Постанова 4803 № 187/299/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/500/22 Справа № 187/299/21 Суддя у 1-й інстанції - Говоруха В. О. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Куценко Т.Р., суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанкдо ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИЛА: У березні 2021 року Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 18 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав анкету-заяву без номеру. Відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі 175 000 грн. У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором, відповідач станом на 11 січня 2021 року має заборгованість у загальному розмірі 146 349, 09 грн, яка складається з наступного: 111 670, 17 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту, 20 193, 70 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 5 538, 12 грн - заборгованість за нарахованими відсотками, 8 947, 10 грн - заборгованість за простроченими відсотками. Тому просило стягнути зазначену заборгованість та судовий збір. Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2021 року в задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено (а.с.131-132). В апеляційній скарзі АТ КБ ПриватБанк, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов банку задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує (а.с.134-137). 23 грудня 2021 року відповідач ОСОБА_1 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін (а.с.156-160). Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Зважаючи на те, що ціна позову становить 146 349, 09 грн та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення змінити в частині обґрунтування підстав відмови в задоволенні позовних вимог виходячи з наступного. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено, що 18 лютого 2019 року ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приватбанку, на підставі якої отримав кредитну картку, на яку зараховано суму кредитного ліміту. Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 , розмір кредитного ліміту з 27 квітня 2018 становив 175 000 грн, а потім поступово зменшувався та 28 грудня 2020 становив 140 810, 97 грн. Згідно із наданим позивачем розрахунком заборгованості за договором станом на 11 січня 2021 року у ОСОБА_1 утворилася заборгованість у розмірі 146 349, 09 грн, яка складається з: 111 670, 17 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту, 20 193, 70 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 5 538, 12 грн - заборгованість за нарахованими відсотками, 8 947, 10 грн - заборгованість за простроченими відсотками. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ ПриватБанк, суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять доказів здійснення позивачем заходів досудового врегулювання спору. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, проте не погоджується з її підставами. Так дійсно, у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що боржник зобов`язаний виконати його обов`язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов`язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов`язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов`язку з дострокового повернення кредиту. У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, не враховує спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» в редакції до 2017 року, заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту, і вважала за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: «суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, у якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту». На вказаний правовий висновок послався суд першої інстанції як на підставу для відмови у задоволенні позову. Колегія суддів наголошує на тому, що вказаний висновок не підлягає до застосування у дані справі у зв`язку з наступним. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Колегія суддів звертає увагу на те, що АТ КБ «ПриватБанк» не довів існування кредитних правовідносин між сторонами, оскільки на підтвердження цього банком було надано суду тільки розрахунок заборгованості та анкету-заяву, у якій зазначено лише анкетні дані відповідача, її контактну інформацію, відомості про майновий стан та трудову діяльність (а.с.7-8, 19-21). У вказаній анкеті-заяві відсутні дані про те, який тип картки виявив бажання оформити ОСОБА_1 , оскільки відповідні графи анкети-заяви пусті, строк її дії, розмір процентів за користування кредитом, погоджений сторонами, розмір пені та штрафних санкцій, передбачених за несвоєчасне погашення кредиту, тощо. Банком не надано суду жодного підписаного ОСОБА_1 документу, з якого можливо встановити його волевиявлення на укладення кредитного договору з конкретно визначеними істотними умовами щодо розміру кредиту, розміру відсотків, строків повернення, а також відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у частині стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту та заборгованості за простроченими відсотками, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування. При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що саме цей витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк». Також, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення та дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16 цс 15 і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів вважає, що у цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2019 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (04 березня 2021 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які надав банк, відповідач розумів, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, провадження №14-131 цс

19. В позовній заяві АТ КБ «ПриватБанк» посилається на те, що підписуючи анкету-заяву відповідач ознайомився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, а отже виявила згоду на укладення кредитного договору, проте Умови та Правила надання банківських послуг, витяг з тарифів банку, не містять підпису ОСОБА_1 тому відсутні підстави вважати, що останній був ознайомлений із ними. Доводи позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк» про те, що банком надано достатньо доказів на підтвердження видачі відповідачу кредитних коштів та користування ними, а саме розрахунок заборгованості за спірним кредитним договором та виписку по рахунку є безпідставними, оскільки жодних доказів на підтвердження отримання відповідачем картки з встановленим кредитним лімітом до суду першої інстанцій АТ КБ «ПриватБанк» не надано, що було його процесуальним обов`язком відповідно до положень статей 12,81 ЦПК України. Довідки про видачу кредитних карток та зміну умов кредитування та обслуговування картки такими доказами не є, оскільки не містять дати складання документу, підпису спеціалісту банку, який відповідає за складання відповідної довідки, печатки банку, підпису позичальника та в анкеті-заяві не зазначено про видачу даних карток (а.с.17, 18). Звертаючись з позовом позивач зазначає, що відповідач для користування кредитним картковим рахунком отримав кредитну картку. Однак, матеріали справи не містять будь-яких належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження цього. Крім того до позову долучено розрахунок заборгованості за договором без номеру від 18 лютого 2019 року, який починається з 28 грудня 2019 року (а.с.7-8). Виписка надана банком на підтвердження заявлених позовних вимог починається з 30 квітня 2018 року (а.с.9-16), а тому не може доводити факту встановлення кредитного ліміту та видачі кредитної картки саме 18 лютого 2019 року. Крім того, позивач вказує, що правовідносини між банком та позичальником виникли 18 лютого 2019 року, а розрахунок заборгованості надає за період з 28 грудня 2019 року, а виписка за рахунками відповідача надана за період з 30 квітня 2018 року по 01 січня 2021 року. Вказуючи, що кредитну картку з кредитним лімітом на підставі анкети-заяви від 18 лютого 2019 року було надано у лютому 2019 року надає довідку про старт кредитного рахунку за карткою № НОМЕР_1 від 27 квітня 2018 року (а.с.17). Паспорт споживчого кредиту долучений до позову не може слугувати доказом, оскільки він не має підпису відповідача ОСОБА_1 та жодним чином не доводить факту отримання кредитної картки з кредитним лімітом на підставі анкети-заяви від 18 лютого 2019 року (а.с.22-23). Крім того, зазначена в паспорті споживчого кредиту надана 28 грудня 2019 року є актуальною лише до 12 січня 2020 року, тобто всього 15 днів. За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення зміні в частині обґрунтування підстав відмови в задоволенні позовних вимог. Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк - задовольнити частково. Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2021 року змінити в частинні обґрунтування підстав відмови в задоволенні позовних вимог виклавши їх у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.Р. Куценко Судді: Е.Л. Демченко М.О. Макаров