Постанова КЦС ВС № 761/28061/17

Постанова Іменем України 21 квітня 2022 року м. Київ справа № 761/28061/17 провадження № 61-4046св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Фаловської І. М., суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Лінкстар», відповідач - ОСОБА_1 , третя особа - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінкстар» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 серпня 2018 року у складі судді Притули Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2019 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Таргоній Д. О., Приходька К. П., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У серпні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лінкстар» (далі - ТОВ «Лінкстар») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , за участю третьої особи - Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»), про стягнення коштів. Позовні вимоги мотивувало тим, що 28 грудня 2015 року ТОВ «Лінкстар» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит»), правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», уклали договір на розрахунково-касове обслуговування № 42, за умовами якого банк відкрив клієнту поточний рахунок № НОМЕР_1 та зобов`язався здійснювати його розрахунково-касове обслуговування. Залишок коштів на розрахунковому рахунку позивача на час введення тимчасової адміністрації банку в сумі 229 478,91 грн включений до реєстру кредиторів. Відповідач, як власник істотної участі ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», не вжив своєчасних та дійових заходів щодо відновлення платоспроможності банку, чим порушив вимоги статті 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність», а тому зазначені кошти мають бути стягнуті саме з нього. Оскільки саме внаслідок дій відповідача введено тимчасову адміністрацію в банківській установі, наявний причинно-наслідковий зв`язок між його діями та невиплатою коштів позивачу Позивач просив стягнути з відповідача кошти в сумі 229 478,91 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням від 09 серпня 2018 року Шевченківський районний суд міста Києва у позові відмовив. Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що факт заподіяння ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» шкоди саме через порушення ОСОБА_1 , як власника істотної участі ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», вимог закону не підтверджений належними та допустимим доказами. Відтак позивачем у справі не доведено заподіяння йому шкоди внаслідок неправомірного рішення, дій чи бездіяльності саме відповідача. Процедура ліквідації банку не завершена, триває процес погашення заборгованості перед кредиторами банку, а тому вимоги позивача є передчасними. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою від 24 січня 2019 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу ТОВ «Лінкстар» залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свою постанову суд апеляційної інстанції мотивував недоведеністю позивачем заподіяння шкоди внаслідок неправомірного рішення, дій чи бездіяльності саме відповідача. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду, ТОВ «Лінкстар», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою від 07 березня 2019 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу. Ухвалою від 29 червня 2021 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Верховний Суд ухвалою від 07 липня 2021 року касаційне провадження у справі № 761/28061/17 зупинив до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20). Касаційне провадження у справі № 761/28061/17 Верховний Суд ухвалою від 08 грудня 2021 року поновив. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційну скаргу ТОВ «Лінкстар» мотивувало тим, що відповідальність за статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» настає незалежно від здійснення задоволення вимог кредиторів у порядку встановленому законом. Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не виключає можливість притягнення власника істотної участі банку до відповідальності. Відповідач цілеспрямовано і свідомо не вживав жодних адекватних дієвих заходів до банку, передбачених чинним законодавством, чим допустив порушення прав та законних інтересів кредиторів банку, зокрема позивача. У квітні 2019 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що 28 грудня 2005 року ТОВ «Банк «Фінанси та кредит» (правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») та ТОВ «Лінкстар» уклали договір № 42 на розрахунково-касове обслуговування за умовами якого банк відкрив клієнту поточний рахунок у національній валюті № НОМЕР_1 , в іноземній валюті № 26006192043840 та зобов`язується здійснювати його розрахунково-касове обслуговування, а клієнт зобов`язується оплачувати послуги банку згідно з тарифами банку в порядку і на умовах, визначених договором. На підставі постанови Правління Національного банк України (далі - НБУ) від 17 вересня 2015 року № 612 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийняла рішення від 17 вересня 2015 року № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПAT «Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Тим же рішенням запровадила у ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» тимчасову адміністрацію на три місяці з 18 вересня до 17 грудня 2015 року включно, призначила уповноваженою особою Фонду та делегувала всі повноваження тимчасового адміністратора ПAT «Банк «Фінанси та кредит» заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків НБУ Чернявській О. С. строком на три місяці з 18 вересня до 17 грудня 2015 року включно. Правління НБУ ухвалило постанову від 17 грудня 2015 року № 898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», а виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 18 грудня 2015 року № 230 «Про початок процедури ліквідації AT «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку». Зазначеним рішенням розпочата процедура ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», призначив уповноваженою особою Фонду і делегував всі повноваження ліквідатора AT «Банк «Фінанси та Кредит» визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків НБУ Чернявській О. С. на два роки - з 18 грудня 2015 року до 17 грудня 2017 року включно. Рішенням від 01 вересня 2016 року № 1703 виконавча дирекція Фонду змінила уповноважену особу Фонду, якій делегуються повноваження ліквідатора АТ «Банк «Фінанси та Кредит». Повноваження ліквідатора АТ «Банк «Фінанси та Кредит», визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону делегувала провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Валендюку Владиславу Сергійовичу з 05 вересня 2016 року. На підставі пункту 2 частини п`ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п`ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 27 листопада 2017 року № 5175 про продовження строків здійснення процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» строком на два роки до 17 грудня 2019 року включно. Відповідно до зазначеного рішення продовжено повноваження ліквідатора АТ «Банк «Фінанси та Кредит», визначені Законом, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Валендюку В. С. строком на два роки до 17 грудня 2019 року включно. Рішенням від 18 грудня 2017 року № 5429 Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відкликала повноваження ліквідатора ПАТ Банк «Фінанси та Кредит, делеговані провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Валендюку В. С. З 19 грудня 2017 року призначила провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Валендюка В. С. уповноваженою особою Фонду та делегувала повноваження ліквідатора АТ «Банк «Фінанси та Кредит», визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме пунктами 1, 2, 3, 4, 6, 7, 9 частини другої статті 37, статтею 38, пунктами 1, 3, 5, 6, 7 частини першої, частиною другою статті 48, статтями 49, 52, 52(1), 53 Закону та інші повноваження, що виходять з мети та суті Закону, відповідно до розподілу обов`язків. 19 грудня 2017 року Фонд призначив провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Ірклієнка Ю. П. уповноваженою особою Фонду та делегував повноваження ліквідатора АТ «Банк «Фінанси та Кредит», визначені Законом, а саме пунктами 3, 5, 7, 8, 9 частини другої статті 37, пунктами 2, 4, 5, 6, 9 частини першої, частиною другою статті 48, статтями 50, 51, 53 Закону та інші повноваження, що виходять з мети та суті Закону, відповідно до розподілу обов`язків. Відповідно до рішення Фонд від 05 квітня 2018 року № 993 звільнив від виконання обов`язків уповноваженої особи Фонду гарантування на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Валендюка В. С. та відкликав всі делеговані йому повноваження ліквідатора АТ «Банк «Фінанси та Кредит». Відповідно до вищезазначеного рішення, Фонд з 06 квітня 2018 року всі повноваження ліквідатора АТ «Банк «Фінанси та Кредит», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, делегував провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Ірклієнку Ю. П.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Так, частина перша статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачає, що істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Особа визнається власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює така особа контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи. На підставі статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ділова репутація - відомості, зібрані НБУ, про відповідність діяльності юридичної або фізичної особи, у тому числі керівників юридичної особи та власників істотної участі у такій юридичній особі, вимогам закону, діловій практиці та професійній етиці, а також відомості про порядність, професійні та управлінські здібності фізичної особи. З огляду на частини другу, третю статті 14 цього Закону, власники істотної участі у банку повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан; вимоги щодо такої ділової репутації та фінансового стану встановлюються НБУ. Відповідно до статті 19 цього Закону протягом усього часу, упродовж якого керівники банку та особи, які мають істотну участь у банку, зберігають свій статус або мають істотну участь у банку, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом. У розумінні пункту 2 частини першої статті 52 цього Закону особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банк, віднесені до пов`язаних з банком осіб. Таке регулювання встановлене тому, що власники істотної участі в банку можуть здійснювати значний вплив на діяльність банку аж до вирішального як шляхом впливу на призначення керівників банку, так і шляхом безпосереднього впливу на них. Тому частина четверта статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлює, що власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку, а частиною п`ятою цієї статті - що пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Частина шоста статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначає, що пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду. Отже, власники істотної участі, контролери, інші пов`язані особи можуть своїми діями чи бездіяльністю завдати шкоди банку, у тому числі шляхом здійснення неналежної кадрової політики, шляхом неналежного впливу на керівників банку, шляхом порушення вимог законодавства, зокрема нормативно-правових актів Національного банку України, тощо. У пунктах 7.60, 7.61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19) також міститься висновок, що шкода може бути заподіяна банку як шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, так і шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності. Наявність шкоди полягає у будь-якій втраті, у повному чи частковому знеціненні блага, що охороняється законом. Зокрема, знищення та пошкодження майна може полягати як у повній втраті майна, так і у зниженні його вартості, у тому числі внаслідок зміни характеристик майна. Наприклад, відповідно до частин першої, другої статті 191 ЦК України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності; до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Неправомірні дії чи бездіяльність, які призвели до втрати майном ознак єдиного майнового комплексу, можуть завдати шкоди власнику майна, зокрема і тому, що вартість майна в разі його пооб`єктного продажу є меншою за вартість єдиного майнового комплексу, який використовується для здійснення підприємницької діяльності. Прояви заподіяння шкоди можуть бути різноманітними, і вони не можуть визначатися вичерпний перелік. Наприклад, банку можуть бути завдані збитки шляхом відчуження майна за заниженими цінами, придбання майна за завищеними цінами, надання банківських послуг за цінами нижче ринкових, надання ризикових кредитів чи здійснення інших ризикових чи невигідних операцій тощо. Водночас неправомірні дії чи бездіяльність, завдання ними шкоди та виявлення її розміру можуть не збігатись у часі. Наприклад, окремі неправомірні дії чи бездіяльність або сукупність таких дій чи бездіяльності можуть мати наслідком втрату ліквідності банком в майбутньому. Втрата платоспроможності банком, який раніше був платоспроможним, сама по собі може свідчити про заподіяння банку шкоди (див. також mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункт 7.56)). Набуття банком ознак неплатоспроможного внаслідок дій або бездіяльності посадових осіб банку, власників істотної участі, інших пов`язаних з банком осіб саме по собі може свідчити про завдання шкоди банку також і тому, що втрата можливості здійснювати банківську діяльність виключає отримання банком доходу від неї, а майно банку не може використовуватись як єдиний майновий комплекс, призначений для здійснення банківської діяльності, що призводить до зниження вартості майна банку та, як правило, тягне його пооб`єктний продаж. Водночас неправомірні дії та бездіяльність з боку посадових осіб банку, його контролерів, інших пов`язаних осіб можуть завдати шкоди саме банку. Саме банк зазнає збитків у вигляді неотриманих доходів або зменшення ринкової вартості його майна (у тому числі внаслідок втрати ділової репутації, внаслідок чого страждає ділова практика, втрачаються нормальні ділові зв`язки з вкладниками, позичальниками та іншими кредиторами і боржниками, та внаслідок неможливості використання майна як єдиного майнового комплексу). Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю (статті 2, 80, 91 ЦК України). Отже, юридична особа є самостійним суб`єктом права, відмінним від її кредиторів, боржників та інших суб`єктів права. Згідно до частини першої статті 190 ЦК України до складу майна входять окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Отже, право вимоги особи до боржника є різновидом майна такої особи. Тому саме особі належить право отримати задоволення вимог до свого боржника, а інші суб`єкти права, включаючи кредиторів особи, таким правом не наділені. Цей висновок не залежить від підстав виникнення права вимоги. Зокрема, не має значення, чи виникло право вимоги з договору, чи з позадоговірного зобов`язання (наприклад, із зобов`язання про відшкодування шкоди за правилами глави 82 ЦК України). Якщо кредитор боржника не може отримати задоволення вимог від свого боржника, оскільки той не отримав сплати боргу від третьої особи, а остання, своєю чергою, не отримала