Ухвала КЦС ВС № 454/3200/20

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 лютого 2022 року м. Київ справа № 454/3200/20 провадження № 61-20315ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 26 лютого 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення порушення правил добросусідства, усунення перешкод у здійсненні права користування, володіння та розпорядження нерухомим майном, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про припинення порушення правил добросусідства, усунення перешкод у здійсненні права користування, володіння та розпорядження нерухомим майном. Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 26 лютого 2021 рокуу задоволенні позову відмовлено. Постановою Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Сокальського районного суду Львівської області від 26 лютого 2021 року - без змін. Не погоджуючись з рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 26 лютого 2021 року та постановою Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року, ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення зазначених у ній недоліків. Вказані в ухвалі недоліки у встановлений судом строк усунено. Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Підставою касаційного оскарження рішення Сокальського районного суду Львівської області від 26 лютого 2021 року та постанови Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року заявник вказує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 576/910/15-ц, від 3 березня 2020 року у справі № 279/2012/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу і може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції. Ухвалюючи рішення і відмовляючи у задоволенні позову, Сокальський районний суд Львівської області виходив із недоведеності ОСОБА_1 позовних вимог. Вказав, що позивачем не надано доказів, що саме відповідачем встановлені камери відеоспостереження, не доведено, чи мають технічну можливість камери фіксувати земельну ділянку ОСОБА_1 та її житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами. Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд виходив із того, що судом першої інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Судами першої та апеляційної інстанцій за матеріалами справи установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 . У будинку зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_4 . З відповіді поліції від 11 серпня 2020 року, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в діях ОСОБА_2 не встановлено ознак кримінального чи адміністративного правопорушення. З відеофайлів, наданих ОСОБА_1 , встановлено, що на фасаді житлового будинку, який розташований біля господарства позивача, знаходиться об`єкт, схожий на камеру відеоспостереження. При вирішенні справи, дослідивши та надавши оцінку поданим сторонами доказам, урахувавши норми права і з`ясувавши характер спірних правовідносин, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з підстав недоведеності належними та допустимими доказами позовних вимог. Суди встановили, що ОСОБА_1 не надала доказів проведення ОСОБА_2 фото та відеозйомки. Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з принципу змагальності сторін і зазначили, що сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що не відноситься до визначених статтею 400 ЦПК України повноважень касаційного суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Посилання заявника на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 576/910/15-ц, від 3 березня 2020 року у справі № 279/2012/17, відхиляються касаційним судом з огляду на наступне. У справі № 576/910/15-ц судами встановлено, що позивачем надано докази на підтвердження протиправного проведення зйомки щодо неї та членів її родини. У справі № 279/2012/17 Верховним Судом установлено, що суди не перевірили доводи позивача про порушення правил добросусідства, створення перешкод у здійсненні права власності, втручання в особисте життя, не надали оцінки наявним у матеріалах справи доказам, не врахували, що висновок експерта не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами, тому касаційним судом зроблено висновок про наявність підстав для передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 26 лютого 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року є необґрунтованою, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судових рішень. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Оскільки оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими, ухваленими із правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права й підстави для їх скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 26 лютого 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2021 рокусуд відмовляє. Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 26 лютого 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення порушення правил добросусідства, усунення перешкод у здійсненні права користування, володіння та розпорядження нерухомим майном. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук