Ухвала КАС ВС № 460/4900/21

УХВАЛА 19 квітня 2022 року м. Київ справа № 460/4900/21 адміністративне провадження № К/990/8431/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу Рівненської обласної прокуратури на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року у справі № 460/4900/21 за позовом ОСОБА_1 до Рівненської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення,- УСТАНОВИВ: 12 травня 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з позовом до Рівненської обласної прокуратури (далі - відповідач 1) та Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач 2), у просив стягнути з Рівненської обласної прокуратури в його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Рівненської області або на рівнозначній посаді в Рівненській обласній прокуратурі, з 03 серпня 2020 року, за період з 26 березня 2021 року по 28 квітня 2021 року, в розмірі 49 426, 56 грн. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо затримки виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року у справі №460/6135/20 про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Рівненської області з 03 серпня 2020 року. Стягнуто з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року у справі №460/6135/20 про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Рівненської області з 03 серпня 2020 року, за період з 26 березня 2021 року по 28 квітня 2021 року, в розмірі 49 426, 56 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, його оскаржили Офіс Генерального прокурора та Рівненська обласна прокуратура подавши апеляційні скарги. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року апеляційні скарги Рівненської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора задоволено частково. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2021 року у справі № 460/4900/21 скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено. Стягнуто з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року у справі № 460/6135/20 про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Рівненської області з 03 серпня 2020 року, за період з 26 березня 2021 року по 28 квітня 2021 року в розмірі 49426, 56 грн. Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач 1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з вказаною касаційною скаргою. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. З урахуванням змін до Кодексу адміністративного судочинства України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанцій під час ухвалення судових рішень не були враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24 січня 2019 року у справі № 760/9521/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15, від 10 травня 2018 року у справі № 332/603/17, від 19 грудня 2018 року у справі № 802/1206/17-а, у постанові Верховного Суду України від 31 лютого 2018 у справі № 6-76цс12, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 910/4518/16, від 13 березня 2019 року у справі № 711/8446/16-ц. Водночас, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Однак, скаржник посилаючись на постанови у справах № 760/9521/15-ц, № 522/13736/15, № 332/603/17, № 802/1206/17-а, № 910/4518/16, № 711/8446/16-ц не обґрунтував, що ці постанови ухвалені у справі за подібними відносинами із цією справою. Не зазначено скаржником і норми матеріального права, яку, на думку скаржника, неправильно застосовано судом апеляційної інстанції та висновок суду, який суперечить позиції Верховного Суду. При цьому, скаржником не взято до уваги, що наведені ним постанови ухвалені за інших фактичних обставин справи, установлених судами, зокрема щодо і наявності вини роботавця у затримці виконання судового рішення, а висновки Суду у цих справах ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін, а тому посилання заявника касаційної скарги на те, що оскаржувані судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цих постановах, є безпідставними. Варто зауважити, що у кожних окремих правовідносинах при застосуванні судом одних й тих самих норм права в залежності від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів, висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом в цій справи, проте це не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права, а вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази. Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту. Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження. Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала. Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи. Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Рівненської обласної прокуратури на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року у справі № 460/4900/21 за позовом ОСОБА_1 до Рівненської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення - повернути скаржнику. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Роз`яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. СуддяЛ.О. Єресько