Постанова Дніпровський апеляційний суд № 205/7747/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2562/22 Справа № 205/7747/20 Категорія 81 Суддя у 1-й інстанції - Мовчан Д. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 травня 2022 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Петешенкової М.Ю., суддів Городничої В.С., Лаченкової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 04 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів на утримання майна, - В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що є власником 3/8 частки квартири АДРЕСА_1 . Інші 5/8 частки вищевказаної квартири належить її батькові ОСОБА_1 , який зареєстрований за вказаною адресою, але починаючи з березня 2016 року за вказаною адресою не проживає, комунальні послуги не сплачує, у здійснені ремонту у квартирі участі не приймає. Враховуючи, що 5/8 частки квартири за вищевказаною адресою належить відповідачу, то він зобов`язаний сплачувати кошти за комунальні послуги за вказаною адресою. У зв`язку з чим, просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь понесені витрати по оплаті комунальних послуг на утримання квартири у розмірі 13 180,75 грн., а також 3 % річних у розмірі 395,40 грн. Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 04 жовтня 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на утримання квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 у вигляді: понесених та документально підтверджених витрат на оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 13 180,75 грн., а також 3% річних у розмірі 395,40 грн. Вирішено питання щодо судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що будь-яких достатніх, належних та допустимих доказів відсутності відповідача за вказаною адресою, суду не надано. За змістом положень статті 360 ЦК України ОСОБА_1 повинен приймати участь в утриманні належних йому на праві власності частки у квартирі та нести витрати зі сплати коммунальных послуг. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність стягнення витрат на оплату житлово-комунальних послуг, оскільки співвласник повинен не тільки спільно утримувати майно, а й спільно користуватись, проте позивач перешкоджає йому у користуванні спільною власністю, що підтверджується постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2020 року у справі №205/6638/19. Вказаною постановою суду встановлений факт не проживання відповідача у справі починаючи з 2006 року у квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду без змін. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного. Судом встановлено, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить 3/8 частки квартири АДРЕСА_1 камінь, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ННС № 785466 від 27 червня 2018 року, зареєстрованого в реєстрі за № 631 та посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Базилєвим С.П. Інша 1/4 частка вказаної квартири належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 27 червня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Базилєвим С.П. та 3/8 частки вищевказаної квартири належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого 27 червня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Базилєвим С.П. Обидві сторони у справі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 21 вересня 2020 року. Разом з цим, як встановлено судом, а сторонами не оспорювалось, відповідач у справі за вказаною адресою не проживає починаючи з березня 2016 року через перешкоди, які чинить йому позивач, що підтверджується постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2020 року у справі № 205/6638/19, якою зобов`язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 , співласником якої він є, перешкоди в користуванні квартирою, зі вселенням останнього у вказану квартиру. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які свідчать про оформлення відсутності відповідача за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до статті 360 ЦК України ОСОБА_1 повинен приймати участь в утриманні належних йому на праві власності частки у квартирі та нести витрати зі сплати комунальних послуг. Проте, погодитись з таким висновком суду першої інстанції не можна, з огляду на наступне. Частиною першою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках. Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 ЦК України). Статтею 322 ЦК України визначено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 360 ЦК України співвласник, відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності, зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном. При цьому маються на увазі витрати, об`єктивно необхідні для належного функціонування спільного майна, тобто для підтримання його технічних, санітарно-гігієнічних, екологічних, ергономічних та естетичних характеристик будинку, які визначають його експлуатаційні якості. Виходячи з аналізу наведених норм, у разі ухилення співвласника від участі у витратах на утримання спільної власності, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно й вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутися до суду з позовом про примусове стягнення зі співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна. У свою чергу, такий співвласник може висунути відповідні заперечення, вважаючи здійснені співвласниками витрати надмірними або зайвими. Отже, в разі доведеності одним зі співвласників понесення ним витрат на управління, утримання та збереження спільного майна, участь у ньому (управлінні, утриманні, збереженні) пропорційно своїй частці зобов`язаний приймати інший співвласник, який ухиляється від свого обов`язку, особа, яка зазнала втрат, має право на їх відшкодування у передбаченому законом порядку. Зокрема, такими способами захисту права є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України). Статтею 162 ЖК України визначено, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», що був чинний на час виникнення спірних правовідносин, передбачено право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг. Водночас відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 Закону такому праву прямо відповідає обов`язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. При цьому пункт 6 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлює, що споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 травня 2020 року у справі №635/516/18. Звертаючись з позовом до суду позивач зазначала про те, що з 2016 року відповідач не проживає у квартирі АДРЕСА_1 , співвласником якої він є, у зв`язку з чим вона вимушена особисто нести витрати на оплату житлово-комунальних послуг. Разом з тим, на час ухвалення рішення судом першої інстанції, ОСОБА_2 протиправно обмежувала та чинила ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою, внаслідок чого останній був позбавлений доступу до вказаної квартири, тобто користуватися належним йому майном, що знайшло своє підтвердження у постанові Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2020 року у справі № 205/6638/19, та спростовує доводи позивача про обов`язок відповідача приймати участь витратах по утриманню будинку і придомової території, а також сплачувати інші надані житлово-комунальні послуги, оскільки фактично не є споживачем цих послуг. Отже, на зазначені вище обставини суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відсутність документального підтвердження відсутності відповідача за вказаною адресою та надання таких документів до обслуговуючих організацій та наявність підстав для задоволення позовних вимог. Вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції не в повному об`ємі з`ясував права та обов`язки учасників спору, обставини справи, надав неналежну правову оцінку доводам сторін у справі, що призвело до постановлення рішення, яке не відповідає вимогам закону та матеріалам справи. На підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. За положеннями ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції, слід змінити розподіл судових витрат, стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 1 260 грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 04 жовтня 2021 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення. Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів на утримання майна. Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 1 260 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: В.С. Городнича О.В. Лаченкова