сплати боргу від свого боржника, то кредитор боржника не має права вимагати сплати на свою користь ані від третьої особи боргу, який третя особа винна боржнику, ані від боржника третьої особи боргу, який боржник третьої особи винний такій третій особі. Із цих же причин шкода, завдана боржнику третьою особою, не може одночасно вважатися шкодою, завданою кредитору, навіть якщо така шкода призводить до недостатності активів боржника в ліквідній формі. Якщо внаслідок неправомірних дій третьої особи вартість майна боржника зменшилася (зокрема, через втрату окремого майна, його пошкодження, зменшення ринкової вартості майна тощо) на певну суму, то відповідно до статей 22, 1166 ЦК України у боржника виникає право вимоги до третьої особи на таку саму суму. У цьому і проявляється компенсаторний характер інституту відшкодування шкоди, зокрема відшкодування збитків: зменшення вартості майна потерпілого на певну суму компенсується виникненням права вимоги до порушника, і це право вимоги поповнює майно потерпілого. Таке право вимоги належить саме потерпілому, а не кредиторам потерпілого або іншим особам. Тому саме потерпілий вправі вимагати від порушника відшкодування збитків. Натомість стягнення на користь кредитора збитків, які кредитор нібито також поніс внаслідок заподіяння збитків боржнику (так звані віддзеркалені збитки), не допускається, бо призведе до подвійної відповідальності порушника: як перед потерпілим, якому завдані збитки, так і перед кредитором потерпілого. Крім того, таке стягнення призвело б до незаконного збагачення кредитора, який додатково до свого права вимоги до боржника безпідставно набув би ще і право вимоги до порушника прав боржника щодо стягнення віддзеркалених збитків з такого порушника. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) звертає увагу, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» жодним чином не виключає можливість притягнення власника істотної участі банку до відповідальності у порядку, визначеному статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Так, відповідно до частин третьої - п`ятої статті 58 цього Закону учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку; власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку; пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що зазначеною статтею передбачена відповідальність пов`язаних осіб банку перед банком, а не перед його кредиторами. На підставі частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном; якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду. Зазначена норма встановлює солідарну відповідальність пов`язаних з банком осіб перед банком за завдану йому шкоду. Проте ані солідарна, ані субсидіарна відповідальність пов`язаних з банком осіб за вимогами вкладників та інших кредиторів до банку законом не встановлена. Кожна особа, чиї права чи інтереси було порушено, має право звернення до суду для їх захисту. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. З огляду на пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. З огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) у задоволенні позову слід відмовити як неналежному позивачу, а не за недоведеністю. Доводи касаційної скарги про те, що відповідальність за статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» настає незалежно від здійснення задоволення вимог кредиторів у порядку встановленому законом; Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не виключає можливість притягнення власника істотної участі банку до відповідальності; відповідач цілеспрямовано і свідомо не вживав жодних адекватних дієвих заходів до банку, передбачених чинним законодавством, тим самим допустивши порушення прав та законних інтересів кредиторів банку, в тому числі і позивача спростовуються висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20), про те, що статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачена відповідальність пов`язаних осіб банку перед банком, а не перед його кредиторами, натомість ані солідарна, ані субсидіарна відповідальність пов`язаних з банком осіб за вимогами вкладників та інших кредиторів до банку законом не встановлена. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів здійснена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц). Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують висновків судів про відмову у позові. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до статті 412 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Зважаючи на те, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову, однак вказали неналежні мотиви та підстави для такої відмови, рішення судів попередніх інстанцій підлягають зміні у їх мотивувальних частинах. Щодо судових витрат Оскільки касаційний суд дійшов висновку про зміну рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду у їх мотивувальних частинах, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінкстар» задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2019 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови. У іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук