Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/14666/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "21" квітня 2022 р. Справа№ 910/14666/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Мальченко А.О. суддів: Агрикової О.В. Яковлєва М.Л. розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2021 у справі № 910/14666/21 (суддя Балац С.В.) за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" про стягнення 70 251,85 грн ВСТАНОВИВ: Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" (далі - ПрАТ "СК "Уніка", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (далі - ПрАТ "СК "Еталон", відповідач) про стягнення 70 251,85 грн страхового відшкодування, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань як страховиком за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) було пошкоджено транспортний засіб, який застрахований позивачем та відшкодовано останнім шкоду на користь страхувальника, у зв`язку з чим до позивача перейшло право вимоги до відповідача, яким було застраховано цивільно-правову відповідальність винного у ДТП, щодо сплати страхового відшкодування, яке було виплачено страхувальникові за договором добровільного страхування. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2021 у справі № 910/14666/21 позовні вимоги задоволено повністю, з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" стягнуто на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" страхове відшкодування в сумі 70 251,85 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 270,00 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що здійснивши виплату страхового відшкодування, позивач набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати та право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, яким є відповідач відповідно до положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів»; відповідачем не виплачено суму страхового відшкодування; позивач має право на відшкодування за рахунок відповідача страхового відшкодування у розмірі понесених позивачем фактичних витрат. Не погодившись із вищезазначеним рішенням, ПрАТ "СК "Еталон" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог та постановити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В обґрунтування скарги апелянт вказував на те, що позивачем не реалізовано свого права на звернення із заявою про виплату страхового відшкодування, з огляду на що на момент звернення до суду з даним позовом права позивача не були порушені відповідачем, оскільки строк виконання зобов`язань зі сплати страхового відшкодування не настав. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.12.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2021 у справі № 910/14666/21; розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2021 у справі № 910/14666/21 постановлено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Уніка" встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу; витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/14666/21 за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" про стягнення 70 251,85 грн. 18.01.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу. В обґрунтування поданого відзиву на апеляційну скаргу позивач зазначає, що Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" не встановлено досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, відтак, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом, може звернутися із заявою безпосередньо до страховика з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 цього Закону, чи звернутися безпосередньо до суду. Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 20.04.2021 між ОСОБА_1 (страхувальник) та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Еталон" (страховик, позивач) було укладено сертифікат добровільного страхування наземного транспорту «Каско» № 011062/4605/0000228 (договір страхування), за яким був застрахований автомобіль "Hyundai Accent", д.н.з. НОМЕР_1 . 08.05.2021 в місті Києві по вулиці Столичне Шосе відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів "Hyundai Accent", д.н.з. НОМЕР_1 , автомобіля "Citroen Berlingo", д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , а також автомобіля "Opel Omega", д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 , внаслідок якої автомобілі отримали механічні пошкодження. Постановою Голосіївського районного суду міста Києва № 752/13988/21 від 17.06.2021 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. 11.05.2021 страхувальник звернувся до позивача із повідомленням про настання страхової події та заявою про виплату страхового відшкодування на користь ТОВ "Богдан Авто". Відповідно до рахунку на оплату ТОВ "Богдан Авто" № НК2848 від 20.05.2021 вартість відновлювального ремонту автомобіля "Hyundai Accent", д.н.з. НОМЕР_1 , становить 75 951,85 грн. На підставі вищезазначеного рахунку на оплату позивачем було складено страховий акт № 004268219, відповідно до якого розмір страхового відшкодування складає 72 851,85 грн. Позивач, виконуючи свої зобов`язання за договором страхування, здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 68 093,85 грн (за вирахуванням 4 758,00 грн в рахунок погашення несплаченої частини страхового платежу) на рахунок ТОВ "Богдан Авто", що підтверджується копією платіжного доручення від 28.05.2021 № 223245 на суму 68 093,85 грн. Таким чином, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля "Hyundai Accent", д.н.з. НОМЕР_1 , складає 72 851,85 грн, яка була виплачена позивачем на виконання договору страхування. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент ДТП була застрахована відповідачем за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР/1013233, яким передбачено, що ліміт за шкоду майну становить 130 000, 00 грн, а франшиза - 2 600, 00 грн. Посилаючись на те, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не відшкодував позивачеві в повному обсязі шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення невідшкодованих збитків у розмірі 70 251,85 грн. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з рішенням місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог ПрАТ "СК "Уніка" до ПрАТ "СК "Еталон", а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що спростовуються наявними у справі доказами, з огляду на наступне. Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ч. 1 статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Згідно зі статтею 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Відповідно до частини 1 статті 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Згідно з ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування. Відповідно до ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. За приписами ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Отже, у вказаних правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Тобто, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника. Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, виконавши свої зобов`язання перед страхувальником за договором добровільного страхування шляхом виплати страхового відшкодування, позивач набув право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Частинами 1 та 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до пунктів 1, 3 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. За змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини. Як було зазначено вище, вина водія ОСОБА_2 , який керував автомобілем "Citroen Berlingo", д.н.з. НОМЕР_2 , у вчиненні ДТП, внаслідок якого було пошкоджено автомобіль "Hyundai Accent", д.н.з. НОМЕР_1 , підтверджується постановою Голосіївського районного суду міста Києва № 752/13988/21 від 17.06.2021. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Нормами статті 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. За приписами ст.ст. 1.7, 1.8 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована. Страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору. Згідно з п.п. 1.2., 3.4 Положення про єдину централізовану базу даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, метою створення єдиної централізованої бази даних Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є накопичення відомостей про чинні та припинені договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності), страхові випадки, що мали місце, транспортні засоби та їх власників для організації обміну інформацією про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності та контролю за його здійсненням. Страховиками - членами МТСБУ надають до бази даних МТСБУ інформацію, зокрема про укладені договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оформлені на бланках полісів та відомості про зміни в укладених договорах обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Як вбачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "Citroen Berlingo", д.н.з. НОМЕР_2 , у вчиненні ДТП, на момент настання страхової події була застрахована в ПрАТ "СК "Еталон" на підставі Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР/1013233, (франшиза - 2 600, 00, ліміт за шкоду по майну - 130 000,00 грн), що підтверджується інформацією з єдиної централізованої бази даних МТСБУ та копією відповідного полісу. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля "Hyundai Accent", д.н.з. НОМЕР_1 , відповідно до положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» в межах, передбачених договором, а до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача як особи, відповідальної за завдані збитки. Відповідно до ч. 2 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. За приписами ч. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку, страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України (ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). В силу приписів статей 22, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у спорах, пов`язаних з відшкодуванням шкоди за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів норми вказаного Закону є спеціальними. Зі змісту положень п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вбачається, що під оціненою шкодою в ньому розуміється також і шкода, щодо якої страховик і потерпілий досягли згоди про розмір страхового відшкодування без проведення оцінки та експертизи пошкодженого майна. Як вбачається з матеріалів справи, страхувальник за договором добровільного страхування не заперечував проти розміру виплаченого позивачем страхового відшкодування та порядку його виплати, що свідчить про досягнення відповідної згоди між сторонами договору. Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» встановлено, що проведення оцінки майна є обов`язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом. Приписами ч. 1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлено імперативного обов`язку щодо проведення такої оцінки саме суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а отже така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт. Колегія суддів зазначає, що достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжне доручення та рахунок на сплату послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, а звіт про оцінку автомобіля є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля. Отже, доказом дійсної вартості ремонтних робіт є рахунок СТО, який містить перелік робіт та використаних матеріалів щодо ремонту транспортного засобу, що стосуються саме пошкодженої частини транспортного засобу. Реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення. При цьому, колегія суддів в силу ч. 4. ст. 236 ГПК України враховує аналогічну правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/9396/17. Наявними в матеріалах справи документами підтверджується факт пошкодження автомобіля "Hyundai Accent", д.н.з. НОМЕР_1 , особою, цивільно-правова відповідальність якої на час ДТП була застрахована у відповідача; розмір матеріального збитку, завданого власнику вказаного автомобіля та відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля у сумі 72 851,85 грн; здійснення позивачем страхового відшкодування. Водночас вирішуючи питання про суму стягнення страхового відшкодування необхідно враховувати положення п. 6 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно якого страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування. З огляду на те, що згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР/1013233 сторонами встановлено франшизу у розмірі 2 600 грн, а ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну - 130 000,00 грн, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що відповідач повинен був відшкодувати позивачеві суму здійсненої останнім своєму страхувальнику страхової виплати у повному обсязі у розмірі 70 251,85 грн. Однак, відповідач суму страхового відшкодування не виплатив. З огляду на викладене, судом правомірно встановлено право позивача на відшкодування за рахунок відповідача страхового відшкодування у розмірі 70 251,85 грн (фактичні витрати, понесені позивачем, з урахуванням франшизи у розмірі 2 600,00 грн). Водночас твердження відповідача, викладені в апеляційній скарзі, про те, що позивачем не реалізовано свого права на звернення із заявою про виплату страхового відшкодування, з огляду на що на момент звернення до суду з даним позовом права позивача не були порушені відповідачем, оскільки строк виконання зобов`язань зі сплати страхового відшкодування не настав, відхиляються судом апеляційної інстанції, виходячи з наступного. У постанові колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 березня 2018 року у справі № 910/426/17 суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій і зазначив таке: «Потерпіла особа не зобов`язана звертатися до особи, у якої застраховано цивільно-правову відповідальність заподіювача шкоди. Таке право, враховуючи висновок, викладений у рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002, може бути реалізоване безпосередньо шляхом подання відповідного позову до суду. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами в залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту». У системному зв`язку зі статтею 36 положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 цього Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права. Крім цього, у підпункті 37.1.3 пункту 37.1. статті 37 вищезазначеного Закону передбачено іншу підставу для відмови у відшкодуванні - невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на його отримання, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди. Таким чином, у зазначеній нормі втілено загальний принцип недопустимості формального підходу до вирішення питання про здійснення або нездійснення компенсації і надання пріоритету зовнішній формі юридично значущих дій або бездіяльності над їх змістом і наслідками. Адже підставою для відмови у відшкодуванні визнаються не будь-які порушення регламентованої цим законом процедури, а лише ті, що призвели до неможливості встановлення обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для здійснення виплат і визначення їх розміру. Згідно з ст. 22 ЦК України збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. При цьому, обов`язок з доведення таких елементів, як протиправна поведінка відповідача, спричинення позивачеві збитків у заявлених ним розмірах, причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками позивача покладається саме на останнього. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Враховуючи викладені обставини та наявні в матеріалах справи докази на їх підтвердження, колегія суддів вважає доведеним позивачем повного складу цивільного правопорушення, необхідного для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків (відшкодування шкоди), у зв`язку з чим позовні вимоги ПрАТ "СК "Уніка", як особи, яка виплатила потерпілому в ДТП страхове відшкодування, до ПрАТ "СК "Еталон", як особи, відповідальної за заподіяні збитки, є обґрунтованими, відповідачем не спростованими, а тому підлягають задоволенню повністю. Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі. Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2021 у справі № 910/14666/21 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ПрАТ "СК "Еталон" має бути залишена без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта. Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2021 у справі № 910/14666/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2021 у справі № 910/14666/21 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/14666/21 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. Головуючий суддя А.О. Мальченко Судді О.В. Агрикова М.Л. Яковлєв