Постанова 4824 № 756/9896/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________ Справа № 756/9896/22 Апеляційне провадження № 22-ц/824/744/2025 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І. при секретарі Ящуку Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал Джірінг» на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 січня 2024 року, додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 29 лютого 2024 року та представника ОСОБА_1 - адвоката Гречківського Євгенія Леонідовича на додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 29 лютого 2024 року (суддя Діденко Є.В.) у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал Джірінг» до ОСОБА_1 , Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, встановив: у листопаді 2022 року позивач звернувся до суду з позовом про застосування наслідків нікчемності договору купівлі-продажу майна від 17 січня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Авдієнко В.В., за реєстровим № 492, шляхом витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 нежилого приміщення № 228 в літ. А, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 109,50 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 877574080000. Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 17 березня 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Фідобанк» був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Авдієнко В.В., за реєстровим № 492, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 109,50 кв. м. 13 травня 2017 року, у зв`язку з ліквідацією ПАТ «Фідобанк», комісією з перевірки правочинів, визначеною наказом № 24 від 22 лютого 2017 року, було складено протокол, яким вирішено визнати зазначений договір нікчемним за ознаками, визначеними ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та ст. 228 ЦК України. 14 січня 2021 року відбувся відкритий електронний аукціон щодо реалізації права вимоги ПАТ «Фідобанк» за результатами якого він став переможцем, що підтверджується протоколом електронного аукціону № UA-EA-2020-12-17-000004-b. 4 березня 2021 року між ним та ПАТ «Фідобанк» був укладений договір № GL22N019274/8 купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. та зареєстрований в реєстрі за №

25. Згідно п. 1.1 вказаного договору він набув у власність майнові права щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності та які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому, а саме нежилого приміщення № 228 в літ. А, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 109,50 кв. м. Позивач зазначав, що спірний правочин є нікчемний в силу ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), оскільки ПАТ «Фідобанк» здійснив продаж майна за вартістю, що є нижчою ніж та, яку банк отримав би від продажу такого майна іншій особі. Згідно п. 2.1 договору купівлі-продажу майна від 17 березня 2016 року, відчуження ПАТ «Фідобанк» права власності на спірне нежитлове приміщення відбулось за 120 000 доларів США, що було еквівалентно 3 180 000грн, в той час як згідно висновку суб`єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_2 від 26 серпня 2022 року та звіту про ретроспективну оцінку по визначенню ринкової вартості майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 109,50 кв. м, вартість вказаного майна станом на 17 березня 2016 року становила 4 600 900грн. Позивач стверджував, що його права, як правонаступника ПАТ «Фідобанк» у спірних правовідносинах, порушуються нікчемним правочином, тому застосування наслідків нікчемності правочину шляхом витребування майна, що вибуло із власності за нікчемним правочином, повністю відповідає способам захисту, що визначені законом та є цілком ефективним, оскільки таке рішення є підставою (без будь-яких додаткових судових процесів) для реєстрації за товариством права власності на спірне нерухоме майно. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 11 січня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Додатковим рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 29 лютого 2024 року з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал Джірінг» на користь ОСОБА_1 стягнуті витрати на правничу допомогу у розмірі 55 000грн. У поданій апеляційній скарзі представник ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Джірінг» - адвокат Пінчук О.С. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Представник позивача вважає, що суд першої інстанції неправомірно вийшов за межі предмета спору, фактично встановивши у своєму рішенні недійсність договору № GL22N019274/8 купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності. Також представник позивача зазначає, що суд першої інстанції зробив неправильний висновок стосовно того, що предметом договору № GL22N019274/8 є відступлення права вимоги, оскільки зі змісту вказаного договору чітко вбачається, що його предметом є саме майнові права, які можуть бути об`єктом цивільних прав, тим більше в межах спеціальної процедури ліквідації банку. Крім цього, представник позивача вважає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку стосовно того, що майнові права на вказаний об`єкт нерухомості не були зареєстровані, тому у позивача не могло виникнути право щодо них, оскільки чинне законодавство не передбачає норми зобов`язуючої реєструвати майнові права, відмінні від права власності на об`єкт нерухомого майна, який уже побудовано, в той же час не здійснення державної реєстрації таких прав не може бути підставою недійсності чи нікчемності договору у справі, предметом якої не є оскарження цього договору. Представник позивача вважає, що судом першої інстанції було необґрунтовано відхилено сумніви у правильності висновку експерта, який був долучений відповідачем до матеріалів справи, та покладений в основу судового рішення, оскільки експерт неправильно застосував коефіцієнти коригування вартості спірного об`єкта та його аналогів, шляхом порівняння з якими він і визначав вартість цього об`єкту. Крім того, експерт не врахував, що у вартість спірного об`єкта нерухомості закладений податок на додану вартість у розмірі 20 %, оскільки продавцем є юридична особа, тоді як вартість порівнюваних з ним аналогів зазначена без врахування цього податку, так як їх продавцями є фізичні особи, що призвело до заниження у висновку вартості досліджуваного об`єкта. