Постанова Львівський апеляційний суд № 466/4449/21

Справа № 466/4449/21 Головуючий у 1 інстанції: Луців-Шумська Н.Л. Провадження № 22-ц/811/4428/21 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 квітня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Цяцяка Р.П., суддів Ванівського О.М. та Шеремети Н.О., за участю: секретаря Симця В.І.; адвоката Єлисеєва Є.В. - представника ТзОВ «Фінансова компанія «Капітал Джірінг»; відповідача ОСОБА_1 та його представника - адвоката Комара М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал Джірінг» на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 11 листопада 2021 року, В С Т А Н О В И В: У травні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал Джірінг» (в подальшому - «ТОВ ФК «Капітал Джірінг», позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та Публічне акціонерне товариство "Фідобанк", про витребування майна, а саме: нежитлових приміщень від І до V в підвалі; від 11-1 по 11-13 на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 268,4 кв.м, реєстраційний номер нерухомого майна: 834856646101, з чужого незаконного володіння відповідача ОСОБА_1 на користь позивача (як правонаступника ПАТ «Фідобанк»), як наслідку нікчемності Договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 21.01.2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячуком О.А. та зареєстрованого в реєстрі за №248 (в подальшому - «Договір купівлі-продажу від 21.01.2016 року» та «спірні нежитлові приміщення»), згідно якого ПАТ «Фідобанк» продав, а ОСОБА_1 купив спірні нежитлові приміщення. Згідно із рішенням Правління Національного Банку України від 18 липня 2016 року №142-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 19 липня 2016 року прийнято рішення №1265 «Про початок процедури ліквідації ПУАТ «ФІДОБАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку». 13.05.2017 року комісією з перевірки правочинів було складено протокол, яким визнано зазначений вище Договір нікчемним відповідно до частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та ст.228 ЦК України. У зв`язку із процедурою ліквідації банку 14.01.2021 року відбувся відкритий електронний аукціон щодо реалізації права вимоги ПАТ «Фідобанк», переможцем якого згідно з протоколом №UA-EA-2020-12-17-000004-b стало ТОВ «ФК «Капітал Джірінг». 04.03.2021 року між ПАТ «Фідобанк» (як Продавцем) та ТОВ «ФК «Капітал Джірінг» (як Покупцем) було укладено Договір №GL22N019274/9 купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, посвідчений Тверською І.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за № 26, відповідно до п. 1.1 якого за цим Договором в порядку та на умовах, визначених ним, Продавець передає у власність Покупцеві, а Покупець приймає у власність майнові права щодо спірних нежитлових приміщень, право власності на яке виникло у Продавця на підставі Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 20 серпня 2007 року, посвідченого Сиротяком Ю.Р., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за №3373, та було припинено на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21 січня 2016 року, посвідченого Дячуком О.А., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за N2248, які є відмінними від права власності та які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому. Оплата придбаного лоту підтверджується платіжним дорученням № 9 від 04.02.2021 року на суму 4 802 731грн. 94 коп. та фактом підписання вищезазначених Договорів. За таких обставин до ТОВ «ФК «Капітал Джірінг» перейшло право: в тому числі - і на застосування наслідків нікчемності правочину на підставі якого у відповідача виникло право власності на об`єкт нерухомості та право на застосування наслідків такої нікчемності шляхом витребування майна. Зазначалося, що частиною 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено вичерпний перелік ознак за якими правочин може бути віднесений до нікчемних. Серед них, якщо - банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; - банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку. Позивач вважає, що саме такі порушення були допущені при укладенні Банком договору купівлі-продажу з ОСОБА_1 , оскільки відчуженні майна було здійснено за ціною 2 375 000 грн. у тому числі - 395 833 грн. 33 коп. ПДВ, однак станом на 20.01.2016 року ринкова ціна нерухомого майна 4 026 290 грн. 40 коп., тобто -ціна на 20 % була більшою, ніж ціна згідно Договору купівлі-продажу від 21 січня 2016 року. Позивач просив задовольнити позовні вимоги, оскільки застосування наслідків нікчемності правочину шляхом витребування майна, що вибуло із власності за нікчемним правочином, повністю відповідає способам захисту, що визначені законом, та є цілком ефективним. Таке рішення є підставою (без будь-яких додаткових судових процесів) для реєстрації за позивачем права власності на спірне нерухоме майно (а.с. 2-10). Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено (а.с. 184-186). Дане рішення оскаржив позивач - ТОВ ФК «Капітал Джірінг». Апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, покликаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та на порушення і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Вважає неправомірною відмову суду у задоволенні клопотання позивача про призначення по справі судово-економічної (будівельно-оціночної) експертизи, яку просить призначити суд апеляційної інстанції. Вважає, що суд не врахував судову практику щодо дослідження всіх критеріїв нікчемності правочину передбачених статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» «та формально вирішив відмовити без будь-якого належного, повного, об`єктивного розгляду справи». Вважає помилковим висновок суду стосовно того, що договір купівлі-продажу між ОСОБА_1 та банком було досліджено в межах справи № 466/189/18, оскільки в рамках згаданої справи суд касаційної інстанції змінив мотивувальну частину рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, і тим самим «виключив дослідження будь-яких доказів на які посилалися суди попередніх інстанцій» (а.с. 190-198). Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони відповідача і його представника, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. ЦПК України встановлено, що: - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81); - обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82); - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76); - належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77). Статтею 13 ЦК України встановлено, що (зокрема) при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб (частина 2), а також що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина 3). А частиною 3 статті 16 ЦК України встановлено, що суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої-п`ятої статті 13 цього Кодексу. Аналіз частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти, як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права. Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права. Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, співмірності, справедливості під час реалізації суб`єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов`язків. Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав. Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципів здійснення суб`єктивних цивільних прав необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Виходячи із аналізу норм, закріплених у ЦК України, поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям «безвинність» і навпаки, «недобросовісність» із «виною». Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність, а оскільки обов`язковим елементом настання відповідальності, за загальним правилом, є вина, то такі діяння є винними. Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб`єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов`язане з аналізом фактичних дій суб`єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності. В задоволенні позовних вимог може бути відмовлено, як з однієї, так і з декількох підстав. За змістом положень, передбачених Цивільним кодексом України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), який приймає це майно (товар) і сплачує за нього певну грошову суму (ст. 655); права продажу товару (за загальним правилом) належить власникові товару (ст. 658) і право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення, а права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (частини 3 і 4 ст. 334). Чинне законодавство не містить винятків з загального правила про перехід прав на нерухоме майно, що є підставою для висновку про те, що з дня державної реєстрації нерухомого майна у покупця виникають всі можливі права на нерухоме майно. Судом встановлено, стверджується матеріалами справи та визнається (не заперечується) всіма учасниками справи (в тому числі - і позивачем/апелянтом) те, що 21.01.2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячуком О.А. було посвідчено Договір купівлі-продажу нерухомого майна, згідно якого ПАТ «Фідобанк» продав, а ОСОБА_1 за ціною 2 375 000 грн. купив спірні нежитлові приміщення і (таким чином) ПАТ «Фідобанк» відчужив всі права на спірні нежитлові приміщення згаданому відповідачу, а останній (у відповідності до положень статті 334 ЦК України) набув всі права на це нерухоме майно: згаданий Договір купівлі-продажу нерухомого майна не містить винятків з цього загального правила (а.с. 22-30). Як також стверджується матеріалами справи, Банк, як сторона вищезгаданого Договору купівлі-продажу від 21.01.2016 року, в подальшому звернувся до суду з позовом про визнання цього Договору … «таким, що відповідає ознакам нікчемності» та про визнання його недійсним. Однак, рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 27 червня 2018 року (залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 11 березня 2020 року) у задоволенні вищезгаданого позову було відмовлено (а.с. 75-80), а відтак 11 березня 2020 року згадані судові рішення набрали законної сили. Як вже зазначалося вище, Банк, відчуживши 21.01.2016 року спірні нежитлові приміщення, а відтак - всі права на ці приміщення, а також отримавши відмову суду у задоволенні поданого ним позову про визнання договору відчуження спірних приміщень недійсним, через майже 5 (п`ять) років після такого відчуження (а саме - 14.01.2021 року) «виставляє» на продаж на електронні торги «майнові права» (?) на ці нежитлові приміщення (а.с. 17-18). А позивач, ТОВ «ФК «Капітал Джірінг», знаючи про те, що продавцем «майнових прав» (Банком) ще 21.01.2016 року (майже 5 (п`ять) років тому) продано спірні нежитлові приміщення і вже набрало законної сили рішення суду, яким Банку було відмовлено у задоволенні позову про визнання договору відчуження спірних приміщень недійсним (інформація про наведене є загальнодоступною), 14.01.2021 року все таки приймає участь у цих електронних торгах, в результаті чого 04 березня 2021 року укладає з Банком «Договір купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності», у пункті 1.1 якого зазначено, що «Продавець передає у власність Покупцеві, а Покупець приймає у власність майнові права щодо нерухомого майна … право власності на яке виникло у Продавця на підставі Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 20 серпня 2007 року … та було припинено на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21 січня 2016 року». І саме цим «Договором купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності», як доказом по справі, позивач обґрунтовує правомірність заявлених ним позовних вимог. Частиною 2 статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина 2 статті 89). Відтак, суд вправі аналізувати положення згаданого «Договору купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності», як доказу по справі. В преамбулі цього «Договору купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності» зазначено, що сторони при його укладенні керувалися статтями 6, 627, 632, 655-697 Цивільного кодексу України, статтею 144 Господарського кодексу України та Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (а.с. 11-14). Частиною 2 статті 144 Господарського кодексу України «Підстави виникнення майнових прав та обов`язків суб`єкта господарювання» встановлено, що право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом. Безспірним є те, що спірні нежитлові приміщення є майном, що підлягає державній реєстрації, а відтак право на ці спірні нежитлові приміщення у Банку (як продавця у «Договорі купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності») могло виникнути лише з дня такої реєстрації цього майна або відповідних прав на нього. В той же час, у згаданому «Договорі купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності» не зазначено про реєстрацію «майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності» за Банком, як продавцем цих «майнових прав», станом на 04.03.2021 року. У вищезгаданих статтях 6, 627, 632, 655-697 Цивільного кодексу України словосполучення «майнові права» є лише у частині 2 статті 656 ЦК України, якою встановлено, що предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. В той же час, як вбачається зі змісту позовних вимог ТОВ «ФК «Капітал Джірінг», а саме - «витребування з незаконного володіння Губіліта» спірних нежитлових приміщень, має місце вимога позивача до відповідача, яку позивач обґрунтовує «Договором купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності». Однак, законодавець розрізняє такі предмети договору купівлі-продажу, як «майнові права» (частина 2 статті 656 ЦК), і такі, як «право вимоги» (частина 3 статті 656 ЦК), зазначаючи при цьому, що до договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. Як вбачається з пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України, під правом вимоги розуміється суб`єктивне право в зобов`язанні, а відтак до суб`єктивних прав, що існують у зобов`язаннях, підлягає до застосування частина 3 статті 656 ЦК України, а частина 2 статті 656 ЦК України підлягає застосуванню до інших майнових прав. А оскільки всі відносні правовідносини підпадають під визначення зобов`язання, що наводиться у статті 509 ЦК, сфера застосування частини 2 статті 656 ЦК є досить обмеженою: зокрема, відчужуватися на підставі договорів купівлі-продажу відповідно до частини 2 статті 656 ЦК можуть майнові права інтелектуальної власності. Про вищенаведене свідчить і даний позов ТОВ «ФК «Капітал Джірінг»: коли позивач, купивши «майнові права» на об`єкт нерухомості за 172 547 грн. 13 коп., прагне набути цей об`єкт нерухомості у власність шляхом його «витребування» у власника, який більш, як 5 (п`ять) років тому заплатив за цей же об`єкт 2 375 000 грн., - з тих підстав, що ціна 2 375 000 грн. є заниженою (хоча 172 547 грн. 13 коп. становить лише 7,27 % від суми 2 375 000 грн.), що аж ніяк не відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності, які (у відповідності до статті 3 ЦК України) відносяться до головних засад цивільного законодавства. Як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду від 10 лютого 2021 року, якою було змінено мотивувальні частини вищезгаданих рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 27 червня 2018 року та постанови Львівського апеляційного суду від 11 березня 2020 року, Верховний Суд прийшов до висновку про недоведеність ПАТ «Фідобанк» обставини нікчемності правочину, а саме: укладеного 21.01.2016 року між ПАТ «Фідобанк» та ОСОБА_1 . Договору купівлі-продажу нерухомого майна (а.с. 81-85). В той же час, позивачем, ТОВ «ФК «Капітал Джірінг», так і не було подано до суду першої інстанції нових доказів, які б свідчили про обставину нікчемності згаданого правочину. Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу національних судів на принцип «юридичної визначеності», як складову права на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який не повинен дозволяти переглядати судові рішення з метою нового вирішення справи, оскільки відступ від цього принципу є виправданим лише тоді, коли він обумовлений особливими та непереборними обставинами (справа «Центр «Украса» проти України»). За вищенаведених обставин в їх сукупності суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог і доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують. Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування відсутні і апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал Джірінг» залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 11 листопада 2021 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повну постанову складено 25 квітня 2022 року. Головуючий: Цяцяк Р. П. Судді: Ванівський О.М. Шеремета Н.О.