Постанова 4824 № 754/13087/18

справа №754/13087/18 провадження № 22-ц/824/1029/2022 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 лютого 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Журби С.О. за участю секретаря судового засідання - Зиль Т.С. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕС.ДІ.СІ.ГРУП" на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 6 вересня 2021 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕС.ДІ.СІ.ГРУП" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: У вересні 2018 року позивач ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач обґрунтовував позовні вимоги тим, що 3 липня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2615/0708/88-018. 25 травня 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги. 12 листопада 2018 року між ПАТ "Дельта Банк" та новим кредитом - ТОВ "ЕС.ДІ.СІ.ГРУП" укладений договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги. Відкрите акціонерне товариство "Сведбанк" свої зобов`язання перед відповідачем відповідно до договору виконав у повному обсязі, надавши 110000 доларів США. У зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, відповідач станом на 01 серпня 2018 року має заборгованість за відсотками у розмірі 628 754,52 грн, а тому просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 6 вересня 2021 року у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕС.ДІ.СІ.ГРУП" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено повністю. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду представник ТОВ "ЕС.ДІ.СІ.ГРУП" - адвокат Карапетян А.Р. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги та висновків суду в оскаржуваному рішенні вказує, що надання стороною відповідача документів на підтвердження наявності виконавчого напису № 7957 від 20 травня 2021 року вчиненні з порушенням ст. 83 ЦПК України. Оскільки дані докази були подані стороною відповідача після закінчення виконавчого провадження, без направлення іншим учасникам по справі, без подання клопотання про поновлення строку на їх подання. Фактично дані документи були витребувані судом першої інстанції за власною ініціативою. Цивільним процесуальним кодексом України передбачений вичерпний перелік випадків, коли суд може з власної ініціативи збирати докази (ч. 7 ст. 85, ч. 6 ст. 95, ч. 5 ст. 100, ст. 103, ч. 2 ст. 456 ЦПК тощо). Витребування судом виконавчого напису та документів на підтвердження його виконання не відноситься до жодного з зазначених випадків. Зазначає, що судом першої інстанції порушена ст. 12 ЦПК Україна щодо змагальності сторін. Відповідно до ч.ч. 2,3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог. В свою чергу суд першої інстанції відмовляючи у задоволені позовних вимог посилається на обставини, які не були заявлені жодною зі сторін (відступлення права вимоги, наявність/відсутність заборгованості). Звертає увагу, що сторона відповідача не заперечувала проти факту отримання кредитних коштів у розмірі 110000 доларів США, наявності заборгованості по процентам. Єдине, на що посилалась сторона відповідача, було клопотання про застосування строків позовної давності, що підтверджується матеріалами справи. Вказує, що судом першої інстанції не досліджувались обставини щодо наявності та розміру заборгованості у судовому засіданні, і як наслідок стороною позивача не були надані відповідні пояснення, доводи на обґрунтування розрахунку заборгованості. Дані твердження сторони апелянта підтверджуються наявними доказами та процесуальними документами у матеріалах справи і відповідними аудіозаписами судових процесів. У доводах апеляційної скарги не погоджується із висновком суду щодо недоведеності розрахунку заборгованості, оскільки сторона відповідача підтвердила факт отримання грошових коштів у розмірі 110000 доларів США. Отже, в розумінні ч. 1 ст. 82 ЦПК України отримання грошових коштів не підлягають доказуванню. Стороною відповідача не було надано заперечень або доказів на спростування того, що останнім були повернуті грошові кошти у розмірі більшому ніж той, що зазначений у доданому до позовної заяви розрахунку заборгованості. Не погоджується із висновком суду про те, що товариство не надало суду первинних бухгалтерських документів, виписки по рахункам, документів, які підтверджують погашення кредиту відповідачем, а саме: платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки, оскільки таким чином суд першої інстанції поклав обов`язок доведення погашення заборгованості не на боржника, а на кредитора, чим черговий раз порушено принцип змагальності сторін. Також зазначає, що позовна заява подавалась первісним кредитором - АТ "Дельта Банк", яким був наданий належний розрахунок заборгованості відповідача по процентах за використання кредитних коштів. Посилання суду першої інстанції на те, що даний розрахунок є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача, не відповідає дійсності. Умовами кредитного договору передбачена процентна ставка за користування кредитом у розмірі 11.9 % річних. Тому розрахунок процентів проводиться до відповідної формули, і не потребує додаткового підтвердження. Крім того стороною відповідача не надано альтернативного розрахунку заборгованості, документів на підтвердження сплати тіла або процентів, які б не були зазначені банком у розрахунку до позовної заяви. Щодо існування виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості з відповідача вказує, що наявність виконавчого напису нотаріуса не є підтвердженням факту виконання зобов`язань за кредитним договором або погашенням заборгованості боржника. В свою чергу суд першої інстанції прирівняв виконавчий напис до виконавчого листа на примусове виконання рішення суду. Вважає, що судом першої інстанції не надано оцінки тому, що відповідач не визнав виконавчий напис нотаріуса і на час ухвалення рішення суду оскаржував виконавчий напис у Деснянському районному суді м. Києва (справа № 754/9274/21). Таким чином, в разі задоволення позову по справі жодного подвійного стягнення не відбуватиметеся. В разі погашення заборгованості в межах виконання виконавчого напису нотаріуса, сторона відповідача завжди зможе визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню в порядку ст. 432 ЦПК України. Дані твердження сторони позивача узгоджуються з позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 27 вересня 2018 року у справі №910/23408/17. Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив. У судовому засіданні представник позивача Карапетян А.Р. просив апеляційну скаргу задовольнити. Представник відповідача ОСОБА_2 проти задоволення апеляційної скарги заперечував. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Представником позивача було подано клопотання про залучення додаткових доказів. В обгрунтування не залучення цих доказів у суді першої інстанції представник позивача зазначив, що відповідач проти обставин отримання кредиту та наявності заборгованості не заперечував, однак суд дійшов висновків про недоведеність указаних обставин, тому позивач вважає за необхідне подати ці докази саме у спростування висновків суду. Розглянувши відповідне клопотання колегія визнала обґрунтованими доводи позивача та дійшла висновку про залучення указаних доказів на стадії апеляційного провадження. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Вислухавши пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність підстав для стягнення заборгованості за відсотками, оскільки матеріали справи та договір відступлення прав вимог не містять інформації про нарахування саме такої суми, яка заявлена до стягнення, її складових, даних про внесення відповідачами платежів, а фактично є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може бути доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідача. Крім того, суд першої інстанції встановивши, що існує виконавчий напис нотаріуса №7957 від 20 травня 2021 року, вчинений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В., за яким стягувачем є ТОВ "ЕС.ДІ.СІ.ГРУП", а боржником ОСОБА_1 на суму заборгованості 2 106 651,44грн, у тому числі: прострочена заборгованість за сумою кредиту 1 404 899,53грн; прострочена заборгованість за несплаченим відсоткам в розмірі 701 751,91грн (період 12.11.2018 по 14.11.2018), дійшов висновку, що якщо рішенням суду будуть задоволені позовні вимоги в даній справі, позивач отримує передбачене законом право звернення до примусового виконання за двома виконавчими документами, що суперечить принципу неможливості двічі притягнення особи до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, тобто суперечить визначеному способу захисту відповідно до ст. 61 Конституції України. Однак колегія апеляційного суду не може погодитись з такими висновками у повному обсязі враховуючи наступне. Відповідно до пункту першого частини першої статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Судом встановлено, що 03 липня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2615/0708/88-018, відповідно до якого банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти у виді кредиту у розмірі 110000,00 доларів США на строк з 03 липня 2008 року по 03 липня 2018 року на умовах, передбачених у цьому договорі, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором. Пунктом 3.1. кредитного договору визначено, що позичальник зобов`язується погасити заборгованість за кредитом, шляхом внесення коштів на позичковий рахунок щомісяця, через касу банку згідно з додатком №1, що є невід`ємною частиною даного договору. Згідно з п. 3.3 кредитного договору, проценти за користування кредитом підлягають сплаті позичальником щомісяця в період з 01 по 10 число включно за попередній місяць та на момент повернення кредиту на рахунок відсотків через касу банку. Згідно з п. 1.3 кредитного договору позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 11,9% за весь строк фактичного користування кредитом. Позивач свої зобов`язання виконав надавши обумовлену суму в користування відповідачеві на умовах кредитного договору, відповідач указані обставини не заперечував та не спростував. Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються. Позивач у наданому до позову розрахунку відобразив останній платіж відповідача у вересні 2014 року, що відповідач також не заперечив та доказів у спростування відповідних обставин та власного розрахунку не надав. Із наданого позивачем розрахунку слідує, що у четвертому стовпчику розрахунку "сума заборгов. (поточна)" указано суму загального боргу, яка щомісяця зменшується. Указані суми відповідають графіку погашення заборгованості у додатку №1 до кредитного договору, що був погоджений та підписаний кредитором та позичальником ОСОБА_1 . У п`ятому стовпчику "відсоткова ставка" указана сума договірних відсотків у розмірі 11,9%, що також відповідає умовам договору, а у шостому стовпчику "нараховано відсотків на поточну суму заборгов." указано суму відсотків, які мав сплачувати відповідач, та яку позивач просить стягнути за мінусом сплачених відповідачем сум, які відображені у одинадцятому стовпчику "сплачено відсотків". За розрахунком позивача сума, що підлягає сплаті складає 23402,73 долари США (39265,01 долар США-15862,28 долар США), яка у гривневому еквіваленті складає 628754,52 грн. Таким чином, висновки суду першої інстанції про недоведеність позивачем заявленого до стягнення розміру грошових сум є помилковим, оскільки відповідач не заперечував заявлених позивачем обставин щодо укладення сторонами кредитного договору, виконання банком зобов`язань щодо надання кредитних коштів та невиконання відповідачем кредитних зобов`язань у повному обсязі. Позивачем виконано зобов`язання щодо надання розрахунку заборгованості, який на переконання апеляційного суду є обґрунтованими та узгоджується із умовами договору. У спростування висновків суду першої інстанції позивачем до апеляційної інстанції також надано: заяву-анкету на отримання кредиту ОСОБА_1 , заяву про надання кредиту в сумі 110000 доларів США під 11,9 % та докази фактичного отримання указаних сум ОСОБА_1 , про що свідчить його підпис на копії заяви про видачу готівки. Відповідач власного розрахунку не надав та не надав доказів, які свідчать про погашення заборгованості у повному обсязі, чи в розмірі, що є відмінним від заявленого позивачем. Із матеріалів справи також вбачається та правильно було встановлено судом першої інстанції, що 25 травня 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого продавець погодився продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю, а покупець погодився купити права вимоги, прийняти їх та сплатити загальну купівельну ціну. 12 листопада 2018 року між ПАТ "Дельта Банк" та новим кредитом ТОВ "ЕС.ДІ.СІ.ГРУП" укладений договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, відповідно до якого права вимоги за наступними договорами: кредитний договір №2615/0708/88-018 від 03 липня 2008 року з усіма змінами та доповненнями, що є невід`ємною його частиною; договір іпотеки від 03 липня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коптєловою О.Р. за реєстровим номером №2945, перейшло до нового кредитора ТОВ "ЕС.ДІ.СІ.ГРУП". Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено можливість заміни кредитора у зобов`язанні внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), що являє собою договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредиторові. У відповідності зі ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Договори, за якими право вимоги від попередніх кредиторів перейшло до нового кредитора є чинними, оскільки доказів протилежного матеріали справи не містять. Відповідно до ч. 2 ст. 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. Однак указана норма не передбачає, що позичальник у такому разі має право взагалі не виконувати своїх зобов`язань. Оскільки відповідач взяті на себе зобов`язання перед попередніми кредиторами не виконав, тому станом на 01 серпня 2018 року право вимоги заборгованості за відсотками в розмірі 628 754,52 грн перейшло до нового кредитора, а саме ТОВ "ЕС.ДІ.СІ.