Ухвала КЦС ВС № 686/13189/21

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 лютого 2022 року м. Київ справа № 686/13189/21 провадження № 61-1533ск22 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Держава Україна в особі Офісу Генерального прокурора, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державна казначейська служба України, Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області, розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 серпня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 6 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Офісу Генерального прокурора, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державна казначейська служба України, Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області, про відшкодування майнової та моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Держави Україна в особі Офісу Генерального прокурора, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державна казначейська служба України, Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області, про відшкодування майнової та моральної шкоди у розмірі 1 000 060 030 грн, завданої незаконним рішенням слідчого Хмельницького відділу поліції Головного управління національної поліції в Хмельницькій області та надмірною тривалістю кримінального провадження. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 серпня 2021 року позов задоволено частково. Стягнено з Держави Україна на користь ОСОБА_1 500 грн у відшкодування моральної шкоди та 20 грн - майнової шкоди. У іншій частині позову відмовлено. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 6 грудня 2021 року апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 серпня 2021 року в частині задоволення позовних вимог скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Не погоджуючись з рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 серпня 2021 року та постановою Хмельницького апеляційного суду від 6 грудня 2021 року, ОСОБА_1 подав до Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення і ухвалити нове, яким позов задовольнити. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року направлено касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 серпня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 06 грудня 2021 року у справі № 686/13189/21 до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. 26 січня 2022 року касаційну скаргу передано судді-доповідачу. Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Підставою касаційного оскарження рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 серпня 2021 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 6 грудня 2021 року заявник вказує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 1 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17, у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 686/20012/18, від 6 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц, від 25 липня 2018 року у справі № 638/6944/16-ц, від 10 лютого 2021 року у справі № 761/24143/19, у постановах Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року у справі № 6-1435цс17, від 22 червня 2017 року у справі № 6-501цс17, від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу і може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції. Ухвалюючи рішення і частково задовольняючи позов, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області виходив з того, що у результаті тривалого здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12016240010003173 від 24 травня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 338 Кримінального кодексу (далі - КК) України, ОСОБА_1 завдано моральної шкоди, яка виявилася у порушенні його нормальних життєвих зв`язків, та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Врахувавши характер правопорушення та глибину моральних страждань, яких позивач зазнав, з урахуванням принципу розумності та справедливості, суд першої інстанції визначив відшкодування моральної шкоди у сумі 500 грн. Визначаючи розмір майнової шкоди, суд врахував, що позивачем понесено витрати на проїзд у розмірі 20 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Офіс Генерального прокурора подав апеляційну скаргу. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог учасниками справи не оскаржувалося, апеляційним судом у цій частині не переглядалося, тому судові рішення у цій частині не можуть бути предметом перегляду суду касаційної інстанції. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Офіс Генерального прокурора є органом, який не наділений повноваженнями представляти Державу Україна у спірних правовідносинах. При цьому позивач у суді першої інстанції клопотання про залучення до участі у справі належного державного органу з відповідними повноваженнями не заявляв. Судами першої та апеляційної інстанцій за матеріалами справи установлено, що слідчим відділом Хмельницького відділу поліції Головного управління національної поліції в Хмельницькій області здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016240010003173 від 24 травня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 338 КК України, щодо публічної наруги над малим Державним Гербом України на АДРЕСА_1 , де над Державним Гербом установлено хрест. 25 січня 2017 року старшим слідчим слідчого відділу Хмельницького відділу поліції Головного управління національної поліції в Хмельницькій області Паюком О. Ф. прийнято постанову про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 травня 2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову старшого слідчого слідчого відділу Хмельницького відділу поліції Головного управління національної поліції в Хмельницькій області від 25 січня 2017 року про закриття кримінального провадження № 12016240010003173 скасовано. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. На відміну від позивача, відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18)). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Відповідно до частини першої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Встановивши, що Офіс Генерального прокурора у спірних правовідносинах не наділений повноваженнями представляти Державу Україна, а органом державної влади, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди, є Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області, проте вимог до нього не заявлено, суд апеляційної інстанції правильно скасував рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та відмовив у задоволенні позову, поданого до неналежного відповідача. Посилання заявника на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 1 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17, у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 761/24143/19, у постановах Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року у справі № 6-1435цс17, від 22 червня 2017 року у справі № 6-501цс17, відхиляються касаційним судом, оскільки правовідносини у вказаних справах не є подібними з правовідносинами у справі № 686/13189/21. Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин». З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної справи. Велика Палата Верховного Суду вважала за потрібне конкретизувати вказаний правовий висновок, про що вказала у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20). Конкретизація правового висновку полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. У постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 686/20012/18, від 6 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц, від 25 липня 2018 року у справі № 638/6944/16-ц, у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16, на які також посилається заявник, не викладено висновків щодо визначення належності відповідачів у подібних правовідносинах, тому такі доводи ОСОБА_1 касаційним судом відхиляються. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 серпня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 6 грудня 2021 року є необґрунтованою, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність постанови суду апеляційної інстанції, якою скасовано рішення суду першої інстанції в його оскаржуваній частині. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Оскільки оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, є законною і обґрунтованою, ухваленою з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права й підстави для її скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 серпня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 6 грудня 2021 року суд відмовляє. Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 серпня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 6 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Офісу Генерального прокурора, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державна казначейська служба України, Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області, про відшкодування майнової та моральної шкоди. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук