Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/14084/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/14084/20 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 жовтня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Безименної Н.В. суддів Аліменка В.О. та Кучми А.Ю. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій,- В С Т А Н О В И Л А: Позивач звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; - зобов`язати відповідача здійснити перерахунок, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 з 17.07.2018 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції, чинній до 01.01.2015), у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік). Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року позов задоволено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що територія, на якій проживає позивач, не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, а до 01.01.2015 проживала на території, яка належала до зони посиленого радіоекологічного контролю, внаслідок чого відсутні підстави для перерахунку її пенсії відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Позивач відзив на апеляційну скаргу не подавала. В суді першої інстанції її позиція обґрунтовувалась безпідставністю відмови відповідача у нарахуванні та виплаті позивачці з 17.07.2018 підвищення до пенсії, встановленого ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з огляду на відновлення з 17.07.2018 дії вказаної статті у редакції, яка діяла до 01.01.2015, та віднесення с.Синява Рокитнянського району Київської області до третьої зони добровільного гарантованого відселення. Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантин на всій території України, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с.23). Позивач перебуває на пенсійному обліку та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується посвідченням №120783/166 (а.с.12). 07.09.2020 позивач звернулась до відповідача із заявою щодо перерахунку її пенсії з 17.07.2018. з огляду на прийняття Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 №6-р/2018. Листом від 06.10.2020 №8427-12204/Л-02/8-1000/20 (а.с.17) позивача повідомлено про відсутність підстав для здійснення їй нарахування і виплати доплати до пенсії, оскільки рішенням Конституційного Суду України рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 не змінювалась редакція ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулась до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що позивач має право на щомісячне отримання доплати як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як встановлено статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а тому, ненараховуючи та невиплачуючи позивачу таку доплату, відповідач допустив протиправну бездіяльність. За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Право призначення пенсії особам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи регулюються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ) до 1 січня 2015 року передбачалась виплата підвищення до пенсії пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення. Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №76-VIII) внесено зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, виключено ст.39 наведеного Закону. 17 липня 2018 року Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2018 вказані зміни було визнано неконституційними. Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, передбачала: «Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.». 28 грудня 2014 року прийнято Закон № 76-VIII, який набрав чинності 1 січня 2015 року та підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. 01 січня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №987-VIII), яким до Закону № 796-ХІІ включено статтю 39 такого змісту: «Стаття

39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України». Закон № 796-ХІІ не регламентує питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково-дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо. Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони, врегульовано Законом України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №791а-ХІІ), стаття 2 якого визначає категорії зон радіоактивного забруднення. Частина 1 цієї статті у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов`язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю. Пунктом 2 розділу І Закону № 76-VІІІ у статтю 2 Закону № 791а-ХІІ внесено зміни, якими абзац п`ятий частини другої статті 2 цього Закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 1 січня 2015 року. Отже, з 1 січня 2015 року стаття 2 Закону № 791а-ХІІ визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій: 1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році; 2) зона безумовного (обов`язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період; 3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період. Таким чином, з 1 січня 2015 року зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом № 791а-ХІІ. Разом з тим, відповідно до ч.2, 3 ст.2 Закону № 791а-ХІІ повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України. Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106, за якою с.Синява Рокитнянського району Київської області, де проживає позивач, віднесено до третьої зони добровільного гарантованого відселення. Зазначена обставина також підтверджується довідкою виконавчого комітету Синівської сільської ради Рокитнянського району Київської області від 01.09.2020 №1084-02-37, відповідно до якої позивач проживає у с.Синява Рокитнянського району Київської області з 26.04.1986 (а.с.16). Таким чином, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 №6-р/2018, позивач набула права на отримання підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ. Щодо клопотання апелянта про залишення позовної заяви без розгляду, колегія суддів звертає увагу, що про підстави не здійснення їй відповідного перерахунку додаткової пенсії позивач дізналась за результатами отримання листа від 06.10.2020 №8427-12204/Л-02/8-1000/20, а тому звертаючись із вказаним позовом до суду 22.12.2020 (відповідно до штампу ВПЗ на конверті), позивачем дотримано встановлені ст.122 КАС України строки судового оскарження відмови у перерахунку її пенсії, викладеної в наведеному листі. З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, беручи до уваги наявність у позивача права на отримання доплати до пенсії відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» внаслідок прийняття Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 №6-р/2018, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, при цьому колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування. Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Керуючись ст.ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Текст постанови виготовлено 07 жовтня 2021 року. Суддя-доповідач Н.В.Безименна Судді В.О.Аліменко А.Ю.Кучма