ГРУП.". Колегія апеляційного суду також не погоджується із висновком суду першої інстанції, що наявність виконавчого напису нотаріуса, за відсутності доказів його виконання, може бути підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором. Такий висновок узгоджується із усталеною судовою практикою (див. постанову Верховного Суду від 27 вересня 2018 року у справі №910/23408/17). В суді першої інстанції відповідачем заявлено заяву про застосування судом наслідків спливу строку позовної давності, яку суд першої інстанції не розглядав, оскільки вважав, що відсутні підстави для задоволення позову. Враховуючи, що за наслідком апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції визнав так висновки суду першої інстанції помилковими, заява про застосування позовної давності підлягає перевірці. У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 цього Кодексу). Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав. Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. Тому перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Так, в обгрунтування пропуску строку позовної давності відповідач указує, що договором визначено обов`язок виконання договору, шляхом здійснення періодичних платежів. Останній платіж здійснено відповідачем у вересні 2014 року. З цього часу у кредитора виникло право достроково вимагати погашення заборгованості у повному обсязі та зміни терміну виконання зобов`язань. Також відповідач вважає, що оскільки позивач звертався з позовом про стягнення заборгованості на предмет іпотеки, тому відбулося переривання строку позовної давності 31 серпня 2015 року, а 31 серпня 2018 року строк позовної давності закінчився. А оскільки з позовом позивач звернувся 20 вересня 2018 року, суд має відмовити у задоволені позовних вимог. Однак такі доводи заяви відповідача є помилковими, оскільки умови договору не передбачають автоматичної зміни строків виконання зобов`язань у разі неналежного виконання боржником умов договору. Положення п.3.8 кредитного договору передбачають право банку на звернення з вимогою про дострокове виконання зобов`язань. Проте матеріали справи не містять доказів звернення банку з вимогою про дострокове виконання зобов`язань. Таким чином, обумовлені сторонами строки виконання зобов`язань щодо повернення кредитних коштів до 3 липня 2018 року залишились незмінними. А оскільки виконання зобов`язань передбачено шляхом здійснення періодичних платежів, тому строк позовної давності слід застосовувати щодо кожного періодичного платежу. Так, з позовом позивач звернувся 20 вересня 2018 року, а строк виконання щодо сплати відсотків передбачено щомісячно з 01 по 10 число щодо зобов`язання за попередній місяць (п. 3.3 кредитного договору). Так, платіж за серпень 2015 року мав бути сплачений по 10 число наступного місяця (вересня), а позов подано 20 вересня, тому строк позовної давності підлягає застосуванню до платежів, що підлягали сплаті по 10 вересня 2015 року. У постанові ВП ВС від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16 визначено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Ураховуючи наведене підлягають до стягнення відсотки, нараховані у період починаючи за вересень 2015 року по серпень 2018 року, що за підрахунком апеляційного суду складає 17424,01 долар США, що в гривневому еквіваленті складає 468125,94 грн. У решті вимог про стягнення заборгованості по процентам, слід відмовити внаслідок пропуску строку позовної давності. Суд апеляційної інстанції відповідно до ст. 374 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення Ураховуючи встановлені обставин та норми права, які підлягають застосуванню до встановлених правовідносин, рішення суду першої інстанції у силу вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та недоведеністю обставин, які суд вважав встановленими. Відповідно до частини 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи наведене підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача сплачений позивачем за розгляд позову судом першої інстанції та апеляційної скарги судовий збір у розмірі 17562,36 грн пропорційно до розміру задоволених вимог. Керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕС.ДІ.СІ.ГРУП" задовольнити частково. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 6 вересня 2021 року скасувати та прийняти нове судове рішення. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕС.ДІ.СІ.ГРУП" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕС.ДІ.СІ.ГРУП" (ЄДРПОУ 42231930) заборгованість за кредитним договором у розмірі 468 125 (чотириста шістдесят вісім тисяч сто двадцять п`ять) грн 94 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 17 562 (сімнадцять тисяч п`ятсот шістдесят дві) грн 36 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Т.О. Писана Судді К.П. Приходько С.О. Журба