Постанова 4821 № 711/4479/21

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/485/22Головуючий по 1 інстанції Справа №711/4479/21 Категорія: 310020000 Демчик Р. В. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2022 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач ) Суддів Бородійчука В.Г., Новікова О.М. учасники справи: позивач ОСОБА_1 ; відповідач ОСОБА_2 ; особа, яка подає апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Деревянко В.В. розглянувши у м. Черкаси в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Деревянка Віталія Тихоновича на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30.11.2021 року, постановленого під головуванням судді Демчика Р.В. у залі № 1 Придніпровського районного суду м. Черкаси 30.11.2021 року, о 10 год. 15 хв., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за аліментами, неустойки за прострочення сплати аліментів та моральної шкоди, - в с т а н о в и в : 19.07.2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за аліментами, неустойки за прострочення сплати аліментів та моральної шкоди. В обґрунтування позову ОСОБА_3 вказує, що на підставі постанови Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15.05.2000 року у справі № 2-2533 відповідач ОСОБА_2 зобов`язаний виплачувати на користь позивача аліменти на утримання їх спільної доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/ 4 частини всіх видів заробітку, але не менше 1/ 2 частини неоподаткованого мінімуму доходу громадян на кожну дитину щомісячно, починаючи з 28.04.2000 року і до повноліття дитини. Постановою старшого державного виконавця Черкаського районного відділу ДВС від 20.01.2021 року про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № 45872734 встановлено, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійсненні державним виконавцем відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» заходи щодо розшуку майна виявилися безрезультатними. Однак, цією ж постановою встановлено, що борг відповідача ОСОБА_2 зі сплати аліментів станом на 20.01.2021 року становить 34 903,89 грн. Вказану суму заборгованості 34903, 89 грн. позивач ОСОБА_3 просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь. Позивач також посилається, що відповідно до ст. 196 СК України, неустойка (пеня) за прострочення сплати аліментів за період з 01 грудня 2014 по 30 вересня 2017 року складає 7627 грн., а станом на 16 липня 2021 року становить в загальній сумі 310934,07 грн. Разом з тим, оскільки ст. 196 СК України визначено, що розмір пені не може бути більшим, ніж 100% від суми боргу, то ОСОБА_3 просила стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь пеню в розмірі 34903,89 грн. Позивач ОСОБА_3 зазначає, що несвоєчасна і не в повному обсязі сплата відповідачем аліментів, завдала їй моральних страждань пов`язаних із протиправною поведінкою відповідача, що проявляється в ухиленні відповідача від виконання постанови суду про стягнення аліментів, приниженні її честі та гідності, тому вона, посилаючись на положення ст.ст. 23, 1167 ЦК України, просила стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь моральну шкоду, яку позивач оцінює в розмірі 5000 грн. Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30.11.2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 про стягнення заборгованості за аліментами, неустойки за прострочення сплати аліментів та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати аліментів в сумі 34903,89 грн., неустойку за прострочення сплати аліментів в сумі 34903,89 грн. та моральну шкоду в розмірі 500 грн., а всього 70307,78 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908 грн. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 через свого представника адвоката Деревянка В.Т. оскаржив рішення суду в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник ОСОБА_2 вказує, що оскаржуване рішення суду є незаконним, у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права. Під час розгляду позову в частині щодо стягнення заборгованості, будь-який спір щодо розміру заборгованості відсутній. Позивач ОСОБА_1 не вказувала про наявність даного спору, та не доводила будь-яких доказів стосовно незгоди ОСОБА_2 із розміром заборгованості. Таким чином, при відсутності такого спору, заборгованість стягується державним виконавцем відповідно до положень Закону, а не на підставі рішення суду про стягнення заборгованості. Отже, скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що сума заборгованості по аліментам в даному випадку не підлягає стягненню в судовому порядку, а має стягуватися державним виконавцем у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Також скаржник звертає увага на те, що для стягнення заборгованості за аліментами, які стягуються на підставі судового рішення, законодавець не вимагає окремого рішення суду про стягнення такої заборгованості, а встановлює порядок її стягнення в межах виконавчого провадження за рішенням суду про стягнення аліментів, на що суд не звернув належної уваги. Апеляційна скарга мотивована тим, що при ухваленні рішення, в частині щодо стягнення з відповідача ОСОБА_2 неустойки за прострочення сплати аліментів в сумі 34903,89 грн., районний суд не врахував сімейний та майновий стан відповідача. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 адвокат Деревянко В.Т. просить скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30.11.2021 року повністю і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за аліментами, неустойки за прострочення сплати аліментів та моральної шкоди. 01 квітня 2022 року на адресу Черкаського апеляційного суду від представника ОСОБА_1 адвоката Руднічука Д.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначається, що позивач має право на отримання несплаченої відповідачем суми боргу по аліментам. Разом з цим, позивач ОСОБА_3 не може стягнути заборгованість по аліментам на даний час згідно рішення суду про стягнення аліментів, так як виконавчий лист органом державної виконавчої служби було повернуто боржнику, та він не перебуває на виконанні, а повторно його пред`явити на виконання не можливо, оскільки виконавчий документ дійсний до пред`явлення лише з 28.04.2000 року та до повноліття дитини. У відзиві вказується, що дитина наразі вже є повнолітньою, але заборгованість не виплачена відповідачем на даний час. Представник позивача вважає, що суд першої інстанції правомірно застосував ч. 4 ст. 194 СК України, стягнувши з відповідача заборгованість за аліментами на користь позивача. У відзиві звертається увага, що відповідач ОСОБА_2 до апеляційної скарги додає нові докази, що не були надані до суду першої інстанції, та обґрунтовано не враховувалися районним судом під час прийняття рішення. При цьому, скаржник зазначає в апеляційній скарзі, що вказані обставини при розгляді справи в частині звернення стягнення пені судом не розглядалися, але одночасно з цим скаржник не просить та не клопоче перед апеляційним судом прийняти та врахувати вказані докази, або визнати їх неподання до районного суду з поважних причин. В даному разі, посилається представник позивача, що відповідач не надає до апеляційного суду жодних доказів неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції, в тому числі, не надає доказів того, що він мав будь-які захворювання, інші причини, через які не мав можливості надати відповідні докази до районного суду, зважаючи на те, що відповідач ОСОБА_2 знав про судовий розгляд справи, та не з`являвся на нього з причин визнаних районним судом не поважними. Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Руднічук Д.В. у відзиві просить апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Деревянка В.Т. на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30.11.2021 року відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду із ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідності призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц). Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне розглядати справу у порядку письмового провадження без участі сторін. Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення чи змінити його. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не відповідає вищевказаним вимогам закону. Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за аліментами, неустойки за прострочення сплати аліментів та моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, прийшовши до висновку, що матеріалами справи підтверджено, що у відповідача виникла заборгованість зі сплати аліментів, що є підставою для застосування до нього відповідальності, та стягнення заборгованості та пені за прострочення сплати аліментів, але частково у розмірі не більше заборгованості по сплаті аліментів. Визначаючи розмір моральної шкоди, завданий позивачу, суд першої інстанції виходив з неправомірної поведінки відповідача щодо несплати аліментів на утримання дитини, та принципу розумності і справедливості, тому прийшов до висновку про часткове задоволення вимог в розмірі 500 гривень. Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вважає, що висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам закону, судом допущено неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції постановою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15.05.2000 року у справі № 2-2533 ОСОБА_2 зобов`язаний виплачувати на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання їх спільної доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/ 4 частини всіх видів заробітку, але не менше 1/ 2 частини неоподаткованого мінімуму доходу громадян на кожну дитину щомісячно, починаючи з 28.04.2000 року і продовжуючи до повноліття дитини. Постановою старшого державного виконавця Черкаського районного відділу ДВС від 20.01.2021 року про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № 45872734 повернуто стягувачу ОСОБА_1 виконавчий лист № 2-2533/2000, виданий Придніпровським районним судом м. Черкаси 15.05.2000 року на підставі п.2 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійсненні державним виконавцем відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» заходи щодо розшуку майна виявилися безрезультатними. Заборгованість на момент закінчення стягнення згідно виконавчого провадження становить 34 903,89 грн. Наявність заборгованості відповідача ОСОБА_2 зі сплати аліментів в сумі 34 903,89 грн. станом на 20.01.2021 року підтверджується здійсненим старшим державним виконавцем Черкаського районного ВДВС Центрального МУ МЮ (м. Київ) Нагорнюк С.