Постанова 4807 № 333/4322/21

Дата документу 02.05.2022 Справа № 333/4322/21 Запорізький апеляційний суд Єдиний унікальний № 333/4322/21 Головуючий у 1-й інстанції: Стоматов Е.Г. Провадження №22-ц/807/878/22 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 травня 2022 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого,судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Маловічко С.В., Кочеткової І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Балика Павла Олександровича, на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2021 року, у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги (з централізованого опалення та гарячого водопостачання), - В С Т А Н О В И В: У червні 2021 року Концерн «Міські теплові мережі» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг (послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води). В обґрунтування позову зазначили, що Концерн «Міські теплові мережі» є виконавцем послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води (підігріву питної води). Відповідач ОСОБА_1 є власником та зареєстрована в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . В даній квартирі також зареєстрований ОСОБА_2 . За вказаною адресою Концерном «Міські теплові мережі» надаються послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, заперечень з боку відповідачів на неналежну якість надання послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води на адресу Концерну «Міські теплові мережі» не надходило. Договір між сторонами на надання вказаних послуг не укладений. що не звільняє відповідачів від обов`язку своєчасно вносити оплату за надані позивачем послуги. Відповідачі, скориставшись послугами Концерну, не здійснили жодної оплати за надані позивачем послуги. За період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2021 року загальна сума заборгованості за надані комунальні послуги становить 35521,76 грн. На підставі зазначеного Концерн «Міські теплові мережі» просили суд стягнути з відповідачів в солідарному порядку суму заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за вказаний період в сумі 35521,76 грн та судові витрати в сумі 2270 грн. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2021 року позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі 29199 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» витрати по сплаті судового збору в розмірі 932,97 грн з кожного. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 , представник, адвокат Балика Павло Олександрович подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права, просить змінити резолютивну частину рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2021 року, зазначивши, що солідарному стягненню з відповідачів на користь позивача підлягає сума 24757,21 грн. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції було стягнуто з відповідачів солідарно застосувавши строк позовної давності зайву суму заборгованості у розмірі 4441,79 грн, оскільки відповідно до розрахунку позивача, станом на 29 червня 2018 р. розмір заборгованості становить 10764,55 грн і ця сума не підлягає стягненню, оскільки була заявлена позивачем до стягнення поза межами позовної давності, яка була правильно застосована судом за заяви відповідачів. Загальна сума заборгованості 35521,76 грн - 10764,55 грн = 24757,21 грн (заборгованість за останні три роки, до дати подання позовної заяви позивачем, до 29 червня 2021 року). Зазначає, що суд першої інстанції правильно визначився із періодом за який підлягає стягненню заборгованість, але не правильно розрахував заборгованість за цей період , вказавши суму 29199 грн, тоді як стягненню підлягає лише 24757,21 грн. Тобто, суд безпідставно стягнув зайвих 4441,79 грн (29199-24757,21). Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, Концерн «Міські теплові мережі», зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. У зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 01 січня 2021 року це 227 000,00 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік» з 01 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2270 грн (2270 грн х 100 = 227 000,00 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 35521,76 грн., що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Апеляційний суд врахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України. Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону. Відповідно до ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з частиною першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю доповідача в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. В силу вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає. Задовольняючи частково позовні вимоги Концерну «МТМ», суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 , який є власником квартири, в якій зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , куди надавалися позивачем житлово-комунальні послуги, які споживачі зобов`язані оплачувати. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживачів від оплати послуги у повному обсязі, у зв`язку із чим за заявами відповідачів судом стягнуто заборгованість з урахуванням строку позовної давностіза період з 29 червня 2018 року по 29 червня 2021 року у розмірі 29199,00 грн та судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Правовідносини із споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», відповідно до ст. 4 якого законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг. Відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-ІV від 24.06.2004, який діяв в період виникнення спірних правовідносин і втратив чинність з 01.05.2019, а також Закону України «Про житлово-комунальні послуги» 2189-ІV від 09.11.2017 який введено в дію з 01.05.2019, правовідносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, мають ознаки зобов`язання, в силу яких споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» - комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Згідно зі ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-ІV від 24.06.2004, залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо). Згідно ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово- комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до п. 1 ч. 1 статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Відповідно до ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", виконавець зобов`язаний, зокрема, забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору. Згідно п.5 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 20 вказаного Закону, споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї при відповідному документальному оформленні. Відповідно до ст. 23, 24 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», послуга з централізованого водопостачання, централізованого водовідведення надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та підтверджена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18). Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у ст. 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Тобто, споживач послуги має право встановити індивідуальний засіб обліку. Відповідно до п.11, 17 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. затверджених постановою Кабінет) Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (далі Правила № 630), плата за послуги нараховується згідно з показаннями будинкового засобу обліку води, а уразі його відсутності (несправності) за нормативами (нормами) споживання у таких випадках: у разі відсутності засобів обліку води, встановлених у квартирі (будинку садибного типу); у разі несправності квартирних засобів обліку, що не підлягає усуненню, з моменту її виявлення; у разі відсутності у виконавця показань квартирних засобів обліку за розрахунковий період з подальшим перерахунком відповідно до пункту 18 цих Правил. Плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ст. 32 ч. 1 Закону № 1875). Відповідно до ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Згідно з п. 18 Правил № 630, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк. Згідно з п. 20. 21 Правил № 630, плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. У разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання: з централізованого постачання холодної та гарячої води і водовідведення - з розрахунку на одну особу та на ведення особистого підсобного господарства. Згідно з п.29 Правил № 630, споживач має право на зменшення розміру плати у разі, зокрема, тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання). Згідно з п.30 Правил № 630, споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки. Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язань, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно з ст. 162 ЖК України плата за комунальні послуги береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами та вноситься у встановлені строки. Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник майна зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором і законом. Відповідно до ст. 67, 68 ЖК України наймачі (власники) квартир зобов`язані своєчасно вносити плату за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інше) за затвердженими в установленому порядку тарифами. Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму житла. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. Статтею 64 ЖК України передбачено, що наймач і всі повнолітні члени сім`ї несуть солідарну майнову відповідальність за зобов`язаннями, пов`язаними з найманням житла. Судом встановлено, що Відповідно до інформаційної з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відлучення об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 260479325 від 08 червня 08 червня 2021 року, АДРЕСА_1 , належить на праві приватній власності ОСОБА_1 (а.с.7) Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади міста Запоріжжя щодо реєстрації місця проживання фізичної особи від 30 червня 2021 року та відповіді з Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 01 липня 2021 року ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.12.14). Договір між сторонами про надання послуг не укладався, у зв`язку із ігноруванням даної пропозиції відповідачем, проте Концерн «МТМ» надавав відповідачам як споживачам за вказаною адресою послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, а відповідачі такі послуги прийняли, від їх отримання не відмовлялись. На квартиронаймача ОСОБА_2 відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 де зареєстровано дві особи, про що свідчить довідка філії Когцерну « Міські теплові мережі № 689 від 10 червня 2021 року ( а.с. 6). Отже, фактичне надання цих послуг і відкриття особового рахунку на ім`я споживача слід вважати фактичним укладанням договору на умовах, передбачених Законом України «Протеплопостачання» та Правил. Таким чином, відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води, що постачається Концерном «Міські теплові мережі» за адресою: АДРЕСА_1 Централізоване опалення будинку АДРЕСА_2 здійснюється Концерном «Міські теплові мережі». В судовому засіданні було встановлено, що згідно Рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 25 від 29 січня 2009 року «Про визначення виконавців житлово- комунальних послуг» у м. Запоріжжя, починаючи з 01.01.2009 року виконавцем житлово-комунальних послуг для населення, що мешкає у житловому фонді комунальної власності з централізованого опалення визначено Концерн «МТМ» в будинках, мережі якихбезпосередньо приєднані до теплових мереж Концерну «МТМ». Згідно Рішення виконавчого комітету Запорізької міської Ради № 200 від 28.04.2011 «Про визначення виконавців комунальних послуг» у м. Запоріжжя, починаючи з 01.04.2011 виконавцем комунальних послуг для населення, що мешкає у житловому фонді комунальної власності з централізованого опалення, підігріву питної води визначено концерну «МТМ» в будинках, мережі яких безпосередньо приєднані до теплових мереж концерну «МТМ». Договір на постачання теплової енергії між сторонами, в процесі розгляду справи не надавався. Концерн «МТМ» зареєстрований у державному реєстрі, що підтверджується свідоцтвом про державу реєстрацію юридичної особи від 26 липня 2002 року (а.с.8). Відповідно до п. 2.1 Статуту Концерну «МТМ», предметом його діяльності є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну «МТМ» та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну «МТМ». Право Концерну «МТМ» на отримання оплати за надані послуги з опалення підтверджено рішенням виконавчого комітету Запорізької міської Ради № 5 від 29 січня 2009 року "Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг у м. Запоріжжі", відповідно до якого з 01 січня 2009 року в м. Запоріжжі виконавцем житлово-комунальних послуг для населення, що мешкає у житловому фонді комунальної власності, з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води визначено Концерн «МТМ» в будинках, мережі яких безпосередньо приєднані до теплових мереж Концерну «МТМ». Стаття 526 ЦК України визначає, що зобов`язання, підстави виникнення яких були передбачені в ст. 11 ЦК України, повинні виконуватися належним чином згідно умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Положеннями ст. 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Ст. 541 ЦК України передбачено, що солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Згідно з розрахунком суми позову та довідкою Філії Концерну «Міські теплові мережі» по особовому рахунку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01 січня 2016 року по 31 травня 2021 року мається заборгованість за послуги централізованого опалення в сумі 35 521 гривень 76 копійок. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем доведено факт надання послуг і наявності перед ним заборгованості, а тому позовні вимоги є обґрунтованими. При цьому, в суді першої інстанції відповідачами було заявлено про застосування строків позовної давності. Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК ). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1ст. 261 ЦК України). Початок позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Згідно з ч. 2 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Оскільки заборгованість за житлово-комунальні послуги нараховувалась позивачем щомісяця, то перебіг загальної позовної давності слід відраховувати від кожного щомісячного платежу. Вказані висновки зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №712/8916/17 від 07 липня 2020 року. З огляду на те, що між Концерном «Міські теплові мережі» та відповідачами склалися фактичні договірні відносини, тобто не визначений інший, ніж встановлений у пункті 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення термін внесення платежів, саме з 21 числа кожного місяця, наступного за тим, в якому були надані відповідні послуги, починається прострочення оплати цих послуг, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожним місячним платежем. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Суд першої інстанції встановив обґрунтованою наявність заборгованості у відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_1 за послуги з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 за період з січня 2016 року по червень 2021 року. Як встановлено з наданого розрахунку заборгованості по особистому рахунку № НОМЕР_1 , відповідачі в період з січня 2016 по травень 2021 років взагалі не здійснювали оплату за послуги з централізованого опалення і гарячого водопостачання. Суд першої інстанції прийшов джо висновку, що у даному випадку позивач був обізнаний, що відповідачі протягом тривалого часу, а саме з січня 2016 року не здійснювали оплату за надані послуги, оскільки на рахунок позивача не надходили відповідні грошові кошти не пізніше 20 - го числа наступного за розрахунковим місяцем.. Проте, до суду із даним позовом позивач звернувся лише 29 червня 2021 року, що підтверджується вхідним штампом на позові, тобто зі спливом строку позовної давності до щомісячних платежів, які виникли з січня 2016 року по червень 2018 року. Суд першої інстанції прийшов фактично до правильного висновку, про те, що з відповідачів підлягає стягненню у солідарному порядку заборгованість з урахуванням їх заяв про застосування строку позовної давності у три роки в розмірі 29199,00 грн, але при цьому не врахував, що відповідно до пункту 5 Закону України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованимх на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням короновірусної хвороби (COVID-19) від 30 березня 2020 року № 540-1Х розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктами 12-14, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 157, 258, 362, 559, 681, 728, 786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дій такого карантину. Згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби (COVID-19), спричиненої коронавірусом SARS CоV-2» в Україні встановлено карантин з 12 березня 2020 року, який діє по теперішній час, а тому позовна давність продовжується на строк дії карантину. Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. З огляду на те, що строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення за місячними платежами, які розпочались з 21 квітня 2017 року спливає 21 квітня 2020 року, проте в силу п.12 Прикінцевих та перехідних положення ЦК України з 02 квітня 2020 року позовна давність продовжується на строк дії карантину, тобто дії по теперішній час, а тому строк позовної давності необхідно було відраховувати з березня 2017 року. Як випливає з розрахунку за березень 2017 року відповідачу за надані комунальні послуги нарахована сума 693,09 грн, яку відповідач повинен сплатити не пізніше 20-го числа місяця, що настає за розрахунковим, тобто до 20 квітня 2017 року, отже з 21 квітня 2017 року розпочався перебіг позовної давності за вказаним місячним платежем. Відповідно до розрахунку заборгованості наданого позивачем вбачається, що сума заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за період з 21 квітня 2017 року по травень 2021 року становить 29240,54 грн ( 35521,76-6281,22). Отже, до стягнення підлягала б сума заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за період з 21 квітня 2017 року по травень 2021 року у розмірі 29240.54 грн. Суд першої інстанції стягнув суму заборговності фактично за зазначерий період, тобто з 21 квітня 2017 року по травень 2021 року, проте помилково визначив її у розмірі 29199.00 грн за період з 29 червня 20218 року по 29 червня 2021 року. Оскільки, Концерн «Міські Теплові Мережі» не оскаржував рішення суду першої інстанції та погодився з стягнутою суму заборгованості за наданні послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води у сумі 29199.00 грн, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення суми заборгованості у розмірі 29199.00 грн. З огляду на зазначене та враховуючи, що суд першої інстанції фактично прийшов до вірного висновку про солідарне стягнення заборгованості з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Концерну «МТМ» у розмірі 29199,00 грн фактично за період з 21 квітня 2017 року по травень 2021 року, але помилково зазначив період стягнення заборгованості не з квітня 2017 року, а з березня 2018 року, не врахувавши при цьому п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, що на думку колегії суддів не може бути підставою для скасування або зміни законного та обгрунтованого рішення суду першої інстанції з одних лише формальних міркувань. Отже, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції мав би стягнути суму заборгованості у межах позовної давності за період з 29 червня 2018 року по 29 червня 2021 року у розмірі 24757.21 грн є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження. А тому, підстав у межах доводів апеляційної скарги для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено. Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Випадки для звільнення від доказування, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Відповідно ж до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для часткового задоволення позову. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Висновки суду першої інстанції належним чином вмотивовані, відповідають встановленим судом обставинам справи, які ґрунтуються на наявних у справі доказах, та наведеним нормам матеріального права, і доводами скарги не спростовані. З огляду на те, що при ухваленні рішення районним судом було додержано норм матеріального і процесуального права, доводи скарги висновків суду не спростовують, колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Крім того, оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Балика Павла Олександровича - залишити без задоволення. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадкуякщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повна постанова складена 02 травня 2022 року. Головуючий, суддя Суддя Суддя Подліянова Г.С. Кочеткова І.В. Маловічко С.В.