Постанова Київський апеляційний суд № 357/5804/21

Головуючий у І інстанції Кошель Б.І. Провадження № 22-ц/824/2304/2022 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА Іменем України 03 травня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Матвієнко Ю.О., суддів Мельника Я.С., Гуля В.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про стягнення грошової компенсації за несвоєчасно виплачену пенсію, ВСТАНОВИЛА: У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з даним позовом та просив про його задоволення, посилаючись на те, що він перебуває на обліку у Білоцерківському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області і отримує пенсію, як інвалід 2-ої групи. У 2010 році ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про перерахунок пенсії на підставі ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 липня 2010 року позовні вимоги позивача про перерахунок пенсії відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» задоволено. Згідно рішення суду позивачу було нараховано 66 057,97 грн., які він отримав лише 11.02.2021 року без автоматичної виплати грошової компенсації за несвоєчасну виплату. Термін затримки у виплаті нарахованої, але не виплаченої пенсії склав більше 10 років, тому позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому грошової компенсації за порушення строків виплати пенсії, на що отримав відмову. З огляду на викладені обставини, позивач просив стягнути з відповідача суму грошової компенсації втраченої частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати пенсії в розмірі 127 043,20 грн. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 серпня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з Білоцерківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (адреса: вул. Ярослава Мудрого, буд. 2, м. Біла Церква, Київська обл., ЄДРПОУ 41249051) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 127 043 грн. 20 коп. грошової компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати. Стягнуто з Білоцерківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (адреса: вул. Ярослава Мудрого, буд. 2, м. Біла Церква, Київська обл., ЄДРПОУ 41249051) на користь держави судовий збір у розмірі 1 270 грн. 43 коп. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позову. Обгрунтовуючи скаргу, відповідач посилався на те, що ухвалене на користь позивача ОСОБА_1 у 2010 році судове рішення управлінням пенсійного фонду України в м. Біла Церква не було виконане з огляду на внесення змін до Державного бюджету України на 2011 рік щодо обмеження фінансування пенсій. Тому, надана позивачу відповідь щодо відсутності у Пенсійного фонду України повноважень на здійснення нарахування та виплату компенсації у зв`язку з несвоєчасним виконанням Державним казначейством постанови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05.07.2010 у справі № 2-6654/10 з урахуванням ухвали Апеляційного суду Київської області від 02.11.2011 у справі № 22-а-27484/2011, Закону України від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» є цілком правомірною, а вимога ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації не підлягає задоволенню. Крім того, вимога позивача про здійснення розрахунку компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та виплати компенсації в сумі 127 043,20 грн., адресована Управлінню пенсійного фонду України, заявлена до неналежного відповідача, оскільки розпорядником коштів державного бюджету є Управління Державної казначейської служби в Київській області, яке і має відповідати перед позивачем. Також апелянт в апеляційній скарзі послався на відсутність обґрунтувань, з чого складається компенсація в сумі 127 043,20 грн., яка, на його думку, потребує глибокого обрахування компетентними фахівцями. Відповідач у скарзі також зазначив, що відсутні правові підстави для виплати позивачу компенсації втрати частини доходу на підставі Закону України від 19.10.2000 року № 2050-Ш «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», оскільки нарахована та виплачена позивачу на виконання постанови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05.07.2010 у справі № 2-6654/10 з урахуванням ухвали Апеляційного суду Київської області від 02.11.2011 у справі № 22-а-27484/2011 доплата до пенсії в сумі 66 057,97 грн. не є періодичним платежем, а відтак позов про стягнення інфляційних нарахувань з заборгованості по доплаті до пенсії має заявлятись до виконавця бюджетних асигнувань на загальних підставах відповідно до вимог ст. 625 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки ціна позову у даній справі є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (127 043 грн. 20 коп.), апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05.07.2010 року у справі № 2-6654/10 задоволено у повному обсязі позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква про зобов`язання провести перерахунок пенсії. Даним рішенням, ухваленим у порядку цивільного судочинства, визнано відмову управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква у перерахунку основної та додаткової пенсії відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», неправомірною; зобов`язано управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 , визначити розмір та стягнути заборгованість, а також проводити щомісячно виплату пенсії, починаючи з 01.04.2010 року згідно зі ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та провести перерахунок додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, визначити розмір та стягнути заборгованість, а також проводити щомісячну виплату ОСОБА_1 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 75% від мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, визначеної ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, передбаченого в Законах про Державний бюджет на відповідний рік, починаючи з 01.04.2010 року з врахуванням виплаченої пенсії; зобов`язано управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква проводити перерахунок пенсії з урахуванням положень ст. 67 ч. 3 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний період. З протоколу індивідуального перерахунку пенсії від 24.01.2012 року по особовому рахунку № НОМЕР_2 ОСОБА_1 вбачається, що йому нарахована заборгованість по виплаті пенсії за рішенням суду у розмірі 66 057,97 грн. (а.с.9-10). Фактичну виплату пенсії позивачу здійснено 11.02.2021 року, що підтверджується випискою по картковому рахунку (а.с.3). Також встановлено, що Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області листом від 15.04.2021 року №4042-4672/М-02/8-1000/21 на звернення позивача щодо нарахування та виплати компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за судовим рішенням, повідомило, що підстав для виплати компенсації за втрату частини доходу в зв`язку з порушенням термінів їх виплати немає (а.с.7-8). Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є стягнення компенсації втрати частини доходів (пенсії) за період з квітня 2010 року по лютий 2021 року у зв`язку із простроченням виконання відповідачем обов`язку з виплати пенсії у відповідному розмірі. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною другою статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка регламентує виплату пенсій за минулий час, передбачено, що нараховані суми пенсії, неотримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. При цьому компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №

159. Ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-III врегульовано, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). За правилами ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). За змістом п. 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі-Порядок № 159) компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат). П.3 Порядку № 159 унормовано, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат). Наведене свідчить, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону N 2050-III та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Також, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії). Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (№ 1058-ІУ), статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати» (№ 2050-ІІІ) та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Аналогічного правового висновку дійшла колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у постанові від 7 листопада 2012 року № 6-131цс12. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі N 522/9778/16-а, від 17 вересня 2020 року у справі N 300/544/19, від 15 жовтня 2020 року у справі N 240/11882/19 та від 29 жовтня 2020 року у справі N 0840/3175/18. Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені, що вбачається з положень ст.ст. 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», та положень Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159, які дають підстави вважати, що нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 03 липня 2018 року по справі №521/940/17. Відповідно до ст.ст.3, 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати», сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Таким чином, на підставі положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159, відповідно до яких основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, беручи до уваги доведеність факту виплати позивачу заборгованості по пенсії із затримкою строком більше ніж на десять років, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про задоволення позову та стягнення на користь позивача з відповідача компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати. Відповідно до пунктів 4, 5 "Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом (пункт 4). Судом при ухваленні рішення обґрунтовано взято до уваги розмір суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою пенсії у розмірі 127 043,20 грн. за період з 01.04.2010 року по лютий 2021 року, оскільки цей розмір визначений позивачем з дотриманням вимог Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159, і відповідачем спростований не був. Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Згідно частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Оскільки позивачем належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами підтверджено обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача суми грошової компенсації у розмірі 127 043 грн. 20 коп. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що належним відповідачем у даній справі є Державна казначейська служба України, колегією суддів відхиляються, оскільки саме на управління Пенсійного фонду України, на обліку якого перебуває позивач ОСОБА_1 , судом покладено обов`язок перерахувати та виплачувати в подальшому пенсію у визначеному законом розмірі, тому, зважаючи на те, що відповідач своєчасно не виконав вищенаведений обов`язок, він поряд з виплатою у лютому 2021 року суми недоплаченої пенсії у розмірі 66 057 грн. 97 коп. мав виплатити позивачу компенсацію втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати в силу вказівки закону, а саме ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Необгрунтованими є і доводи скарги про незгоду з розміром грошової компенсації, оскільки наданий суду позивачем розрахунок відповідачем спростований не був, та є належним і допустимим доказом, відтак обґрунтовано покладений судом в основу рішення. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позивачем мав бути заявлений позов про стягнення інфляційних нарахувань з заборгованості по доплаті до пенсії на підставі положень ст. 625 ЦК України, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Стягнення інфляційних втрат регулюється ст. 625 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні ст. 625 ЦК України, а тому положення ст. 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Вказана правова позиція щодо застосування положень ст. 625 ЦК України узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі N 804/871/16, постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі N 2а-11853/10/1570. Враховуючи наведене вище, колегія суддів уважає, що положення ст. 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. При цьому, колегія суддів зазначає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати», а не ст. 625 ЦК України, з огляду на таке. Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Строки виплати пенсії встановлені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2013 року N 1058-IV. Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Частиною 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159). Відповідно до ст. ст. 1, 2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Відповідно до п. 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат). Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону N 2050-III та Порядком N 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у даній справі Пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі N 522/5664/17, від 21 червня 2018 року у справі N 523/1124/17, від 03 липня 2018 року у справі N 521/940/17, від 05 жовтня 2018 року у справі N 127/829/17, від 12 лютого 2019 року у справі N 814/1428/18, від 08 серпня 2019 року у справі N 638/19990/16-а. Отже, позивач ОСОБА_1 має право на отримання компенсації, передбаченої ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати». Доводи відповідача, що перерахунок пенсії позивачу на виконання судового рішення не є доходом в розумінні ст.2 Закону №2050-ІІІ, а має характер разової виплати, не є прийнятними, оскільки вказані кошти нараховані в результаті перерахунку пенсії та відновлення прав позивача, порушених при їх виплаті у розмірі меншому, ніж передбачено законодавством. Тобто вказана сума є доходом в розумінні ст.2 Закону №2050-ІІІ. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №159/1615/17, від 29.04.2020 у справі №420/2093/16-а, від 16.12.2020 у справі №521/21718/16-а, від 23.12.2020 у справі №640/7975/15-а. Інші доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції повно і всебічно з`ясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 серпня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: Судді: