Постанова 4813 № 947/17018/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20.04.2022 року м. Одеса Єдиний унікальний номер справи № 947/17018/21 Апеляційне провадження № 22-ц/813/6292/22 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Колеснікова Г.Я. (суддя-доповідач), суддів - Сєвєрової Є.С., Вадовської Л.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення Київського районного суду м.Одеси від 29 січня 2021 року, постановлене під головуванням судді Луняченко В.О., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та відзиву на позов У червні 2021 року акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3% річних від простроченої суми. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за кредитним договором від 23 березня 2007 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 10 000 доларів США під 0,84% в місяць на строк до 23 березня 2022 року. Зобов`язання за кредитним договором забезпечені договором поруки з ОСОБА_2 та договором іпотеки. ОСОБА_3 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, унаслідок чого утворювалась заборгованість за кредитом. Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 21 березня 2014 року звернуто стягнення на предмет іпотеки. Вказане судове рішення не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання. Посилаючись на вимоги ч.2 ст.625 ЦК України та враховуючи розмір простроченої суми заборгованості на рівні 8 158,41 доларів США, позивач просив суд стягнути з відповідачів в солідарному порядку за період з 03 березня 2013 року (з урахуванням подачі позову про звернення стягнення на предмет іпотеки 02 березня 2013 року) по 09 березня 2021 року 3 % річних від простроченої суми, а саме: 1 880,90 доларів США, що станом на 09 березня 2021 року еквівалентно 52 100,93 грн. (а.с.2-4). Відповідачі не визнали позовних вимог банку, посилаючись на виконання рішення Іванівського районного суду Одеської області від 21 березня 2014 року шляхом передачі предмету іпотеки у власність банку, про що свідчить витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, чим банк фактично задовольнив свої вимоги за основним зобов`язанням. Зазначали, що з моменту виконання судового рішення від 21 березня 2014 року основне зобов`язання припинено, тому і порука припинена (а.с.39-40). Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 29 грудня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з недоведеності позовних вимог. Враховуючи зміст рішення судів у справах №499/938/13 від 21 березня 2014 року та № 520/4148/17 від 05 червня 2018 року, а також зміст повідомлення від 12 березня 2021 року, з яких вбачається факт продовження нарахування АТ КБ « Приватбанк» відповідачам як процентів за користування кредитом так і пені за несвоєчасне виконання умов договору, суд дійшов до висновку, що вимоги про додаткове стягнення у якості компенсації за несвоєчасність виконання грошового зобов`язання 3% річних у відповідності до вимог ст.625 ЦК України, є необґрунтованими, так як зазначена відповідальність визначена законодавцем в якості компенсації невиконання грошового зобов`язання при відсутності визначеного у договорі відповідного штрафного наслідку порушення боржником умов (а.с.73-75). Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі представник Власенко А.О. в інтересах АТ КБ «Приватбанк», посилаючись на порушення судом норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, просив судскасувати рішення Київського районного суду м.Одеси від 29 грудня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову банку в повному обсязі (а.с.79-82). Скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції, нехтуючи наданими позивачем доказами, безпідставно дійшов висновку про відсутність заборгованості у відповідача на час звернення з позовом. Зазначено, що суд допустив однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення. Поштова кореспонденція, зокрема копія апеляційної скарги, направлена апеляційним судом відповідачам за місцем їх реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , однак повернулась не врученою з причин: «адресат відсутній за вказаною адресою», що з огляду на положення п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України є належним повідомленням про слухання справи (а.с.92-93). Позиція апеляційного суду Згідно з ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на таке. Фактичні обставини, встановлені судом Судом установлено, що 23 березня 2007 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала в кредит 10 000 доларів США на придбання нерухомості та 1 500 доларів США на оплату страхових платежів з оплатою за користування кредитом процентів у розмірі 0,84 % щомісячно на суму залишку заборгованості по кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту щомісячно у період оплати. Строк повернення кредиту 23 березня 2022 року (п.7.1). Банк виконав умови договору, видавши кредитні кошти ОСОБА_1 (а.с.19). В забезпечення виконання вказаного кредитного договору укладено: - договір іпотеки від 13 квітня 2007 року, предметом якого стала двокімнатна квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (копія договору відсутня в матеріалах справи); - договір поручительства з ОСОБА_2 (а.с.20). За умовами п.12 договору поруки від 23 березня 2007 року за №0088/Р поручительство припиняється за спливом п`яти років з дня настання строку повернення кредиту по кредитному договору (а.с.20). Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 21 березня 2014 року у справі № 499/938/13-ц (з урахуванням ухвали суду від 05 квітня 2016 року про виправлення описки) задоволено позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернуто стягнення на квартиру, загальною площею 35,50 кв.м, житловою площею 21,30 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ АК «Приватбанк» з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Виселено всіх осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі (предмет іпотеки) зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України, до повноважень якого входять питання громадянства, іміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаної квартири. Вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.7-9,42-46, 95-96). З тексту рішення суду від 21 березня 2014 року вбачається, що станом на 04 квітня 2013 року наявна заборгованість - 26 796,46 доларів США, що за курсом 7.99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 04 квітня 2013 року складає 214 103,72 грн., яка складається з наступного: - 9 746,81 доларів США - заборгованість за кредитом; - 6 145,64 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; - 1 095,24 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; - 8 502,95 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; - 31,29 доларів США - штраф (фіксована частина); - 1 274,53 доларів США - штраф (процентна складова). Вказане судове рішення набрало законної сили. В порядку виконання судового рішення квартира, що була предметом іпотеки, реалізована та кошти у сумі 3 227,82 долари США від її реалізації 30 червня 2016 року були списані позивачем з заборгованості боржника, що встановлено рішенням Київського районного суду м.Одеси від 05 червня 2018 року у справі № 520/4148/17, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 03 липня 2019 року (а.с.63-64). З копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 05 вересня 2017 року вбачається, що 07 грудня 2016 року банк зареєстрував право власності на квартиру, що виступила предметом іпотеки (а.с.48-50). У квітні 2017 року банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення відсотків за користування кредитом в розмірі 3 932,52 доларів США, що станом на 16 березня 2018 року еквівалентно 103 307,30 грн. (справа № 520/4148/17). Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 05 червня 2018 року у справі № 520/4148/17, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 03 липня 2019 року, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість по відсотках за кредитним договором від 23 березня 2007 року у сумі 3 932,52 доларів США, що за курсом НБУ станом на 16 березня 2018 року становить 103 307,30 грн. та вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.63-64). При цьому, у справі № 520/4148/17 судом встановлено, що станом на 16 березня 2018 року заборгованість за кредитним договором від 23 березня 2007 року складає 57 633,06 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом 8 158,41 доларів США, по відсотках 12 599,96 доларів США, комісії - 2 275 доларів США та пені 34 599,69 доларів США (а.с.63-64). Вказане судове рішення виконано в повному обсязі ОСОБА_2 , що підтверджується копією постанови старшого державного виконавця Першого Київського ВДВС у м.Одесі від 15 жовтня 2020 року про закінчення виконавчого провадження (ВП №60241336) а.с.66. У цій справі банк, посилаючись на наявність простроченої суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 8 158,41 доларів США, з огляду на положення ч.2 ст.625 ЦК України просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку 3% річних від простроченої суми за період з 03 березня 2013 року по 09 березня 2021 року у розмірі 1 880,90 доларів США. Саме вказані вимоги розглянуті судом 29 грудня 2021 року, в результаті чого винесено судове рішення, яке наразі оскаржено банком. На підтвердження позовних вимог банком надано: - копії кредитного договору від 23 березня 2007 року, договору поручительства та докази отримання кредитних коштів; - копію рішення Іванівського районного суду Одеської області від 21 березня 2014 року у справі № 499/938/13-ц; - копії повідомлень від 12 березня 2021 року на ім`я боржників та докази відправлення (а.с.1-29). При цьому, у повідомленні банку боржникам від 12 березня 2021 року зазначено, що прострочена заборгованість складає 75 836,55 доларів США, у тому числі: -8 158,41 доларів США заборгованість за кредитом; -15 247,60 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом; - 52 430,54 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором (а.с.13,14). Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України). Відповідно до положень ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. За нормами ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц та від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17, у яких предметом спору були вимоги, в тому числі про стягнення трьох відсотків річних відповідно до положень ст.625 ЦК України, за невиконання договору позики, зроблено висновок, що оскільки ст.625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Передбачене ч.2 ст.625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року № 564/2199/15-ц зроблено висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора надає кредитору право лише на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України. Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. З матеріалів справи вбачається, що банк у квітні 2013 року звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі закінчення строку кредитування або пред`явлення до позичальника вимог згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року справа № 444/9519/12. Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору; після спливу визначеного договором строку кредитування нарахування процентів є безпідставним. У постанові від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц Велика Палата Верховного Суду виклала висновок про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України. Зі змісту рішення Іванівського районного суду Одеської області від 21 березня 2014 року у справі № 499/938/13-ц вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 станом на 04 квітня 2013 року становить 26 796,46 доларів США. В рахунок погашення вказаної заборгованості, вимогу про повернення якої банк пред`явив достроково, звернено стягнення на предмет іпотеки і вказаним рішенням, яке набрало законної сили, засвідчено зміни як строку кредитування, так і розміру заборгованості за вказаним кредитним договором. Разом з тим, проаналізувавши судові рішення у справах №499/938/13-ц, №520/4148/17 та повідомлення банку боржникам від 12 березня 2021 року, встановлено, що банк продовжує нараховувати боржникам відсотки за користування кредитом та неустойку. Звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивач зазначив у позові про наявність простроченої суми заборгованості у розмірі 8 158,41 доларів США, але не надав суду жодного належного доказу на підтвердження вказаного розміру заборгованості. Так, додана копія рішення Іванівського районного суду Одеської області від 21 березня 2014 року не містить даних про заборгованість у розмірі 8 158,41 доларів США. Зі змісту судового рішення вбачається станом на 04 квітня 2013 року заборгованість за тілом кредиту у розмірі 9 746,81 доларів США (а.с.7-9). При цьому, позивач не повідомляв суд про хід виконання вказаного судового рішення. Надані суду копії повідомлень від 12 березня 2021 року, в яких вказано про наявність заборгованості в загальному розмірі 75 836,55 доларів США, в тому числі заборгованість по кредиту у розмірі 8 158,41 доларів США, не є належним доказом наявності заборгованості у визначеному розмірі, з урахуванням того, що відповідачі заперечують наявність заборгованості (а.с.13,14). З матеріалів справи вбачається, що судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки виконувалось. Так, з тексту рішення Київського районного суду м.Одеси від 05 червня 2018 року у справі № 520/4148/17 встановлено, що квартира реалізована та кошти у сумі 3 227,82 доларів США від її реалізації 30 червня 2016 року були списані позивачем з заборгованості боржника (а.с.63-64). Однак, яким чином вказана сума була розподілена на погашення складових заборгованості за кредитним договором, що визначена у судовому рішенні, позивачем не зазначено та підтверджено відповідними доказами. Крім того, з копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 05 вересня 2017 року, що надана стороною відповідача, вбачається, що 07 грудня 2016 року банк зареєстрував право власності на квартиру, яка виступала предметом іпотеки (а.с.48-50). Банком не надано суду виписки з рахунку станом на момент звернення до суду із цим позовом, що підтверджує наявність простроченої заборгованості за тілом кредиту саме у розмірі 8 158,41 доларів США в період з 03 липня 2013 року по 09 березня 2021 року, за який ставиться питання про стягнення 3% річних. Також суду представник позивача не надав доказів виконання судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у справі №499/938/13-ц та порядок зарахування коштів від реалізації іпотечного майна, так само і доказів зарахування коштів у виконання судового рішення від 05 червня 2018 року у справі № 520/4148/17. З копії виписки по рахунку станом на 10 листопада 2017 року, що надана стороною відповідача, встановлено, що клієнтом здійснювались проплати на погашення заборгованості у вересні 2016 року та січні 2017 року. Актуальних даних на момент звернення до суду щодо залишку заборгованості у розмірі 8 158,41 доларів США, як зазначено у позовній заяві, позивачем суду не надано, належними доказами у відповідності до вимог ст.81 ЦПК України не підтверджено. Рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом враховано, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України). Відповідно до положень ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 6 ст.81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За положеннями ч.7 ст.81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи. Враховуючи вищенаведене, банк не довів ні суду першої інстанції ні суду апеляційної інстанції наявність у спірному періоді простроченої суми заборгованості у розмірі 8 158,41 доларів США. Щодо вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 . Згідно із ч.1 ст.553, ч.1 ст.554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. За змістом указаних норм матеріального права поручитель хоч і пов`язаний з боржником певними зобов`язальними відносинами, але є самостійним суб`єктом у відносинах з кредитором. Поручитель, зокрема, має право висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч.2 ст. 555 цього Кодексу). За положеннями ч.4 ст.559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. З тексту договору поручительства від 23 березня 2007 року вбачається, що у пункті 12 сторони узгодили, що поручительство за цим договором припиняється за спливом п`яти років зі дня настання строку повернення кредиту по кредитному договору. Отже, сторони обумовили строк дії поручительства. З огляду на те, що у квітні 2013 року банк звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, чим змінив в тому числі і строк виконання кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. 01 червня 2021 року, звернувшись до суду з позовом до поручителя про стягнення 3% річних за ст.625 ЦК України, банк не врахував, що порука припинена, оскільки строк повернення кредиту настав у квітні 2013 року (на момент звернення з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки), а позов до поручителя пред`явлений у червні 2021 року, тобто більше ніж п`ять років, визначених у п.12 договору поручительства від 23 березня 2007 року. З огляду на наведене, у задоволені позову банку до ОСОБА_2 слід відмовити, оскільки порука припинена. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги За встановлених обставин апеляційна скарга банка підлягає задоволенню частково, а оскаржене судове рішенні зміні в його мотивувальній частині та залишенню без змін в його резолютивній частині. Керуючись ст.ст.367,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м.Одеси від 29 грудня 2021 року змінити в мотивувальній частині, залишити без змін в його резолютивній частині. Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий: Судді: