Постанова 4803 № 201/10053/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1209/22 Справа № 201/10053/20 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 квітня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Лаченкової О.В. суддів Городничої В.С., Петешенкової М.Ю. розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 24 лютого 2021 року по справі за позовом Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором постачання теплової енергії, інфляційних витрат, 3% річних та пені, - ВСТАНОВИЛА: В жовтні 2020 року до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором постачання теплової енергії, інфляційних витрат, 3% річних та пені. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що 01.02.2011р. між позивачем та відповідачем укладено Договір №1648 про постачання теплової енергії. Зазначений договір набув чинності з моменту підписання та діяв до 01.02.2014р., а в частині проведення розрахунків за теплову енергію до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (п.11.1 Договору). Відповідно до п.11.2 договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін. Оскільки жодних заяв про припинення договору не надходило, договір продовжує свою дію та є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до п.13.3 Договору сторонами збільшено строк позовної давності до 5 (п`яти) років. На виконання умов договору, позивач взяв на себе зобов`язання постачати споживачеві теплову енергію, а споживач зобов`язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами в терміни та на умовах, передбачені договором. Позивачем зафіксовано відомості з приладів обліку теплової енергії в актах споживання теплової енергії за місцем їх установки, що є підтвердженням факту надання послуг, однак відповідачка за надані послуги оплату не проводить, у зв`язку із чим впродовж опалювальних сезонів 2017-2020р.р. утворилася заборгованість у розмірі 156 149,76 грн. Заборгованість за надані послуги відповідачем не погашена, у зв`язку із чим позивач вимушений звернутися до суду та просить суд стягнути з відповідача заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 156 149,76 грн. та нараховані відповідно до ст.625 ЦК України та договору інфляційні збитки -12 370,21 грн., 3% річних8 677,94 грн., пеня-78 185,59 грн. Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 24 лютого 2021 року в задоволенні позовних вимог Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором постачання теплової енергії, інфляційних втрат, 3% річних та пені відмовлено. В апеляційній скарзі КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 24 лютого 2021 року, просить рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 24 лютого 2021 року по справі №201/10053/20 скасувати повністю та ухвалити нове рішення про задоволення позову Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором постачання теплової енергії. Стягнути з ОСОБА_1 судові витрати: судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги. У відзиві ОСОБА_1 на апеляційну скаргу КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 24 лютого 2021 року просить відмовити в задоволенні вимог КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради, рішення суду першої інстанції вважає законним, ухваленим у відповідності до норм матеріального та процесуального права при повному з`ясуванні обставин справи. Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, ч.5 ст.272 ЦПК України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи повністю у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради не надав належних та достатніх доказів того, що відповідачем порушено строки оплати грошового зобов`язання після одержання рахунку разом з актом здачі-приймання поставленої теплової енергії за відповідний розрахунковий період, так як рахунки та акти, які були направлені на виконання умов п.6.8. Договору були вручені не відповідачці ОСОБА_1 . Але з таким висновком суду погодитись неможливо з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, між КП «Теплоенерго» ДМР та ОСОБА_1 укладено договір №1648 від 01.02.2011 року про постачання теплової енергії для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання, технологічних потреб (т.1а.с.8-11). Відповідно до п.11.1 Договір набув чинності з моменту підписання та діє до 01.02.2014р., а в частині проведення розрахунків за теплову енергію до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором. Відповідно до п.11.2 Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін. Оскільки жодних заяв про припинення договору не надходило, що не спростовується жодною зі сторін, а отже не підлягає доказуванню (ч.1 ст.82 ЦПК України ), договір є чинним та є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно із Додатком №1 до Договору №1648 від 01.02.2011 року об`єктом теплоспоживання є перший поверх житлового будинку А-5 по АДРЕСА_1 - магазин (т.1 а.с.12). Згідно із Додатковою угодою до Договору №1648 від 01.02.2011 року додатково внесено об`єкт за адресою АДРЕСА_2 , площею 261,3 кв.м (т.1 а.с.15). Згідно із Додатком №1 до Договору про постачання теплової енергії №1648 від 01.02.2011 року орієнтовна вартість теплової енергії на рік (опалювальний період) на опалення нежитлових приміщень вул.Ворошилова,1-магазин, пр.К.Маркса,82-офіс становить 48223,51грн/рік (т.1а.с.16). Відповідно до п.6.7 Договору, споживач зобов`язаний не пізніше 15 числа розрахункового періоду здійснити Теплопостачальному підприємству авансовий платіж у розмірі 80 (вісімдесят) % вартості теплової енергії за розрахунковий період, за власним платіжним дорученням з вказаним періодом за який він сплачується. Відповідно до п.6.8 Договору споживач здійснює остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію впродовж 5 календарних діб після одержання рахунку від Теплопостачального підприємства, яке зобов`язане направити його споживачу не пізніше 10 календарних діб місяця, наступного за розрахунковим разом із Актом здачі-приймання поставленої теплової енергії за відповідний розрахунковий період. У випадку утвореної переплати, вона зараховується в рахунок наступних платежів. Відповідно до Розрахунку суми боргу за Договором №1648 від 01.02.2011 року про постачання теплової енергії для опалення приміщень, розташованих за адресами: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 за період з 01.02.2017 року по 30.06.2020 рік складає 186402,78 грн., з яких за зазначений період відповідач сплатила 27431,66грн., отже станом на 01.07.2020р. до сплати підлягає сума у розмірі 156149,76грн. (т.1а.с.19-20-22); інфляційні збитки -12370,21 грн., 3% річних -8677,94грн., пеня -78185,59 грн. Відповідно до Виписки про рух коштів між ФО ОСОБА_1 та КП Теплоенерго платіжними дорученнями відповідачем ОСОБА_1 частково здійснювалися платежі по рахунку № НОМЕР_1 з призначенням платежу за тепло/опалення/теплопостачання №1648 (т.1а.с.21). Отже, відповідачу щомісячно нараховувались та виставлялись рахунки по зазначеним в Договорі об`єктам, а відповідач здійснювала оплату несвоєчасно, що призвело до утворення заборгованості, що в свою чергу призвело до утворення інфляційних збитків та необхідності нарахування 3% річних. Відповідно до квитанцій від 15-16-17 грудня 2020 року відповідачем ОСОБА_1 на користь КП Теплоенерго ДМР сплачена заборгованість в розмірі 156 149,76 грн. (т.2а.с.8, 8а, 9). 21.12.2020р. позивач з урахуванням сплати відповідачем заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 156 149,76 грн. (основного боргу), уточнив позовні вимоги, зменшивши суму заборгованості до 99 233,74 грн., з яких інфляційні збитки 12 370,21 грн., 3% річних 8 677,94 грн., пеня - 78 185,59 грн. (т.2а.с.11). Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити йому суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до п.9.4.4. Договору у разі прострочення споживачем виконання грошового зобов`язання за договором споживач на вимогу Теплопостачального підприємства зобов`язаний виплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 3% річних, а також пеню за весь час прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується. Як зазначається в позовній заяві, датою початку порушення зобов`язання за лютий 2017р. є 14.03.2017р., за березень 2017р. 18.04.2017р., за квітень 2017р. 16.05.2017р., за жовтень 2017р. 15.11.2017р., за листопад 2017р. 19.12.2017р., за грудень 2017р., 16.01.2018р., за січень 2018р. 13.02.2018р., за лютий 2018р. 21.03.2018р., за березень 2018р. 17.03.2018р., за квітень 2018р. 16.03.2018р. 16.03.2018р., за листопад 2018р. 18.12.2018р., за грудень 2018р. 22.01.2019р., за січень 2019р. 12.02.2019р., за лютий 2019р. 13.03.2019р., за березень 2019р. 11.04.2019р., за квітень 2019р. 14.05.2019р. За листопад 2019р. та грудень 2019р. 04.02.2020р., за січень 2019р. та лютий 2019р. 21.05.2020р., за березень 2020р. та квітень 2020р. 03.06.2020р. Дати початку порушень зобов`язань вираховувались впродовж 5 календарних днів після одержання відповідачкою рахунку та акту з урахуванням вихідних днів, на підтвердження чого позивачем надано реєстри, супровідні листи разом з фіскальними чеками, роздруківки сайту «Укрпошта» (т.1а.с.77-99). З наданих позивачем реєстрів вбачається, що рахунки та акти, які були направлені на виконання умов п.6.8. Договору, були вручені ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , а не відповідачці ОСОБА_1 (т.1а.с.77-93). Однак, відповідач ОСОБА_1 здійснювала оплати зазначаючи саме ці рахунки у призначенні платежів, що підтверджується матеріалами справи: Випискою про рух коштів, Реєстрами про отримання та рахунками. Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом ч.1 ст.901, ч.1 ст.903 ЦК за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Таким чином, договір про надання послуг є складним зобов`язанням, що складається з двох органічно поєднаних між собою зобов`язань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов`язку; по-друге, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати. Беручи до уваги зазначене, правовідносини, які склалися на підставі договору про надання послуг, є грошовим зобов`язанням і, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін, на них поширюється дія ч.2 ст.625 ЦК як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання (постанова Верховного Суду України від 14 листопада 2011 р. у справі № 6-40цс11). Як зазначено в Аналізі практики застосування ст. 625 ЦК України в цивільному судочинстві (лист Верховного Суду України від 01 липня 2014 року), вирішуючи спори цієї категорії, судам слід враховувати, що правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договору про надання житлово-комунальних послуг, є грошовими зобов`язаннями, у яких, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч.1 ст.509 ЦК), вимагати сплату грошей за надані послуги. Таким чином, з огляду на юридичну природу правовідносин, як грошових зобов`язань, на них поширюється дія ч.2 ст.625 ЦК як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Передбачена п.10 ч.3 ст. 20 Закону України від 24 червня 2004 р. № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» норма щодо відповідальності боржника у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування наслідків ч.2 ст.625 ЦК (постанови Верховного Суду України від 20 червня 2012 р. у справі № 6-68цс12, від 30 жовтня 2013 р. у справі № 6-59цс13). Як вбачається з матеріалів справи, позивач заявляв вимоги про стягнення з відповідача на його користь 3% річних від простроченої суми в розмірі 8677,94 грн., інфляційні збитки в розмірі 12 370 грн., пеня 78185,59 грн. нарахованих на суму несплаченої заборгованості за період з 01.02.2017 року по 30.06.2020 року. Тобто, між сторонами склалися правовідносини, що виникають у зв`язку із завданням шкоди, на які відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України нараховується індекс інфляції за час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Оскільки неправомірними діями відповідача позивачу було завдано збитків, по суті матеріальної шкоди, яка виражена в грошовому еквіваленті, а відтак є грошовим зобов`язанням, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення індексу інфляції, трьох відсотків річних, що узгоджується з положеннями ч.2 ст.625 ЦК України. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року справа №212/3903/16-ц (провадження № 61-34740св18), постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі №210/5796/16-ц (провадження № 61-1647св17), у постановах Верховного Суду: від 19 серпня 2019 року у справі № 462/4403/15-ц (провадження № 61-33073св18); від 01 серпня 2019 року у справі № 644/5029/16-ц (провадження № 61-27671св18); від 03 липня 2019 року у справі № 640/17718/16-ц (провадження № 61-26541св18); від 19 серпня 2019 року у справі № 462/4403/15-ц (провадження № 61-33073св18); від 10 жовтня 2019 року у справі № 205/1460/15-ц (провадження № 61-13198св19); від 16 жовтня 2019 року у справі № 127/29935/18 (провадження № 61-13481св19). Крім того, установивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 ЦК), зокрема можуть пов`язувати період нарахування пені з подією, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Відповідне положення міститься у постанові КГС ВС від 10 вересня 2020 року у справі № 916/1777/19. У зв`язку з цим, висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача 3% річних від простроченої суми в розмірі 8677,94 грн., інфляційних збитків в розмірі 12370,21 грн. та пені у розмірі 78185,59грн. є помилковим. При цьому колегія суддів погоджується з розрахунком 3% річних в сумі 8677,94 грн., інфляційних збитків в сумі 12370,21грн., пені у розмірі 78185,59грн. наведених позивачем в позовній заяві та розрахунку, який перевірено колегією судді, та який колегія суддів вважає правильним. Заперечення відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності для звернення із позовом до суду, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки позивачем подано позов в межах передбачених процесуальних строків. Згідно зі ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У статті 257 ЦК України зазначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. (ст.264 ЦК). Оскільки протягом періоду з 15.12.2017 року по 31.10.2019 року відповідачем ОСОБА_1 було вчинено дії, що свідчать про визнання нею свого боргу у вигляді здійснення оплат, що зазначені у Виписці про рух коштів, то перебіг строку позовної давності неодноразово переривався. Так, позивач звернувся до суду із вимогою про захист свого права на стягнення пені 23.10.2020 року, тоді як востаннє платіж був здійснений відповідачем 31.10.2019 року. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу КП "Теплоенерго" ДМР задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором постачання теплової енергії, інфляційних витрат, 3% річних та пені. Крім того, відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню судові витрати, понесені позивачем, а саме судовий збір у розмірі 3830,75 грн. за розгляд справи судом першої інстанції та судовий збір в розмірі 5746,14 грн. - за подання апеляційної скарги, а всього 9576,89 грн. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 389 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради - задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 24 лютого 2021 року - скасувати. Позовні вимоги Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором постачання теплової енергії, інфляційних витрат, 3% річних та пені - задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради заборгованість в розмірі 99233,74 грн з яких: 8677,94грн. - 3% річних, 12370,21 грн. - інфляційні збитки, 78185,59 грн. - пеня по договору №1648 про постачання теплової енергії від 01.02.2011 року станом на 01.07.2020 року. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради судові витрати у розмірі 9576,89 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді В.С.Городнича М.Ю.Петешенкова