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Гречківський Є.Л. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на безпідставність доводів представника позивача. Представник відповідача вважає, що суд першої інстанції не виходив за межі предмета спору, оскільки визначення наявності у позивача певного права чи захищеного законом інтересу та факту їх порушень належить до предмета доказування у справі, відтак дослідження судом обставин виникнення у позивача права, яке він вважає порушеним, входить до предмету судового розгляду, тому суд першої інстанції правомірно досліджував договір № GL22N019274/8 та надавав йому оцінку. Також представник відповідача вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до уваги правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 13 квітня 2021 року у справі № 910/11702/18, прийшовши до правильного висновку, що при укладенні договору № GL22N019274/8 фактично мав місце продаж права на звернення до суду з цим позовом або права на застосування способів захисту цивільних прав, передбачених статтями 387, 392 ЦК України, хоча вказані способи захисту цивільних прав не можуть бути предметом договору купівлі-продажу майнових прав. Вказане слідує зі змісту п. 1.1 договору № GL22N019274/8, у якому наведено перелік відчужуваних майнових прав та їх зміст, аналіз якого дає змогу дійти висновку, що відступлені майнові права фактично є способами захисту прав, а не окремим оборотоздатним майновим правом, яке може відчужуватися в порядку статті 656 ЦК України на користь інших осіб. При цьому позивач не надав жодних належних доказів набуття будь-якого речового права на спірне нерухоме майно та підтвердження наявності в нього суб`єктивного матеріального права на витребування цього майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 . Представник відповідача, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 13 квітня 2021 року у цивільній справі № 910/11702/18, зазначає, що майнові права відмінні від права власності на нерухоме майно, є правами нерозривно пов`язаними з нерухомим майном, а тому такі права підлягають державній реєстрації, відтак твердження представника позивача про необов`язковість та технічну неможливість реєстрації майнових прав, відмінних від права власності, на нерухоме майно є необґрунтованими. Також представник відповідача вважає, що до даного спору мають бути застосовані преюдиційні факти, встановлені Верховним Судом у постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 756/16929/17, у якій, з посиланням на висновок судової будівельно-технічної експертизи, зазначено, що різниця вартості майна між сумою, вказаною у договорі купівлі-продажу майна від 17 березня 2016 року, та його ринковою вартістю становить лише 0,73%, а не понад 20%, як зазначено у позові, відтак підстави для визнання договору купівлі-продажу майна від 17 березня 2016 року нікчемним на підставі частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відсутні. Крім того представник відповідача зазначає, що представник позивача у поданій апеляційній скарзі, заперечуючи проти висновку експерта, безпідставно здійснює коригування вартості порівнюваних об`єктів нерухомості на власний розсуд, не підкріплюючи свої висновки будь-якими належними та допустимими доказами. Твердження представника позивача про те, що вартість порівнюваних зі спірним об`єктом нерухомості аналогічних об`єктів слід збільшити на 20%, оскільки в цю суму не включений податок на додану вартість, тоді як у вартість досліджуваного об`єкта він включений, є припущенням на якому, в силу положень ЦПК України, не може ґрунтуватись доказування. Також представник відповідача посилається на обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав, оскільки ним фактично було подано віндикаційний позов, в той час як матеріали справи не містять відомостей стосовно того, що спірне нежитлове приміщення вибуло із власності ПАТ «Фідобанк» поза його волею, а відтак ОСОБА_1 є добросовісним набувачем. У поданій апеляційній скарзі на додаткове рішення суду представник ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Джірінг» - адвокат Пінчук О.С. просить додаткове рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким зменшити розмір витрат, понесених ОСОБА_1 на правову допомогу, до 17 000грн. Представник позивача вважає, що в силу положень частини 8 статті 141 ЦПК України, подача доказів понесення судових витрат до закінчення судових дебатів виключає можливість повторного звернення із такою заявою після завершення судового розгляду. Також представник позивача посилається на наявність у детальному описі виконаних робіт пунктів, які фактично дублюють одне одного, що призводить до штучного завищення витраченого правниками часу для надання ОСОБА_1 правової допомоги у цій справі. Крім цього, деякі з наданих стороною відповідача рахунків на оплату витрат на правову допомогу, датовані вереснем 2022 року, тоді як даний позов було заявлено лише 1 листопада 2022 року, а провадження по справі відкрито - 9 грудня 2022 року. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Гречківський Є.Л. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. Представник відповідача зазначає, що положення частини 8 статті 141 ЦПК України не містять заборони подання доказів про понесені судові витрати як до завершення судових дебатів, так і додатково протягом п`яти днів після закінчення судового розгляду. Також представник відповідача посилається на те, що детальний опис робіт не містить жодних подвоєнь одних і тих самих наданих послуг, оскільки перелічені послуги надавались різними працівниками АО «Еверліґал». Більше того, у договорі про надання правової допомоги ОСОБА_1 та АО «Еверліґал» погодили фіксований розмір гонорару, відтак він не залежить від кількості витрачених годин та наданих послуг згідно опису. Представник відповідача зазначає, що частину платежів за надані послуги ОСОБА_1 сплатив авансом у вересні 2022 року, що не суперечить вимогам закону. У поданій апеляційній скарзі на додаткове рішення суду представник ОСОБА_1 - адвокат Гречківський Є.