Постанова 4857 № 380/1246/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/1246/21 пров. № А/857/21187/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді Большакової О.О., суддів Затолочного В.С., Кушнерика М.П. з участю секретаря судового засідання Хомича О.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України про зобов`язання вчинити певні дії за апеляційною скаргою Державної судової адміністрації України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2021 року (суддя першої інстанції Качур Р.П., м. Львів) В С Т А Н О В И В: У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Львівського апеляційного суду про зобов`язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду за квітень, травень, червень, липень, серпень 2020 року на підставі частин 2, 3, 4, 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,2 та 50 відсотків посадового окладу, у загальній сумі 515 413 грн 70 коп. з утриманням з із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів; звернення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць у сумі 141950,00 грн. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 08.06.2021 залучено до участі у справі як другого відповідача Державну судову адміністрацію України (далі ДСА України). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетної програми КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, на користь судді Львівського апеляційного суду ОСОБА_1 суму недоплаченої за квітень, травень, червень, липень та серпень 2020 року суддівської винагороди у розмірі 515413,70 грн з утриманням при виплаті з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись із рішенням суду, вважаючи таке постановленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невірним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, його оскаржила ДСА України. Просить скасувати оскаржене рішення суду від 23.09.2021 та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог, зазначає, що відповідно до ч.1, 3 ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-IX) у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. У період з 18.04.2020 до 28.08.2020 положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди. Рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 до 28.08.2020 не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення. Також, при прийняті рішення судом не враховано положення бюджетного законодавства, особливості нормативного регулювання порядку фінансового забезпечення судів. Отже, з 18.04.2020 до 27.08.2020 Львівський апеляційний суд не мав правових підстав для нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-IX). Учасники справи у судове засідання не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи. Позивач була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового розгляду шляхом надіслання судової повістки на вказану нею адресу, яка отримана 14.04.2022, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Львівський апеляційний суд був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду шляхом надіслання судової повістки на вказану ним адресу, яка отримана 14.04.2022, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Апелянт був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду шляхом надіслання судової повістки до його Електронного кабінету, судова повістка доставлена до Електронного кабінету апелянта 08.04.2022 о 18:26 год, що підтверджено довідкою про доставку електронного листа. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові докази, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Згідно вимог ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 02 жовтня 2018 року зараховано у штат Львівського апеляційного суду на посаду судді згідно з наказом № 5-к від 02.10.2018. Встановлено посадовий оклад згідно з штатним розписом та щомісячну доплату у розмірі 50 відсотків посадового окладу за вислугу років. За період з квітня 2020 року по серпень 2020 року позивачу нарахована суддівська винагорода відповідно до статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, що підтверджено довідкою про доходи № 07.20/21/2021 від 25.01.2021, виданою Львівським апеляційним судом. Згідно з вказаною довідкою позивачці нараховано суддівську винагороду з обмеженнями, а саме: у квітні 2020 року 54076,19 грн; у травні 2020 року 141950,00 грн; у червні 2020 року 141950,00 грн; у липні 2020 року 141950,00 грн; у серпні 2020 року 35487,80 грн. Загальна сума обмеження за спірний період склала 515413,70 грн. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», на що безпосередньо вказує частина друга статті 130 Конституції України. Львівський апеляційний суд, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», діяв з порушенням вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді. Разом з тим, суд звернув увагу, що для виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів в державному бюджеті України передбачена спеціальна бюджетна програма КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є ДСА України; водночас для апеляційних судів не передбачено бюджетних видатків чи окремих бюджетних програм для виконання рішень судів на користь судді (позивачки). Отже, стягнення недоплаченої позивачу суддівської винагороди на суму 515413,70 грн (за вирахуванням податків та зборів) слід провести за рахунок бюджетної програми КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є ДСА України. Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи, державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що повністю узгоджується з приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України. Зазначені конституційні запобіжники мають на меті унеможливлення свавільного встановлення або зміни законодавцем розміру винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти. Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Частиною четвертою зазначеної статті передбачено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. Відповідно до частин п`ятої-восьмої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу. Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду. Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду. Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Цілком таємно», - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Таємно», - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду. Частиною 9 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Отже, з огляду на приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», розмір суддівської винагороди, зокрема і граничний розмір останньої, можуть визначатись виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів». 12 березня 2020 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 такого змісту: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)». У постанові від 03.03.2021 (справа №340/1916/20) Верховний Суд зазначив, що Закон № 553-ІХ (яким внесено зміни до Закону № 294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ) не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону № 1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), а тому такий закон не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII. Нормотворчі колізії є непоодиноким явищем всередині системи права, тому якщо усе ж склалася ситуація із суперечливим правовим регулюванням, як у цій справі, її вирішення, на думку колегії суддів, має ґрунтуватися на підході, відповідно до якого перевагу у застосуванні має спеціальна правова норма, якщо її видання передбачено актом вищої юридичної сили. Верховний Суд зазначив, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ). Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож «спеціальність» Закону № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її «продовженням», у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх). Закон № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у БК України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Отже, набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 зазначеного вище змісту, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у Львівського апеляційного суду були відсутні законні підстави для обмеження розміру суддівської винагороди позивача. Проте, Львівський апеляційний суд всупереч приписам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» застосував до спірних правовідносин положення статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», якими ці відносини, як зазначалось вище, не регулюються, внаслідок чого безпідставно обмежив розмір суддівської винагороди позивача та в період з квітня до серпня 2020 року виплачував зазначену винагороду в обмеженому розмірі. Разом з тим, у постанові від 05.08.2021 у справі №160/12182/20 Верховний Суд зазначив, що зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди. Верховний Суд додав, що у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», призначена саме для таких-от цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв`язку треба зауважити також, що враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тут маємо на увазі - з ДСА)". Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ефективним способом захисту прав позивача є стягнення за рахунок бюджетної програми КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, на користь судді Львівського апеляційного суду Гончарук Л.Я. суму недоплаченої за квітень, травень, червень, липень та серпень 2020 року суддівської винагороди у розмірі 515413,70 грн з утриманням при виплаті з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що суд першої інстанції вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, при цьому судом були повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи ), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2021 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. О. Большакова судді В. С. Затолочний М. П. Кушнерик Повне судове рішення складено 27.04.2022.