Постанова КЦС ВС № 755/5300/21

Постанова Іменем України 21 квітня 2022 року м. Київ справа № 755/5300/21 провадження № 61-18391св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Фаловської І. М., суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іващенко Наталія Володимирівна, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , - адвоката Старовойтової Дарини Андріївни на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2021 року у складі судді Чех Н. А. та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст заявлених вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій. У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (далі - Київський МНО) Іващенко Н. В., треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , про скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, посилаючись на те, що за результатами вирішення спору про поділ майна подружжя Київський апеляційний суд своєю постановою від 12 листопада 2020 року у справі № 372/4004/15-ц визнав за її колишнім чоловіком ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 . На підставі згаданого судового рішення приватний нотаріус Київського МНО Іващенко Н. В. 24 грудня 2020 року провела державну реєстрацію права власності на вищевказану квартиру за малолітньою ОСОБА_4 , яка є спадкоємицею за заповітом майна померлого ОСОБА_5 . Оскільки станом на 24 грудня 2020 року в провадженні Обухівського районного суду Київської області перебували справи за її позовами до малолітньої ОСОБА_4 про визнання недійсним заповіту та про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, тобто фактично існував невирішений спір щодо права спадкування вищевказаної квартири, то приватний нотаріус не мала законних підстав для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила скасувати запис про державну реєстрацію права власності на квартиру № 39971542, внесений 24 грудня 2020 року приватним нотаріусом Київського МНО Іващенко Н. В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Під час розгляду справи ОСОБА_1 30 червня 2021 року подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 . Заява мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки законний представник малолітньої ОСОБА_4 - ОСОБА_3 може відчужити спірну квартиру на користь інших осіб. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2021 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , до набрання законної сили рішенням суду в цій справі. Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що оскільки предметом спору є скасування рішення приватного нотаріуса про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 , то вжиття заходів забезпечення позову зробить неможливим відчуження вказаного нерухоме майно та забезпечить безперешкодний розгляд справи. Постановою Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , - адвоката Старовойтової Д. А. залишено без задоволення, а ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2021 року - без змін. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що предметом спору є скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, яке може бути відчужене іншим особам до вирішення справи по суті, що ускладнить чи зробить неможливим виконання майбутнього судового рішення, тому місцевий суд обґрунтовано забезпечив позов шляхом накладення арешту на спірну квартиру. Сам по собі факт звернення ОСОБА_1 до суду з позовом до відповідача свідчить про наявність спору між сторонами, а оскільки предметом спору є нерухоме майно, то обраний позивачем захід забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами. Накладення арешту на нерухоме майно не обмежує право власника на користування ним, в тому числі здачу в оренду чи використання його іншим чином, а лише тимчасово, на час розгляду справи, обмежує його у праві розпорядження майном. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги. У листопаді 2021 року представник ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , - адвокат Старовойтова Д. А. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову. На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених абзацом 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник заявника вказала, що суди попередніх інстанцій безпідставно наклали арешт на майно особи, яка не є відповідачем в цій справі. Крім того, у випадку задоволення позову про скасування вчиненого приватним нотаріусом запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно таке рішення суду не підлягатиме примусовому виконанню, оскільки спір є немайновим і не носить зобов`язального характеру. Зазначене свідчить про те, що застосовані судами попередніх інстанцій заходи забезпечення позову є неспівмірними з позовними вимогами ОСОБА_1 та не впливають на можливість безперешкодного виконання рішення суду в цій справі. Рух справи в суді касаційної інстанції. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Дніпровського районного суду міста Києва. 16 лютого 2022 року справа № 755/5300/21 надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Пунктом 3 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Судами встановлено, що звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що за результатами вирішення спору про поділ майна подружжя Київський апеляційний суд своєю постановою від 12 листопада 2020 року у справі № 372/4004/15-ц визнав за її колишнім чоловіком ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 . На підставі згаданого судового рішення приватний нотаріус Київського МНО Іващенко Н. В. 24 грудня 2020 року провела державну реєстрацію права власності на вищевказану квартиру за малолітньою ОСОБА_4 , яка є спадкоємицею за заповітом майна померлого ОСОБА_5 . Оскільки станом на 24 грудня 2020 року в провадженні Обухівського районного суду Київської області перебували справи за її позовами до малолітньої ОСОБА_4 про визнання недійсним заповіту та про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, тобто фактично існував невирішений спір щодо права спадкування вищевказаної квартири, то приватний нотаріус не мала законних підстав для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Під час розгляду справи ОСОБА_1 30 червня 2021 року подала до суду заяву про забезпечення її позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки законний представник малолітньої ОСОБА_4 - ОСОБА_3 має намір відчужити спірну квартиру на користь інших осіб. Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти чи заборони відповідачу здійснювати певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) вказано, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. В постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 759/13257/19 (провадження № 61-18169св19) зазначено, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені, у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Також, суд має враховувати співмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи. З наявної в матеріалах справи заяви про вжиття заходів забезпечення позову вбачається, що вжиті судом заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру стосується прав третьої особи, яка не є відповідачем у справі. При цьому забезпеченням позову захищаються законні права (інтереси) позивача у разі, коли відповідач діє недобросовісно. Відтак, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми ЦПК України, оскільки арешт може бути накладено на майно відповідача, а не третьої особи, і суд повинен виходити із наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову та предметом позовної вимоги. Таким чином, у справі, що переглядається, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи й правильно застосувавши норму процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову. В постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20 (провадження № 61-17180св20) вказано, що при задоволенні заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно та заборони його відчуження, суди не звернули уваги, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві.Тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі. Предметом позову у цій справі є позовні вимоги немайнового характеру про визнання недійсними договорів. В разі задоволення позову рішення суду не підлягатимуть примусовому виконанню, а тому суди помилково вважали, що незабезпечення позову в обраний спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду. Отже, такий захід забезпечення позову не відповідає змісту порушеного, на думку позивача, права, та не є співмірним із заявленими вимогами в цій справі. За таких обставин рішення судів про накладення арешту на нерухоме майно підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні вимог заяви про забезпечення позову. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги. Задовольняючи заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належну малолітній ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 , суди попередніх інстанцій виходили з того, що предметом позову є скасування запису приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, яке власник в особі законного представника може відчужити іншим особам до вирішення справи по суті, що ускладнить чи зробить неможливим виконання майбутнього судового рішення. При цьому сам по собі факт звернення ОСОБА_1 до суду з позовом до приватного нотаріуса свідчить про наявність між сторонами спору щодо нерухомого майна, а тому обраний позивачем захід забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами. Однак при вирішенні заяви про забезпечення позову суди не звернули уваги на те, що арешт може бути накладено на майно відповідача, а не третьої особи, тоді як в позовній заяві ОСОБА_1 просила скасувати запис про державну реєстрацію за малолітньою ОСОБА_4 права власності на вищезгадану квартиру, визначивши відповідачем у справі приватного нотаріуса Київського МНО Іващенко Н. В. Крім того, у випадку задоволення позову таке рішення суду не підлягатиме примусовому виконанню, оскільки не матиме зобов`язального характеру, а тому запропонований позивачем вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно є неспівмірним із заявленими вимогами та неналежним засобом задля усунення ризику невиконання рішення суду в цій справі. З огляду на викладене висновки судів про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову є помилковими та такими, що суперечать вимогам статей 149, 150 ЦПК України. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено порушення норм процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову. Щодо вимоги представника ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , - адвокат Старовойтової Д. А. про постановлення окремих ухвал. В касаційній скарзі представник ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , - адвокат Старовойтова Д. А. просила постановити окремі ухвали на суддю місцевого суду та колегію суддів апеляційного суду у зв`язку з грубим порушенням процесуального законодавства при вирішенні питання про забезпечення позову, а також - безпідставним неврахуванням висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду. Згідно з частиною десятою статті 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду. Судом касаційної інстанції не встановлено грубих порушень судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які давали б підстави для постановлення окремих ухвал в цій справі. Саме по собі неврахування правових висновків Верховного Суду та порушення норм процесуального права, у зв`язку з допущенням яких скасовані оскаржувані судові рішення, не є достатньою підставою для постановлення окремих ухвал. Щодо розподілу судових витрат. У касаційній скарзі представник третьої особи Матейко І. В., яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , - адвокат Старовойтова Д. А. також просила стягнути з ОСОБА_1 на користь третьої особи судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг. Вказане клопотання не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За змістом наведених правових норм, а також статті 142 ЦПК України (якою врегульовано питання розподілу судових витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду), судові витрати підлягають розподілу між сторонами під час ухвалення судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті. Якщо судом касаційної інстанції скасоване судове рішення і ухвалене нове, яким не закінчено розгляд справи по суті, то цей суд не може вирішувати питання про розподіл судових витрат, в тому числі пов`язаних з розглядом апеляційної та/або касаційної скарги, а розподіл таких витрат здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи по суті згідно із загальними правилами статті 141 ЦПК України, тобто в залежності від задоволення чи відмови в задоволенні позову. Судовим рішенням щодо забезпечення позову розгляд справи по суті не закінчується. Тому в задоволенні клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, про розподіл судових витрат необхідно відмовити. Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , - адвоката Старовойтової Дарини Андріївни задовольнити. Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення. Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення її позову до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Іващенко Наталії Володимирівни, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , про скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. Відмовити в задоволенні вимоги представника ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , - адвоката Старовойтової Дарини Андріївни про постановлення окремих ухвал. Відмовити в задоволенні клопотання представника ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , - адвоката Старовойтової Дарини Андріївни про стягнення судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук