Постанова Полтавський апеляційний суд № 552/6179/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 552/6179/21 Номер провадження 22-ц/814/888/22Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О. А. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 квітня 2022 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Гальонкіна С.А., Хіль Л.М., при секретарі судового засідання: Владімірову Р.В., - розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 17 січня 2022 року (ухвалене суддею Самсоновою О.А., повний текст рішення складено суддею 24 січня 2022 року) у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності,- В С Т А Н О В И В : У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про виділ частки із майна, що перебуває у спільній частковій власності. В обгрунтування позовних вимог зазначила, що їй на праві спільної часткової власності належить 8/25 частин житлового будинку з часткою надвірних побудов за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана частка домоволодіння згідно технічного паспорту на домоволодіння від 25 грудня 2015 року складається з частини житлового будинку літ. А-1 загальною площею 46,0 кв.м., житловою площею 19,3 кв.м. у складі приміщень: кімната 2-1 площею 19,3 кв.м., передпокій 2-2 площею 12,5 кв.м., сіни 2-3 площею 6,00 кв.м., сіни 2-4 площею 5,2 кв.м., топочна 2-5 площею 3 кв.м., та господарських споруд: сарай літ. В, погріб вхідний літ. Г, гараж літ. Е, сарай літ. Ж, навіс літ. З, вбиральня літ. И, погріб літ. а1, 1/2 частина водопроводу №2, ворота огорожі №4, огорожа №5, та має окремий вхід, прилади обліку газу, води, електрики. Згідно державного акту на право приватної власності на землю І-ПЛ №008823 від 15 листопада 2002 року їй також належить 13/20 часток (1143 кв.м.) від загальної площі земельної ділянки, яка складає 1758 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташоване вказане домоволодіння. У зв`язку з постійними суперечками з співвласницею (відповідачкою) з приводу користування спільним майном виникла необхідність у виділенні її частки домоволодіння та земельної ділянки в окремий об`єкт нерухомого майна. Згідно висновку експерта № 80 від 05 жовтня 2021 року належну позивачу частину домоволодіння з частиною господарських будівель (8/25) за адресою: АДРЕСА_1 технічно можливо виділити в самостійний об`єкт нерухомого майна, так як вона є планувально ізольованою частиною, має окремий вхід від АДРЕСА_1 , має необхідну сукупність житлових та допоміжних приміщень, котрі відповідають будівельно-технічним вимогам для окремого проживання. При цьому площа закріпленої за цією частиною земельної ділянки складає за державним актом 1143 кв.м. Тому, позивач просила суд виділити в самостійний об`єкт нерухомого майна 8/25 частин домоволодіння (квартиру АДРЕСА_2 , розташовані на земельній ділянці площею 1143 кв.м., що належать ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності, та визнати за нею право власності на 8/25 частини домоволодіння (квартиру АДРЕСА_2 , розташовані на земельній ділянці площею 1143 кв.м., що складається з частини житлового будинку літ. А-1 площею 46,0 кв.м., житловою площею 19,3 кв.м. у складі приміщень: кімната 2-1 площею 19,3 кв.м., передпокій 2-2 площею 12,5 кв.м., сіни 2-3 площею 6,00 кв.м., сіни 2-4 площею 5,2 кв.м., топочна 2-5 площею 3 кв.м., та господарських споруд: сарай літ. В, погріб вхідний літ. Г, гараж літ. Е, сарай літ. Ж, навіс літ. З, вбиральня літ. И, погріб літ. а1, 1/2 частина водопроводу №2, ворота огорожі №4, огорожа №5 як на окремий об`єкт нерухомого майна. Також, просила суд поділити земельну ділянку площею 1758 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , виділивши в окреме користування ОСОБА_1 13/20 частин земельної ділянки площею 1143 кв.м. відповідно до варіанту №1 у додатку №3 висновку експерта №80 від 05 жовтня 2021 року. Встановити ОСОБА_1 безстроковий земельний сервітут для обслуговування колодязів, інженерних мереж водопостачання і водовідведення житлового будинку і господарських будівель на земельну ділянку площею 16 кв.м. та ОСОБА_2 на 3 кв.м. для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, колодязя мережі водопостачання по АДРЕСА_1 згідно варіанту №1 у додатку №3 висновку експерта №80 від 05 жовтня 2021 року. Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 17 січня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень) на відшкодування понесених судових витрат. З вказаним рішенням суду не погодилася ОСОБА_1 та подала на нього апеляційну скаргу, в якій прохала скасувати рішення Київського районного суду м. Полтави від 17 січня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що судом неповно з?ясовано обставини, що мають значення для справи. Зокрема вказує, що судом першої інстанції не надано належної оцінки рішенню Київського районного суду м. Полтави від 12 вересня 2006 року у справі №2-2871/2006, яким за ОСОБА_2 було визнано право власності у порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 (чоловіка) на 51/100 частину домоволодіння, за ОСОБА_4 (сином померлого) визнано право власності на 17/100 частин домоволодіння та за ОСОБА_1 залишено право власності на 8/25 частин домоволодіння, розташованого на земельній ділянці 1758 кв.м. Тобто, судом встановлено належність спірного домоволодіння трьом співвласникам. Вказує, що у 2002 році ОСОБА_3 оформив право власності на 7/20 частин земельної ділянки площею 1758 кв.м., що підтверджується державним актом. Проте, відповідач ОСОБА_2 отримавши у спадок цю частину земельної ділянки на якому розташована її частина домоволодіння не переоформлювала на себе у зв?язку з відсутністю коштів та наявністю спірних питань з позивачем щодо меж земельної ділянки. Також, вказує, що відповідач ОСОБА_2 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її сина - ОСОБА_4 отримала у спадок 17/100 часток житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 . Отже, після смерті сина, вона стала одноосібним власником другої частини домоволодіння (квартири АДРЕСА_3 з господарськими будівлями та спорудами). Крім того, вказує, що належність відповідачу частини домоволодіння на праві власності встановлено рішеннями Київського районного суду м. Полтави від 19.09.2016 року у справі №552/4592/16, та від 21.11.2017 року у справі 552/6764/17. Також вказує, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги висновок експерта №80, складений 05.10.2021 року судовим експертом Фьодоровим Д.В. за результатами будівельно-технічного, земельно-технічного та оціночно-будівельного дослідження домоволодіння по АДРЕСА_1 . Вважає, що висновки суду першої інстанції щодо відсутності у висновку експерта інформації про реальні частки співвласників, а також висновки про відсутність інформації, якій саме частці в праві спільної часткової власності відповідають приміщення та споруди, які позивач просить виділити є помилковими та не грунтуються на матеріалах справи. Крім того, зазначила, що відсутність кадастрового номеру у земельної ділянки, на якій розташоване домоволодіння, як підстава для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 є такими, що не грунтуються на нормах закону. Вказує, що вирішення питання про присвоєння кадастрового номеру співвласниками земельної ділянки залежить від виділення частки із майна в судовому порядку, що жодним чином не порушує права співвласників, та надасть можливість кожному співвласнику одноосібно вирішити земельне питання. Також вважає, що розмір задоволених судом витрат на оплату послуг адвоката в сумі 5000,00 грн є неспівмірними зі складністю справи, виконаних робіт та часом, витраченим адвокатом на надання послуг. Від відповідача ОСОБА_2 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання спростовуючи доводи, які викладені в апеляційній скарзі та підтримуючи рішення суду першої інстанції прохала апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Судове засідання проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін по справі. На момент розгляду справи були присутні відповідач та представник позивача, інші сторони будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не з`явилися. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що зявилися, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно вимог ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 29 листопада 1989 року Другою полтавською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_1 на праві власності належало 13/20 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.10). Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 12 вересня 2006 року у справі №2-2871/2006 частку ОСОБА_1 у праві власності на вказане домоволодіння визначено у розмірі 8/25 частин. Цим же рішенням визнано право власності на 17/100 частин за ОСОБА_4 та на 51/100 - за ОСОБА_2 (а.с. 11-12). Як підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27 вересня 2017 року № 98565915, 29 серпня 2017 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 8/25 часток житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Київського районного суду м. Полтави від 12 вересня 2006 року у справі №2-2871/2006 (а.с.16). Будь-які дані щодо реєстрації права власності на частину будинку за відповідачем ОСОБА_2 до матеріалів справи сторонами не додані. Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю І-ПЛ №008823, виданого 15 листопада 2002 року Київською районною у м. Полтаві радою, ОСОБА_1 передається у спільну часткову власність земельна ділянка площею 1758 кв.м., і частка її становить 13/20 від загальної площі земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 24). Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю І-ПЛ №008824, виданого 15 листопада 2002 року Київською районною у м. Полтаві радою, ОСОБА_3 передається у спільну часткову власність земельна ділянка площею 1758 кв.м., і частка його становить 7/20 від загальної площі земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 59). При цьому, як вбачається з рішення Київського районного суду м.Полтави від 12 вересня 2006 року у справі №2-2871/2006, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер (а.с.11-12). Як вбачається з свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 24 жовтня 2016 року Першою полтавською державною нотаріальною конторою, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , його спадкоємцем є його мати ОСОБА_2 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з 17/100 часток житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами за АДРЕСА_4 (а.с.60). Проте належними доказами у справі не підтверджується той факт, що відповідач ОСОБА_2 є спадкоємцем ОСОБА_3 на земельну ділянку та що відсутні інші його спадкоємці на це майно. Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 12 вересня 2006 року у справі №2-2871/2006 питання щодо прав власності на земельну ділянку не вирішувались. Право власності на належну їй частину будинку або земельної ділянки за ОСОБА_2 зареєстровано не було. Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявності технічної можливості виділу належної їй частки у праві спільної часткової власності на будинок з господарськими спорудами в одиницю, а отже відсутні підстави і для виділу в одиницю частки земельної ділянки, на якій цей житловий будинок знаходиться. Також, місцевий суд зазначив, що відсутність кадастрових номерів спірної земельної ділянки, та не врахування її цільового призначення, є перешкодою для вирішення питання щодо розпорядженнями цими земельними ділянками, в тому числі шляхом виділу в окрему одиницю. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. У силу положень статтей 21, 24, 41 Конституції України, статтей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності. Відповідно до положень статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із зазначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Згідно із частинами першою, третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою; кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Частиною першою, третьою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Оскільки після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, то при виділі частки зі спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 цього Кодексу та пункту 10 Порядку присвоєння об`єкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2010 року № 1117 «Про ідентифікацію об`єктів нерухомого майна для державної реєстрації прав на них». Пунктом 2.3 глави 2 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55, передбачено, що не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону. Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 316, 317, частинами першою, другою статті 376 ЦК України. З огляду на положення вищенаведених норм закону, вирішення питання щодо виділення виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, в суді можливе лише після наведення і підтвердження сторонами по справі наступних фактів: наявності правовстановлюючих документів на спільне майно у співвласників, та відповідності їх змісту щодо місцезнаходження такого майна, його складу та розміру часток співвласників у спільному майні; відсутності між співвласниками спору щодо порядку користування об`єктами належного їм нерухомого майна, розміру часток у спільному майні та з інших питань здійснення останніми права спільної власності; технічної можливості виділу у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності; відсутності порушень прав співвласників та інших зацікавлених осіб осіб, внаслідок таких дій; неможливість вирішення співвласниками вказаного питання у добровільному порядку. Так, звертаючись до суду з вказаною позовною заявою ОСОБА_1 заявляючи вимогу щодо наявності технічної можливості виділити належну їй частку із спільного майна, посилалась на висновок експерта №80, який був проведений за результатами будівельно-технічного, земельно-технічного та оціночно-будівельного дослідження на замовлення ОСОБА_1 від 05 жовтня 2021 року, виконаного судовим експертом Федоровим Д.Ф. (а.с.25-42). Згідно вказаного висновку 8/25 частини майна, що належить ОСОБА_1 , є планувально ізольованою частиною, яка має окремий вхід зі сторони АДРЕСА_1 , має необхідну сукупність житлових та допоміжних приміщень, котрі відповідають будівельно-технічним вимогам для окремого проживання (а.с.25-46). За результатами дослідження експерт робить висновок, що виділити у самостійний об`єкт нерухомого майна 8/25 частин домоволодіння з частиною господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , технічно можливо. При цьому площа закріпленої за цією частиною земельної ділянки складає за державним актом 1143 кв.м., і виділяється відповідно до розподілу за варіантом №1 (додаток №3) або за варіантом №2 (додаток №4) - на розсуд суду. До складу 8/25 частини, яку можливо виділити ОСОБА_1 , входить: частина загальною площею 46,0 кв.м., житловою площею 19,3 кв.м. житлового будинку літ. А-1 у складі приміщень: кімната 2-1 площею 19,3 кв.м., передпокій 2-2 площею 12,5 кв.м., сіни 2-3 площею 6,00 кв.м., сіни 2-4 площею 5,2 кв.м., топочна 2-5 площею 3 кв.м., сарай літ. В, погріб вхідний літ. Г, гараж літ. Е, сарай літ. Ж, навіс літ. З, вбиральня літ. И, погріб літ. а1, 1/2 частина водопроводу №2, ворота огорожі №4, огорожа №5. Однак, на думку суду вказаний висновок не містить будь-якої інформації про те, яку реально частку від спільного нерухомого майна складають зазначені приміщення, чи відповідають вони реально 8/25 часткам нерухомого майна. Крім того, згідно вказаного висновку до складу іншої частини, яка може існувати як окремий об`єкт нерухомого майна, входять: частина площею 68,1 кв.м., житловою площею 28,9 кв.м. житлового будинку літ. А-1 у складі приміщень: передпокій 1-1 площею 8,2 кв.м., кухня 1-2 площею 8 кв.м., передпокій 1-3 площею 11,7 кв.м., кімната №1-4 площею 17,6 кв.м., передпокій 1-5 площею 7,9 кв.м., кімната 1-6 площею 11,3 кв.м., сарай літ. б1, вбиральня літ. Д, 1/2 частина водопроводу №2, огорожа №6. Також, вказаний висновок не містить інформації про те, яку реально частку нерухомого майна складають зазначені приміщення, чи відповідають вони реально 17/25 часткам нерухомого майна. Доводи апелянта про те, що відповідність зазначених приміщень та споруд вказаним вище часткам встановлена рішенням Київського районного суду м.Полтави від 12 вересня 2006 року у справі №2-2871/2006, не відповідають обставинам справи, оскільки з 2006 року, коли відбувався розгляд зазначеної справи, склад будівель і споруд, їх площа дещо змінилися. Зокрема, згідно вказаного рішення серед інших приміщень ОСОБА_4 та ОСОБА_2 виділялись передпокій 1-1 площею 9,3 кв.м. (у висновку експерта - 8,2 кв.м.), кухня 1-2 площею 8,9 кв.м. (у висновку експерта - 8 кв.м.), передпокій 1-3 площею 10,9 кв.м. . (у висновку експерта - 11,7 кв.м.), кімната №1-4 площею 17,2 кв.м. (у висновку експерта - 17,6 кв.м.), кімната 1-6 площею 11,0 кв.м. (у висновку експерта - 11,3 кв.м.), а також кімната 1-7 площею 2,2 кв.м., вбиральня 1-8 площею 0,8 кв.м., сараї літ. Б, літ. б, які взагалі не відображені у висновку експерта. Також згідно рішення Київського районного суду м.Полтави від 12 вересня 2006 року у справі №2-2871/2006 до складу 8/25 частин, які перебувають в користуванні ОСОБА_1 , крім іншого входили сіни 2-4 площею 5,3 кв. м. (у висновку експерта - 5,2 кв.м.). Але у вказаному рішенні не зазначено, а у висновку експерта прийняті до розподілу також, топочна 2-5 площею 3 кв.м., сарай літ. Ж, вбиральня літ. И, огорожа №5. Крім того, рішенням суду не розподілявся водопровід. Той факт, що існує технічна можливість виділити позивачу частину приміщень та споруд за фактичним користуванням, не є підставою для неврахування часток співвласників при вирішенні цього питання. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували, якій саме частці в праві спільної часткової власності відповідають приміщення та споруди, які позивач прохала виділити їй в окрему одиницю. Так, із висновку експерта №80 від 05 жовтня 2021 року або з інших доказів не вбачається чи має частка, що перебуває у фактичному користуванні позивача окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення, газопостачання). Той факт, що у ній встановлені окремі лічильники, не свідчить чи є її система життєзабезпечення окремою. Крім того, відсутня така інформація і по частці, що перебуває в користуванні відповідача. Тому, враховуючи вимоги позивача щодо встановлення сторонам сервітутів для обслуговування колодязів, інженерних мереж водопостачання та водовідведення, суд першої інстанції правильно зазначив, що у суду є підстави вважати, що частини будинку, які перебувають у користуванні сторін не мають окремих систем забезпечення життєдіяльності. Також місцевий суд правильно врахував ту обставину, що земельна ділянка за спірною адресою має загальну площу 1758 кв. м., але вона складається із різних земельних ділянок, а саме: земельної ділянки площею 1000 кв. м. - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і поруд та земельної ділянки площею 758 кв. м. - для ведення особистого селянського господарства. Вказаним земельним ділянкам кадастрові номери не присвоєні. Позивач має право власності тільки на 13/20 частки кожної земельної ділянки. Тому, висновок експерта з приводу можливості виділу земельних ділянок із спільної часткової власності повинен був би містити можливість виділення із спільної часткової власності кожної окремої земельної ділянки із зазначенням їх розміру та з урахуванням обмежень (обтяжень) на використання земельних ділянок відповідно до затвердженої містобудівної документації та земельного законордавства. Таким чином відсутність кадастрових номерів земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 1000 кв.м. та для ведення особистого селянського господарства площею 758 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 є перешкодою для вирішення питання щодо розпорядження цими земельними ділянками, в тому числі шляхом виділу в окрему одиницю. Отже, з наведеного вище вбачається, що позивачем по справі не надано належних, достатніх і допустимих доказів на підтвердження заявлених нею позовних вимог, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 необхідно відмовити в повному обсязі. Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення з позивача на користь відповідача 5000,00 грн у відшкодування понесених нею судових витрат. Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються - на позивача. Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Частинами 2, 3 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Так, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції відповідач ОСОБА_2 17.01.2022 року надала копію угоди з адвокатом та квитанцію про сплату гонорару у розмірі 5000,00 грн. Згідно вимог ч.4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Однак, матеріали справи не містять клопотання позивача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, а тому підстав для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат у суду були відсутні. Таким чином доводи, які викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу. Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вони не підлягають. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається. Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргуОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 17 січня 2022 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови виготовлено 26 квітня 2022 року. Головуючий суддя : __________________ Г.Л. Карпушин Судді: _______________ С.А. Гальонкін _______________ Л.М. Хіль