Постанова 4857 № 260/473/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий суддя у першій інстанції: Плеханова З.Б. 06 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 260/473/21 пров. № А/857/396/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Бруновської Н.В. суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М. за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2021 року у справі № 260/473/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Закарпатської обласної прокуратури, Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області про стягнення коштів,- ВСТАНОВИВ: 09.02.2021р. ОСОБА_1 звернувся до Закарпатської обласної прокуратури з позовом в якому просив суд, cтягнути з держави України в особі Закарпатської обласної прокуратури матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, згідно ч.3 ст. 81 Закону України Про прокуратуру», п. 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з липня 2015 року - березень 2020 року включно у розмірі - 1 158 908,02 грн. 20 коп. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.11.2021р. в позові відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.11.2021р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працює в органах прокуратури з січня 2006 року, липня 2015 року і по теперішній час - на різних прокурорсько-слідчих посадах Прокуратури Закарпатської області. Із розрахункових листів за період з 2015р. 2020р. видно, що позивачу органами прокуратури здійснювались відповідні нарахування заробітної плати з врахуванням встановлених окладів (у гривнях) : 2015 рік - 1996,00 грн. ;2016 рік-1996,00 грн.;2017 рік-5730 грн;2018 рік- 5730 грн.,2019 рік- 5730 грн.; 2020 рік- 5730 грн. з відповідними доплатами. ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 04.10.2014р. прийнято Закон України Про прокуратуру , який набрав чинності 15 липня 2015 року. ч.3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат. Згідно ч.9 ст.81 Закону України «Про прокуратуру» фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. ч.1 ст.90 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період. п.п. 1 п. 13 Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру» доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом. Із змісту ст.8, ст.13 Закону України «Про оплату праці» видно, що умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом. ч.1, ч.2 ст.23 Бюджетного кодексу України встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Законом України від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено п.26 яким встановлено, що норми і положення ст.81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. В п. 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» установлено, що положення ч.2 ст.33, ст.81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Аналогічні положення передбачені в п.11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» . Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів та інші виплати. Видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури (п.2, п. 6). Постановами Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року №763 та від 9 грудня 2015 року №1013 внесені відповідні зміни до схем посадових окладів працівників органів прокуратури. Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення п.26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст.81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновків, що 14 жовтня 2014 року прийнято Закон України «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. У зв`язку з цим, з липня 2015 року відбулися зміни в оплаті праці працівників прокуратури. Відповідно до ч.3 ст.81 Закону України «Про прокуратуру» посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат. Проте, відповідно до положень ст.ст. 8, 13 Закону України «Про оплату праці умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету», визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених ч.3 цієї статті, та ч.1 ст.10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом. ч.1,ч.2 ст. 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Водночас Законом України від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», якого доповнено п. 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, яким встановлено, що норми і положення ст.81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Також, п.9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік «установлено, що положення ч.2 ст. 33, ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Тобто, Законом України Про Державний бюджет України на 2015 рік , як спеціальним законом, який регулює бюджетні відносини, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів прокуратури, які фінансуються з державного бюджету, надано повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір і порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури. Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року №763 і від 9 грудня 2015 року №1013. п.п.1 п.13 Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру» доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом. Однак, Кабінет Міністрів України вказаного не здійснив, тоді як реалізація положень Закону України «Про прокуратуру» є неможливою без унесення відповідних змін як до Постанови Кабінету Міністрів України №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», так і до Бюджетного кодексу України й законів про Державний бюджет України на відповідні періоди, щодо заробітної плати працівників органів прокуратури. Зміни до Постанови Кабінету Міністрів України №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», зокрема, щодо розмірів окладів працівників органів прокуратури не вносились, законами про Державний бюджет України на відповідні періоди не було передбачено видатки на реалізацію положень ст.81 Закону України «Про прокуратуру», а отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що суб`єкт владних повноважень в особі Закарпатської обласної прокуратуру не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України. Тобто, відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання збільшення видатків Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у розмірі, встановленому Законом України «Про прокуратуру» , а тому колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є правильним. Крім того, як зазначено у рішенні Конституційного суду України від 3 жовтня 1997 року у справі №18/183-97, конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше. Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону у часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше та лишається діючою на момент протікання правовідносин. Наведені висновки узгоджуються із усталеною судовою практикою, висловленою, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року в справі №823/774/16, від 20 лютого 2019 року в справі №808/2718/17, від 18 березня 2020 року в справі №0640/3667/18, від 7 травня 2020 року в справі №802/1179/16-а, від 14 вересня 2021 р. Щодо доводів апелянта стосовно прийнятого Конституційним Судом України рішення від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18) колегія суддів зазначає наступне. Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення п.26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст.81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. п.2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України визначено, що положення п.26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст.81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Водночас, як визначено ч.2 ст.152 Конституції України та ч.1 ст.91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. У Рішенні від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України Про внесення змін до Конституції України від 8 грудня 2004 року №2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Подібний висновок також висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19, за яким: рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його ухвалення (за винятком тих випадків, якщо інше встановлено Конституційним Судом України безпосередньо у тексті ухваленого рішення). Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що дія окремого положення п.26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, згідно рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18), втратила чинність 26 березня 2020 року. Водночас, спірні правовідносини між сторонами виникли щодо нарахування і виплати заборгованості по заробітній платі та інших похідних платежів за період з 1 липня 2015 року до 29 березня 2019 року. Таким чином, рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття указаного рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки, суб`єкт владних повноважень в особі Закарпатської обласної прокуратури діяв в межах повноважень та у спосіб визначений законами та Конституцією України. Доводи апелянта про те що з березня 2020р. та по теперішній час відповідач здійснює нарахування заробітної плати відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» № 505 від 31.05.2012р. а тому Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18) поширюється на правовідносини які виникли після його ухвалення, що передбачає право на отримання неотриманої частини заробітної плати колегія суддів не приймає до уваги. Оскільки, суд розглядає справу в межах позовних вимог, а саме період з липня 2015р.-березень 2020р. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ, сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст.243,310,315,317,321,322,325,329 КАС України, суд,- ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2021 року у справі № 260/473/21 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель У зв`язку з УКАЗОМ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №64/2022 від 24.02.2022р. Про введення воєнного стану в Україні повний текст постанови складено у строк встановлений ч.3 ст.243 КАС України. Однак, надісланий до Єдиного Державного реєстру судових рішень 22.04.2022.