не можуть вважатися належними та допустимими доказами вчинення адміністративного правопорушення. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 13.02.2020 у справі №524/9716/16-а. На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що при розгляді справи не знайшов свого підтвердження факт вчинення позивачем правопорушення. У матеріалах справи такі підтвердження відсутні, є в наявності лише постанова про притягнення до відповідальності, що не дає підстав стверджувати про допущення саме позивачем порушень карантинних обмежень. Верховний Суд у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а зазначив, що в силу принципу презумпції невинуватості, яка підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. Отже, згідно принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч.2 ст.44-3 КУпАП, є не доведеним. Таким чином, постанова по справі про адміністративне правопорушення ГАА №931872, винесена дільничним офіцером Івано-Франківського ВП лейтенантом поліції Стасівим В.В. про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.2 ст.44-3 КУпАП, є протиправною та підлягає скасуванню. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Тобто, обов`язок доводити правомірність рішення у цій справі покладається на суб`єкта владних повноважень, яким у цій справі є відповідач Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області. Таким чином, враховуючи вимоги ч.3 ст.286 КАС України, судом першої інстанції сформовано правильний висновок про те, що за відсутності у діях ОСОБА_1 умислу на вчинення правопорушення, тобто відсутність складу правопорушення, передбаченого ч.2 ст.44-3 КУпАП, а також встановлення факту порушення процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності, оскаржена постанова від 24.12.2020 року підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.44-3 КУпАП підлягає закриттю. З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для його скасування. Керуючись ст.ст. 243, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2021 року в адміністративній справі №344/5685/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови, закриття провадження у справі залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і в касаційному порядку не оскаржується. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль Повний текст постанови суду складено 02.05.2022 року