Л. просить додаткове рішення в частині відмови у стягненні з позивача витрат на правову допомогу у розмірі 16 330,80грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Джірінг» витрати на правничу допомогу у розмірі 16 330,80грн. Представник відповідача посилається на те, що суд першої інстанції не врахував, що договором про надання правової допомоги № 22/09-02 від 22 вересня 2022 року, укладеного ОСОБА_1 з АО «Еверліґал», визначено фіксований розмір адвокатського гонорару - 2000 євро, що за офіційним курсом НБУ складає 72 416,80грн, що виключає обов`язок зазначення відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної наданої послуги (вчиненої дії) в детальному описі робіт (наданих послуг) або в акті приймання-передачі наданих послуг. Також представник відповідача вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано дійшов висновку про завищення витраченого адвокатами часу на надання відповідачу правової допомоги та зменшення його на 50 %, із виключенням певних пунктів, оскільки суд не вправі втручатись у договірні правовідносини, які виникли між сторонами договору про надання правової допомоги. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Позивач ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Джірінг», відповідач ПАТ «Фідобанк» та третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, будучи належним чином повідомленими про судове засідання, призначене на 22 січня 2025 року (с.с.239, 244, 245 т.4), своїх представників у судове засідання не направили, клопотання про його відкладення не подали, тому відповідно до положень статті 372 ЦПК України колегія суддів закінчила апеляційний розгляд у їх відсутність. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника позивача - адвоката Пінчук О.С., яка доводи апеляційних скарг позивача підтримала, проти задоволення апеляційної скарги представника відповідача Шерекіна П.П. заперечувала, пояснення відповідача ОСОБА_1 та його представників - адвокатів Коткової О.А., Гречківського Є.Л., які проти задоволення апеляційних скарг позивача заперечували, свою апеляційну скаргу підтримали, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзивів на них, вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного. Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що згідно протоколу засідання правління ПАТ «Фідобанк» № 13 від 2 березня 2016 року правлінням банку прийнято рішення № 13.2, яким погоджено продаж нежитлового приміщення номер 228 (в літ. А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 109,50 кв. м, а також погоджено ціну продажу зазначеного нежитлового приміщення за суму не менше, ніж 2 850 000грн (з урахуванням ПДВ) (с.с.74-75 т.2). 17 березня 2016 року між ПАТ «Фідобанк» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна б/н, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнком В.В., зареєстрований в реєстрі за номером 492 (далі - Договір), відповідно до умов якого продавець продає та передає у власність покупцеві, а покупець купує та приймає у власність належне продавцю нерухоме майно: нежиле приміщення номер 228 (в літ. А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 109,50 кв. м (нерухоме майно), та сплачує за нього обумовлену цим Договором грошову суму (с.с.29-30 т.1). Відповідно до пункту 2.1 Договору продаж нерухомого майна за домовленістю сторін вчиняється за ціною 3 180 000грн, в тому числі ПДВ - 530 000грн, що за курсом купівлі іноземної валюти ПАТ «Фідобанк» на день підписання цього Договору, становить еквівалент 120 000 доларів США, які покупець сплачує продавцю в день нотаріального посвідчення цього Договору та державної реєстрації права власності на нерухоме майно, шляхом переказу коштів на рахунок продавця. У пункті 2.3 Договору зазначено, що відповідно до відомостей, викладених у звіті про оцінку майна № 53-ФБ (ідентифікатор за базою ФДМУ 934119_2202216_53-FB), складеного суб`єктом оціночної діяльності 23 лютого 2016 року (дата оцінки 22 лютого 2016 року) оцінювачем ТОВ «Центр оцінки власності «Парето» (сертифікат № 33/16 суб`єкта оціночної діяльності, виданого 18 січня 2016 року Фондом державного майна України), вартість нерухомого майна становить 2 850 000грн, в тому числі ПДВ - 475 000грн. Відповідно до квитанції ПН № 2172 від 17 березня 2016 року ОСОБА_1 перерахував на рахунок банку 3 180 000грн (с.с.78 т.2). Згідно інформаційної довідки №309939809 від 15 вересня 2022 року з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 17 березня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнком В.В. прийнято рішення № 28787146, яким зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення, загальною площею 109,5 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (с.с.10-11 т.1). 17 березня 2016 року ПАТ «Фідобанк» та ОСОБА_1 підписали акт прийому-передачі до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 17 березня 2016 року, відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв у приватну власність нежиле приміщення номер 228 (в літ. А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 109,50 кв. м (с.с.31 т.1). На підставі рішення Національного банку України від 20 травня 2016 року «Про віднесення ПАТ «Фідобанк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20 травня 2016 року «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Фідобанк» та делегування повноважень адміністратора банку». Наказом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 травня 2016 року № 184 у ПАТ «Фідобанк» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та делеговано повноваження тимчасового адміністратора банку Коваленку О.В. Наказом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19 липня 2016 року № 291 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Фідобанк» та делеговано повноваження ліквідатора ПАТ «Фідобанк» Коваленку О.В. строком на два роки з 20 липня 2016 року до 19 липня 2018 року включно. Наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Фідобанк» від 15 травня 2017 року № 50 доручено відповідальним співробітникам банку здійснити заходи щодо виявлених правочинів, вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та ст. 228 ЦК України, у тому числі стосовно об`єкта за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 109,50 кв. м (с.с.84-86 т.2). Згідно постанови Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 756/16929/17 за позовом Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал Джірінг», до ОСОБА_1 , третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання нікчемного правочину недійсним, 13 травня 2017 року комісією перевірки правочинів, призначеною наказом від 22 лютого 2017 року № 24, складено протокол, яким визнано правочин - договір купівлі-продажу від 17 березня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Авдієнком В. В. за реєстровим № 492, укладений між ПАТ «Фідобанк» та ОСОБА_1 , нікчемним за ознаками, визначеними частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статтею 228 ЦК України. У протоколі зазначено, що відчуження майна з боку банку відбулось протягом одного року до введення тимчасової адміністрації за ціною, яка за попереднім аналізом відрізняється на понад 20 % від звичайних цін на подібне нерухоме майно. Відповідно до протоколу електронного аукціону № UA-EA-2020-12-17-000004-b від 14 січня 2021 року, активи ПАТ «Фідобанк» у виді майнових прав, у тому числі на нежитлове приміщення № 228 за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 109,50 кв. м, придбані ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Джірінг» (с.с.140-141 т.1). 4 березня 2021 року між ПАТ «Фідобанк» (продавець) та ТОВ «Капітал Джірінг» (покупець) був укладений договір купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності №GL22N019274/8, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В., зареєстрований в реєстрі за номером 25, відповідно до умов якого продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає у власність майнові права щодо нерухомого майна: нежиле приміщення № 228 в літ. А, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 109,50 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 877574080000, право власності на яке виникло у продавця на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 19 червня 2008 року, посвідченого Авдієнком В.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за номером 1180, та було припинено на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 17 березня 2016 року, посвідченого Авдієнком В.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за 492, які є відмінними від права власності та які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому (с.с.142-145 т.1). Також у пункті 1.1. договору №GL22N019274/8 від 4 березня 2021 року наведений перелік майнових прав, які набув покупець на підставі цього договору, зокрема, визнання правочину щодо припинення права власності продавця недійсним; витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння. У грудні 2017 року ПАТ «Фідобанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання нікчемного правочину недійсним (справа №756/16929/17), під час розгляду якої ухвалою Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року було призначено судову будівельно-технічну експертизу, за результатами проведення якої судовим експертом КНІДСЕ Сверидою О.М. був складений висновок за результатами проведення оціночно-будівельної експертизи № 17723/19-42 від 31 березня 2020 року, відповідно до якого ринкова (дійсна) вартість нежитлового приміщення № 228 (в літ. А) по АДРЕСА_1 , загальною площею 109,5 кв. м у м. Києві, станом на 17 березня 2016 року складає 3 159 956грн з ПДВ або 2 633 296,67грн без ПДВ (с.с.105-122 т.1). Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 4 грудня 2018 року у справі №756/16929/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 3 вересня 2020 року та зміненим в мотивувальній частині постановою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у задоволенні позову ПАТ «Фідобанк», правонаступником якого є ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Джирінг», до ОСОБА_1 про визнання нікчемного правочину, а саме договору купівлі-продажу від 17 березня 2016 року, недійсним - відмовлено (с.с.96-99 т.1). Відповідно до звіту про ретроспективну оцінку по визначенню ринкової вартості нежилого приміщення від 26 серпня 2022 року, складеного суб`єктом оціночної діяльності - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , вартість нежилого приміщення секції № 11, приміщення № 228 в літ А., загальною площею 109,5 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , станом на 17 березня 2016 року, визначена в рамках порівняльного підходу, становить 4 600 900грн без врахування ПДВ (с.с.17-27 т.1). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення між ПАТ «Фідобанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Джірінг» договору купівлі-продажу майнових прав від 4 березня 2021 року, право власності на спірне приміщення було зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 17 березня 2016 року і між банком та відповідачем існував судовий спір з приводу недійсності договору купівлі-продажу від 17 березня 2016 року. Суд першої інстанції вважав, що предметом договору купівлі-продажу майнових прав, які є відмінними від права власності, є не майнові права, а способи захисту таких прав, зокрема в судовому порядку. Тобто, фактично ПАТ «Фідобанк» передало ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Джірінг» право на звернення до суду з метою подальшого доведення нікчемності укладеного між ним та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу від 17 березня 2016 року. При цьому, за своєю правовою природою способи захисту цивільних прав не можуть відчужуватись та бути предметом договору купівлі-продажу. Також, суд першої інстанції зазначив, що зі змісту договору купівлі-продажу майнових прав від 4 березня 2021 року неможливо зробити висновок, що позивач міг придбати право вимоги до відповідача, і такої вимоги, як предмету зобов`язання, не існувало на момент укладення договору. При цьому, неможливо дійти висновку, що на підставі вказаного договору у позивача виникли «виправдані очікування на майно», оскільки набуття позивачем права власності залежало від результатів вирішення справи. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у позивача права на витребування спірного майна, оскільки таке право не виникло у позивача на підставі укладеного договору від 4 березня 2021 року. Крім цього, суд першої інстанції зробив висновок про відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження заниження ринкової ціни спірного приміщення у договорі купівлі-продажу від 17 березня 2016 року на 20 і більше відсотків, а тому відсутні підстави вважати вказаний договір нікчемним відповідно до ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні. Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України правочин є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, тому сторони не вправі вимагати одна від одної його виконання. Нікчемний правочин є недійсним в момент його вчинення у зв`язку з прямою вказівкою правової норми, а тому судового рішення про визнання його недійсним не вимагається (quae contra ius fiunt debent utique pro infectis haberi - зроблене проти закону повинне вважатися нікчемним). Нікчемний правочин не підлягає виконанню, на нікчемність правочину мають право посилатися та вимагати в судовому порядку застосування наслідків його недійсності заінтересовані особи. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 зазначила, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин недійсний у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Стаття 216 ЦК України визначає правові наслідки недійсності правочину. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (абзац перший частини першої статті 216 ЦК України). Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (частина п`ята статті 216 ЦК України). Звертаючись до суду з цим позовом, ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Джірінг» посилалось на те, що укладений між банком та ОСОБА_1 договір купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення від 17 березня 2016 року є нікчемним відповідно до частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». У пункті 3 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що правочини неплатоспроможного банку є нікчемними у тому числі, якщо банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору. Згідно з частиною другою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 цього Закону, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними, оскільки відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків, а є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Аналогічні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16, від 4 липня 2018 року у справі № 819/353/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 826/23064/15, від 27 лютого 2019 року у справі № 826/8273/16, Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 466/4449/21 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах. У постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 756/16929/17 надана оцінка доводам ПАТ «Фідобанк», правонаступником якого є ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Джірінг», про нікчемність договору купівлі-продажу від 17 березня 2016 року, укладеного між ПАТ «Фідобанк» та ОСОБА_1 , та зазначено, що відсутні обставини, які б свідчили про нікчемність зазначеного правочину, оскільки суди встановили, що ціна продажу спірного нерухомого майна була визначена на підставі звіту про оцінку майна № 53-ФБ, складеного 23 лютого 2016 року ТОВ «Центр оцінки власності «Парето» на замовлення банку станом на 22 лютого 2016 року, за яким вартість нежитлового приміщення № 228 (в літ. «А»), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 109,50 кв. м, становила 2 850 000грн, у тому числі ПДВ 475 000грн. Також Верховний Суд послався на висновок експерта за результатами проведення оціночно-будівельної експертизи від 31 березня 2020 року №17723/19-42, призначеної ухвалою Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року за клопотанням позивача, за результатами якого вартість спірного майна станом на 17 березня 2016 року з ПДВ складає 3 159 956грн, а без ПДВ 2 663 296,67грн. Отже, ціна спірного майна, що зазначена в договорі купівлі-продажу, в розмірі 3 180 000грн, є вищою від ринкової (дійсної) вартості цього майна, яка визначена на підставі висновку судової будівельно-технічної експертизи, на 20 044грн, тобто різниця вартості майна становить лише 0,73 %, а не понад 20 % нижче, як про це зазначено в позовній заяві, а тому суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для кваліфікації цього правочину як нікчемного. Частина 4 статті 82 ЦПК України визначає, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Джірінг» приймало участь у розгляді справи № 756/16929/17, як правонаступник ПАТ «Фідобанк», а відтак суд першої інстанції правомірно послався на висновки та обставини, які були встановлені при розгляді зазначеної справи. Крім того, суд першої інстанції надав оцінку доводам позивача стосовно нікчемності договору купівлі-продажу від 17 березня 2016 року, повторювати які колегія суддів не вбачає необхідності. У підтвердження своїх позовних вимог, позивач надав суду першої інстанції звіт про ретроспективну оцінку майна від 26 серпня 2022 року, виконаний суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 . Суд першої інстанції надав оцінку наданому звіту, зазначивши, що він був підготовлений без реального огляду суб`єктом оціночної діяльності об`єкта оцінки та місця його розташування, без врахування реального стану приміщення на час продажу (зокрема внутрішнього стану приміщень), відсутність під`їзду автомобілем, а також містить фотознімки інших об`єктів та планування, які не мають відношення до об`єкту оцінки. Суд першої інстанції задовольнив клопотання представника позивача та призначив у даній справі судову будівельно-оціночну експертизу для визначення реального розміру ринкової вартості спірного нежитлового приміщення станом на 17 березня 2016 року. Постановою Київського апеляційного суду від 20 червня 2023 року ухвала суду першої інстанції про призначення експертизи була скасована, у задоволенні клопотання про призначення експертизи відмовлено. Апеляційний суд виходив з того, що доводи позивача про нікчемність договору купівлі-продажу від 17 березня 2016 року вже були предметом судового розгляду, під час якого було встановлено відсутність підстав для визнання зазначеного правочину нікчемним. Також апеляційний суд зазначив, що судом вже призначалася судова будівельно-оціночна експертиза спірного нежитлового приміщення на час укладення спірного договору і висновки експертизи були визнанні судами належним доказом, а відтак правових підстав для призначення ще однієї експертизи для вирішення питання, яке вже було предметом експертного дослідження, немає. З цих же підстав колегія суддів відхилила клопотання представника позивача про призначення у справі повторної судової будівельно-оціночної експертизи під час даного апеляційного розгляду. Колегія суддів вважає, що питання нікчемності договору купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення, укладеного між банком та ОСОБА_1 17 березня 2016 року, за обставин відчуження банком майна за ціною, нижчою від звичайних, вже було предметом судового розгляду, а відтак правових підстав для повторного встановлення цієї обставини позивачем наведено не було і судом не встановлено. У постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц зроблено висновки про те, що: «преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі - для суду під час розгляду інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає потреби встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть судової преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення у справі, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено судом ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що піддано аналізові в мотивувальній частині судового акта». Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17, згідно з якими преюдиційні факти - це такі факти, що встановлені рішенням чи вироком суду, які набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Тож законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних (відмінних) за змістом судових рішень. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про застосування наслідків нікчемності правочину, так як договір, укладений 17 березня 2016 року між ПАТ «Фідобанк» та ОСОБА_1 , не є нікчемним. Перевіряючи доводи апеляційної скарги про не врахування судом першої інстанції набуття позивачем майнових прав на спірне нежитлове приміщення на підставі договору купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, №GL22N019274/8 від 4 березня 2021 року, колегія суддів зазначає про наступне. За змістом статей 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Статтею 190 ЦК України передбачено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами. У постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах, визначених цивільним законодавством. У постанові Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року у справі № 914/2804/20 зазначено, що до майнових прав належать: 1) речові права, в тому числі речові права на чуже майно; 2) майнові права інтелектуальної власності; 3) майнові корпоративні права; 4) зобов`язальні права (права вимоги майнового характеру); 5) інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо). Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах, визначених цивільним законодавством. Згідно із статтею 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги. Зі змісту договору купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, №GL22N019274/8 від 4 березня 2021 року вбачається, що позивач прийняв у власність майнові щодо спірного нерухомого майна, право власності банку на яке було припинено на підставі договору купівлі-продажу від 17 березня 2016 року. У пункті 1.1. договору наданий перелік майнових прав, які набув позивач на підставі цього договору, який фактично складається із переліку вимог, які позивач може заявити стосовно спірного майна, у тому числі і у судовому порядку, а саме: 1) визнання права власності на нерухоме майно; 2) визнання правочину щодо припинення права власності продавця недійсним; 3) припинення дії третіх осіб, яка порушує право власності; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення прав продавця; 5) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 6) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб; 7) інші майнові права, які пов`язані із виникненням та припиненням права власності продавця на нерухоме майно, зокрема, але не виключно: витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння; 8) оскарження у судовому порядку недійсності правочину, за яким продавцем було припинено право власності на нерухоме майно; 9) звернення до державних органів, установ та організацій всіх форм власності в межах прав та повноважень, на підставі майнових прав, які передбачені законодавством та укладеними договорами, включаючи, але не обмежуючись органів нотаріату, Міністерства юстиції та його територіальних органів, суб`єктів державної реєстрації прав, державних реєстраторів; 10) набуття у власність нерухомого майна, а також інші права, що випливають з майнових прав щодо нерухомого майна, в тому числі ті, які виникнуть в майбутньому у зв`язку із встановленням обставин неправомірності припинення права власності продавця на нерухоме майно, або скасуванням рішень судів про недійсність правочинів, на підставі яких продавець набув право власності; 11) отримання грошових коштів/відшкодування вартості нерухомого майна за наслідками недійсності/нікчемності правочинів; 12) інші права, що пов`язані або випливають із правочинів, на підставі яких виникло/існувало право власності продавця на нерухоме майно; 13) пред`явлення позову про визнання права власності покупця, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, з подальшою реєстрацією права власності за покупцем та інші. Фактично банк продав позивачу право на звернення до суду з вимогами щодо нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 , за відсутності законодавчих підстав для такого продажу. Право на звернення до суду не може бути продане. При цьому, за обставинами даної справи банк не міг у майбутньому набути або повернути собі право власності на спірне нежиле приміщення, оскільки на час укладення договору купівлі-продажу майнових справ, суди першої та апеляційної інстанції відмовили банку у визнанні договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_1 17 березня 2016 року, недійсним та встановили відсутність підстав для висновку про нікчемність зазначеного договору. Отже, на час укладення договору банк не був власником спірного нерухомого майна. Верховний Суд у постанові від 13 квітня 2021 року в справі № 910/11702/18 зазначив, «що під виглядом відчуження майнових прав щодо нерухомого майна фактично має місце продаж права на звернення до суду з цим позовом або права на застосування способів захисту цивільних прав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 16 і статтями 387, 392 ЦК України, хоча з урахуванням зазначеного вище застереження щодо змісту або характеру майнових прав, вміщеного у частині 2 статті 656 цього Кодексу, вказані способи судового захисту цивільних прав не можуть бути предметом договору купівлі-продажу майнових прав. Витребування майна із чужого незаконного володіння передбачено статтями 16, 387 ЦК України саме як форма захисту права власності, а не як окреме оборотоздатне майнове право, яке може відчужуватися в порядку передбаченому статтею 656 цього Кодексу, на користь інших осіб, оскільки речові права безпосередньо пов`язані з конкретною річчю і переходять у зв`язку з переходом об`єктів нерухомості. На підтвердження наявності у позивача суб`єктивного матеріального права на витребування майна із чужого незаконного володіння позивач повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на зазначене майно, проте до таких доказів не належить договір купівлі-продажу майнових прав, предметом відчуження за яким є такі способи судового захисту цивільних прав, як визнання права власності на нерухоме майно та витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння.» Також Верховний Суд у даній справі зазначив, «що виходячи із системного аналізу змісту положень статей 177, 190, 656 ЦК України, статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" та статей 3, 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", як речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, так і майнові права, відмінні від права власності на нерухоме майно (за винятком права очікування на отримання у майбутньому права власності на нерухоме майно), є правами, нерозривно пов`язаними з нерухомим майном, а тому такі права підлягають державній реєстрації та виникають з моменту відповідної реєстрації.» Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у позивача права на витребування спірного нерухомого майна у ОСОБА_1 . Щодо оскарження додаткового рішення 17 січня 2024 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Гречківським Є.Л. було подано заяву про розподіл судових витрат, у якій він просив стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Джірінг» судові витрати ОСОБА_1 , пов`язані з розглядом даної справи, у розмірі 71 330,80грн, зокрема судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу. Частково задовольняючи заяву представника відповідача, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені витрати не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності, а також суперечать принципу розподілу таких витрат, через їх неспівмірність з витраченим адвокатом часом та обсягом виконаної роботи. Зокрема, суд першої інстанції дійшов висновку, що деякі перелічені в детальному описі виконаних робіт послуги дублюються, а вказаний показник витраченого на них часу є суттєво завищеним. При цьому, суд першої інстанції врахував, що у задоволенні позовних вимог було відмовлено, а відтак ОСОБА_1 має право на відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однак сума заявлених витрат підлягає зменшенню до 55 000грн, оскільки саме ця сума відповідає критеріям розумності та реальності таких витрат. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав. Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК). Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші (крім судового збору) судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 11 січня 2024 року у задоволенні позову відмовлено, відтак відповідач має право на відшкодування понесених судових витрат. За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 60 ЦПК України). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). На підтвердження розміру понесених відповідачем витрат на правову допомогу суду першої інстанції було надано: - копію договору про надання правничої (правової) допомоги № 22/09-02 від 22 вересня 2022 року, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Еверліґал» (об`єднання) та ОСОБА_1 (клієнт), відповідно до якого в порядку та на умовах визначених цим договором, об`єднання зобов`язується надавати клієнту всі види правничої допомоги (с.с.100-104 т.1); - копію додатку № 1 до договору про надання правничої (правової) допомоги № 22/09-02 від 22 вересня 2022 року, укладеного між АО «Еверліґал» та ОСОБА_1 , відповідно до підпункту 1 пункту 1 якого розмір винагороди об`єднання під час провадження у суді першої інстанції за надання всіх видів правничої (правової) допомоги, незалежно від обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та кількості часу на їх надання становить - гривневий еквівалент 2 000 євро, що за офіційним курсом гривні до євро, встановленим Національним банком України на дату складення цього додатку становить 72 416,80грн без ПДВ (с.с.31 т.3); - копія акту № 1 від 11 січня 2024 року приймання-передачі наданої правничої (правової) допомоги за договором про надання правничої (правової) допомоги № 22/09-02, укладеним 22 вересня 2022 року між АО «Еверліґал» та ОСОБА_1 , відповідно до якого об`єднання належно надало, а клієнт отримав та цим приймає всі види правничої (правової) допомоги в Оболонському районному суді міста Києва у справі № 756/9896/22 за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Джірінг» до клієнта, а саме: 1) аналіз позовної заяви опонента за вих. № 31.10-2022/1 від 31 жовтня 2022 року про застосування наслідків нікчемності правочину та долучених до неї матеріалів та формування попередньої правової позиції клієнта у спорі; 2) підготовка та подання 4 листопада 2022 року до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» клопотання/заяви (щодо підстав для залишення позовної заяви опонента без руху); 3) підготовка, надіслання іншим учасникам справи та подання 29 грудня 2022 року до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» відзиву на позовну заяву; 4) підготовка, надіслання іншим учасникам справи та подання 31 січня 2023 року до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» клопотання/заяви (про направлення процесуальних документів); 5) підготовка та надіслання електронною поштою 4 лютого 2023 року до ДП «Національні інформаційні системи» адвокатського запиту за вих. № 23-02/АЗ-01 від 4 лютого 2023 року (щодо переліків видів речових прав на нерухоме майно та майнових прав на нерухоме майно, щодо яких було технічно можливо вносити записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно); 6) підготовка, надіслання іншим учасникам справи та подання 15 лютого 2023 року до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» клопотання про долучення доказів (щодо реєстрації речових прав на нерухоме майно); 7) підготовка, надіслання іншим учасникам справи та подання 23 лютого 2023 року до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» заперечень на клопотання (заяву) (щодо клопотання опонента про призначення експертизи); 8) підготовка, надіслання іншим учасникам справи та подання 19 жовтня 2023 року до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» клопотання про долучення доказів (щодо доказів понесення судових витрат); 9) безпосереднє ознайомлення та фото фіксація 9 листопада 2023 року місцезнаходження аналогів (об`єктів порівняння) з висновку експерта від 31 березня 2020 року № 17723/19-42, а саме приміщень у будинках за адресами: АДРЕСА_4 ; 10) підготовка, надіслання іншим учасникам справи та подання 10 листопада 2023 року до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» додаткових пояснень у справі (на заперечення ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Джірінг» від 20 жовтня 2023 року); 11) підготовка до участі та учать адвокатів об`єднання у судових засіданнях в приміщенні Оболонського районного суду міста Києва 31 січня 2023 року, 3 березня 2023 року, 7 вересня 2023 року, 24 жовтня 2023 року, 1 грудня 2023 року та 11 січня 2024 року; 12) вчинення інших процесуальних та непроцесуальних дій для забезпечення належного представництва прав та законних інтересів клієнта у справі. Відповідно до пункту 3 цього акту, розмір винагороди об`єднання за правничу допомогу становить 71 330,80грн без ПДВ (с.с.173 т.3); - детальний опис наданої правничої (правової) допомоги (виконаних робіт, наданих послуг) за період 22 вересня 2022 року - 11 січня 2024 року; клієнт - ОСОБА_1 (с.с.171-172 т.3). У поданих письмових запереченнях представник позивача - адвокат Пінчук О.С. просила у задоволенні заяви представника відповідача про стягнення витрат на правову допомогу відмовити, посилаючись на суттєве завищення витраченого представником відповідача часу на надання послуг ОСОБА_1 , в тому числі дублювання таких послуг та безпідставне збільшення їх кількості. При цьому, і заявлена сума судових витрат є значно завищеною, і такою, що явно не відповідає складності справи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 зазначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI). Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19). Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України. Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару(фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Разом з цим, керуючись критеріями, визначеними у пунктах 1 та 2 частини 3 статті 141 ЦПК України, суд може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору, та з урахуванням ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність правових підстав для зменшення заявленої до відшкодування суми на правову допомогу, оскільки з детального опису виконаних робіт дійсно вбачається, що ряд наданих ОСОБА_1 послуг дублюються, а вказаний час на їх виконання є вочевидь завищеним. Аналізуючи матеріали справи та надані адвокатом Гречківським Є.Л. послуги у даній справі згідно договору про надання правничої допомоги адвокатом та актом виконаних робіт до нього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що визначений адвокатом розмір оплати є завищеним, враховуючи предмет позову, та погоджується, що відшкодуванню відповідачу за рахунок позивача підлягають витрати на правову допомогу у розмірі 55 000грн, що відповідає принципу розумності та справедливості. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, оцінені надані докази, правильно застосовані норми матеріального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни рішення та додаткового рішення, та задоволення апеляційних скарг. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал Джірінг» тапредставника ОСОБА_1 - адвоката Гречківського Євгенія Леонідовича залишити без задоволення, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 січня 2024 року та додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 29 лютого 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 28 травня 2026 року. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.І. Ящук