Ухвала КАС ВС № 460/4900/21

УХВАЛА 19 квітня 2022 року м. Київ справа № 460/4900/21 адміністративне провадження № К/990/8669/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року у справі №460/4900/21 за позовом ОСОБА_1 до Рівненської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення, - УСТАНОВИВ: 12 травня 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Рівненської обласної прокуратури та з наведених в ньому підстав просив стягнути з Рівненської обласної прокуратури в його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Рівненської області або на рівнозначній посаді в Рівненській обласній прокуратурі, з 03 серпня 2020 року, за період з 26 березня 2021 року по 28 квітня 2021 року в розмірі 49 426, 56 грн. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо затримки виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 у справі №460/6135/20 про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Рівненської області з 03 серпня 2020 року. Стягнуто з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року у справі №460/6135/20 про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Рівненської області з 03 серпня 2020 року, за період з 26 березня 2021 року по 28 квітня 2021 року, в розмірі 49 426,56 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, його оскаржили Офіс Генерального прокурора та Рівненська обласна прокуратура, подавши апеляційні скарги до суду апеляційної інстанції. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року апеляційні скарги Рівненської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора задоволено частково. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2021 року у справі № 460/4900/21 скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено. Стягнуто з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року у справі № 460/6135/20 про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Рівненської області з 03 серпня 2020 року, за період з 26 березня 2021 року по 28 квітня 2021 року в розмірі 49426,56 грн. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Офіс Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким внесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Згідно частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судом апеляційної інстанції застосовано статтю 236 КЗпП України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у справах № 802/780/16-а та № 2а-3138/10 щодо наявності вини роботодавця. Водночас, суд касаційної інстанції звертав увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Однак, скаржник посилаючись на висновки викладені Верховним Судом у справах № 802/780/16-а та № 2а-3138/10 не зазначає дати їх ухвалення та не обґрунтовує, що ці постанови ухвалені у справах за подібними відносинами із цією справою. Крім того, Суд звертає увагу скаржника на те, що у частині четвертій статті 328 КАС України мова йде лише щодо постанов Верховного Суду, а отже обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень неврахуванням висновків, викладених в ухвалах Вищого адміністративного суду України не передбачено чинним КАС України. Щодо посилання скаржника на постанову Верховного Суду у справі № 2а-3138/10, то скаржником не взято до уваги, що наведена ним постанова ухвалена за інших фактичних обставин справи, установлених судами, зокрема щодо і наявності вини роботавця у затримці виконання судового рішення, а тому посилання заявника касаційної скарги на те, що оскаржувані судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цій постанові, є безпідставними. Варто зауважити, що у кожних окремих правовідносинах при застосуванні судом одних й тих самих норм права в залежності від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів, висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом в цій справи, проте це не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права, а вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази. Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту. Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала. Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи. Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року у справі №460/4900/21 за позовом ОСОБА_1 до Рівненської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення - повернути скаржнику. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Роз`яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. СуддяЛ.О. Єресько