В. розрахунком заборгованості по аліментах відповідно до вимог ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження». У частині третій статті 51 Конституції України визначено, що сім?я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно з частин 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Статтею 51 Конституції Українита ст. 180 СК України, передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до ст. ст. 8, 11 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що батько та мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Згідно до положень ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов?язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов?язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п?ятою статті 157 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 150 СК Українивизначено, що батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Статтею 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов?язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Ухилення батьків від виконання батьківських обов?язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. За змістом статей 180, 181, 184 СК України, батьки зобов?язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Згідно ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред?явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. Відповідно до ч. 3 ст. 195 СК України, розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідач ОСОБА_2 не виконав у повному обсязі своїх зобов`язань щодо сплати аліментів, у зв`язку з чим виникла заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 34903,89 грн. Враховуючи вище вказаний борг, позивач ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 34903,89 грн. Однак, колегія суддів апеляційного суду вважає за важливе звернути увагу, що згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов?язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 195 СК України визначено, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору - судом. Як вбачається із матеріалів справи відповідач ОСОБА_2 згідно рішення суду сплачував аліменти на утримання неповнолітньої дочки, ІНФОРМАЦІЯ_1 , але на час досягнення дочкою повноліття не сплатив аліменти в повному обсязі, згідно розрахунків державного виконавця, тому виникла заборгованість, яка не була сплачена відповідачем, а виконавчий лист був повернутий державним виконавцем стягувачу в січні 2021 року. Матеріали цивільної справи містять довідку-розрахунок про розмір заборгованості у сумі 34903,89 грн., яка була складена державним виконавцем відповідно до вимог статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» і сторонами не оспорюється. Доказів протилежного суду не надано. Отже, слід дійти висновку, що спір між сторонами щодо розміру заборгованості відсутній, тому безпідставними є вимоги позивача про повторне стягнення вказаної суми, оскільки аліменти вже стягнуто згідно рішення суду, але рішення не виконано в повному обсязі, оскільки аліменти сплачувались не щомісячно та в меншому розмірі, тому виникла заборгованість, яка стягується на підставі виконавчих документів. Згідно із частиною третьою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» , визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. У частині восьмій статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що спір щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересованої особи в порядку, встановленому законом. Отже, порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду, передбачений статтею 71 згаданого Закону, відповідно до частини восьмої якої суд вирішує питання заборгованості лише в разі спору про її розмір. Відповідно до ч. 3 ст. 194 Сімейного кодексу України заборгованість за аліментами, які стягуються відповідно до ст. 187 цього Кодексу, погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду. З урахуванням вимог діючого законодавства, колегія суддів апеляційного суду вважає, що підстав для стягнення заборгованості по аліментах немає, оскільки всі питання щодо сплати аліментів за судовим рішенням вирішуються державним виконавцем при виконанні судового рішення за зверненням стягувача згідно пред`явлення виконавчих документів. У разі нездійснення державним виконавцем дій, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", діючим законодавством передбачено порядок оскарження такої бездіяльності. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції допустився помилки, не звернувши уваги на вимоги закону, оскільки задоволення позовних вимог та стягнення боргу по аліментах призводить до подвійного стягнення однієї і тієї ж суми, а тому апеляційний суд вважає, що позовні вимоги у цій частині вимог задоволенню не підлягають, так як вже є рішення суду про стягнення аліментів, а заборгованість визначена державним виконавцем. Також відсутній спір про розмір заборгованості по аліментам, що підтверджується доводами апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 , тому в даному випадку питання про стягнення заборгованості по аліментах має вирішуватися в рамках виконавчого провадження. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 пені за несплату аліментів, то слід зазначити наступне. Частиною 1 ст. 196 СК України передбачено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов?язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов?язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов?язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов?язання боржником. Після порушення боржником свого обов?язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов?язку сплатити аліменти. Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів. Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов?язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо). Враховуючи положення ст. 196 СК Українита дані розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, станом на 01 березня 2019 року, згідно розрахунку державного виконавця, борг становить 34 903 грн., отже від 01 березня 2019 року до 16 липня 2021 року, згідно формули (34903 грн.*1%*869 днів) пеня становить 303 307 грн. 07 коп., як вказує позивач. Однак, згідно ч. 1 ст. 196 СК України встановлене обмеження щодо стягнення суми неустойки (пені), яка не може бути більшою 100 відсотків заборгованості, тому позивач і просила про стягнення 34903, 89 грн., що відповідає розміру заборгованості відповідача. Приймаючи до уваги вище викладене, стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача підлягає неустойка (пеня) за прострочення сплати аліментів на утримання дитини у розмірі 34903,89 грн., тобто 100% від суми заборгованості. Тому в цій частині вимог позивача вказана вимога підлягає задоволенню. Стосовно вимог позивача про стягнення моральної шкоди, яку позивач визначила в розмірі 5000 гривень, а районним судом задоволено частково та стягнуто 500 гривень моральної шкоди на користь позивача, то колегія суддів апеляційного суду не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення моральної шкоди, виходячи з наступного. Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, закріплені в ч.1 ст. 1167 ЦК України, де вказано, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Так, Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови Пленуму від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму від 25 травня 2001 року № 5, від 27 лютого 2009 р. № 1) надав роз?яснення, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, коли право на відшкодування моральної шкоди безпосередньо передбачене нормами Конституції або випливає з її положень, або закріплене законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов?язковому з?ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв?язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з?ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі, чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду, та з чого він, при цьому, виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що з врахуванням того, що позовні вимоги позивача в частині стягнення неустойки (пені )за прострочення аліментів підлягають до задоволення, то вказане є достатнім для понесення матеріальної відповідальності відповідача, тому в даному випадку стягнення моральної шкоди з відповідача на користь позивача є безпідставним та недоречним, оскільки, виходячи з аналізу норм глави 49 ЦК Українинеустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов?язання, тому питання стягнення моральної шкоди в даній категорії справ не відповідатиме вимогам чинного законодавства. Отже, з урахуванням правої природи пені, яка є дієвим стимулом належного виконання обов?язку, та виходячи з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, за змістом статті 196 СК Українипеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів, тому апеляційний суд вважає, що пеня і є за своєю природою відшкодуванням шкоди за несплату аліментів і додатково стягнення моральної шкоди не передбачає. Норми СК України не передбачають підстав, визначених законом, які б давали право стягувачу на безпосереднє стягнення моральної шкоди за несвоєчасну виплату аліментів призначених за рішенням суду, а тому колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відмову у задоволенні вимог позивача про стягнення моральної шкоди з відповідача на користь позивача за вказаних обставин. Колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне вказати, що при перевірці обґрунтованості мотивів суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, перш за все, виходить із необхідності захисту інтересів дитини, а тому доводи відповідача щодо наявності іншої сім`ї та спільних дітей від іншої дружини, що унеможливлює сплату аліментів на дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , забезпечення розвитку дитини ніяким чином не спростовують вищезазначених висновків суду, належним чином вмотивованим та викладеним з урахуванням наданих доказів та наявних матеріалів справи. Крім того, відповідачем не надавались докази суду першої інстанції, які ним подані разом з апеляційною скаргою, але не зазначено поважності причин та неможливості подання вказаних доказів відповідачем суду першої інстанції, тому апеляційний суд не приймає їх до уваги, оскільки вони подані з порушенням вимог процесуального закону. При цьому, колегія суддів акцентує увагу на тому, що предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості по аліментам, неустойки за прострочення сплати аліментів, яка чітко доведена належними, допустимим доказами позивачем у справі та не заперечується відповідачем, а зустрічних позовних вимог щодо зменшення розміру аліментів чи зменшення розміру пені відповідач районному суду не подавав. Таким чином, твердження скаржника стосовно незадовільного матеріального стану, наявності іншої сім`ї та малолітніх дітей не підлягають до задоволення, оскільки даний факт не звільняє від відповідальності відповідача ОСОБА_2 за сплату аліментів визначену у законному порядку, а саме рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15.05.2000 року. Як вбачається з поданої апеляційної скарги та доданих додатків до неї, скаржник надає копії свідоцтва про шлюб, посвідчення ОСОБА_6 , свідоцтва про народження дітей, медичні картки, консультативні висновки, виписки з банківських установ. Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Однак, вищевказані документи не були подані відповідачем до суду першої інстанції, причини неможливості подання до суд даних копій документів скаржником не вказано, тим більше, що відповідач був належним чином повідомлений про дату судового засідання, що підтверджується клопотанням про відкладення розгляду справи. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об?єктивно не залежали від нього. Оскільки, скаржник не навів об`єктивних причин які перешкоджали подати йому вказані докази у встановлений законом строк, то колегією суддів апеляційного суду не приймаються до уваги подані скаржником нові докази. Доводи скаржника в апеляційній скарзі з посиланням, що він здійснює догляд за своєю матір`ю, не є такими, що дають підстави не сплачувати аліменти на неповнолітню дитину та не звільняють відповідача від покладеного на нього законом обов`язку по сплаті аліментів, а в зв`язку із неналежним виконанням обов`язку щодо сплати аліментів та виникненням заборгованості після досягнення дитиною повноліття виникли підстави і для стягнення пені, тому колегією суддів апеляційного суду частково задоволено вимоги позивача та частковому задоволенню підлягають вимоги апеляційної скарги, оскільки відсутні підстави для відмови позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Колегія суддів апеляційного суду вважає за важливе вказати, що сам по собі факт похилого віку матері відповідача не зумовлює звільнення від обов`язку утримувати дитину, як і утримувати інших неповнолітніх дітей відповідача, оскільки такий обов`язок утримувати дітей, передбачений діючим сімейним законодавством, а надання матеріальної допомоги матері відповідач здійснює добровільно, оскільки жодних доказів щодо обов`язкового утримання матері відповідачем матеріали справи не містять. Свідчення такої потреби є отримання матері відповідача доходів, які є меншими за прожитковий мінімум. Вказана правова позиція, висловлена ВССУ в ухвалі від 03.06.2015 року у справі № 6-89св15. Доводи апеляційної скарги є обґрунтованими в частині вимог щодо відмови у задоволенні вимог про стягнення заборгованості по сплаті аліментів та стягненні моральної шкоди, тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення неустойки ( пені), а апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов?язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи вище викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_2 адвоката Деревянка В.Т. підлягає до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів у розмірі 34903,89 грн. з відповідача ОСОБА_2 . Судові витрати згідно до вимог ст. 141 ЦПК України покласти на сторони, оскільки судом частково задоволені позовні вимоги позивача та частково задоволені вимоги апеляційної скарги відповідача, тому пропорційно задоволених частково позовних вимог шляхом зарахування понесених судових витрат за сплату судового збору за подання позову та апеляційної скарги судові витрати не відшкодовуються сторонам, так як підлягають частковому відшкодуванню кожному, тому не підлягають стягненню на користь сторін судові витрати, які понесені ними за розгляд справи судом. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Деревянка Віталія Тихоновича задовольнити частково. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30.11.2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за аліментами, неустойки за прострочення сплати аліментів та моральної шкоди скасувати, прийняти нову постанову. Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку за прострочення сплати аліментів у розмірі 34903,89 грн. В решті позовних вимог відмовити. Судові витрати залишити за сторонами пропорційно частково задоволеним вимогам позивача та вимогам апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, в порядку та за умов, визначених цивільно процесуальним законодавством. Повний текст постанови складений 29.04. 2022 року. Головуючий Л.В. Нерушак Судді В.Г. Бородійчук О.М. Новіков