Постанова Запорізький апеляційний суд № 333/4631/21

Дата документу 17.03.2022 Справа № 333/4631/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №333/4631/21 Головуючий у 1 інстанції Тучков С.С. Провадження № 22-ц/807/1015/22 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2022 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Кухаря С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення аліментів на непрацездатну матір, - В С Т А Н О В И ЛА: У лині 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на непрацездатну матір. В обґрунтування позову зазначено, що вона має тяжкий матеріальний стан, не працює, отримує пенсію за віком у розмірі 2740,87 грн. Інших джерел доходу не має. Потребує постійного лікування дорого вартісними ліками, має хронічні захворювання. Отримуваної пенсії їй не вистачає на проживання, купівлі продуктів харчування і ліків, оплату житлово-комунальних послуг. Відповідач є її донькою, працює у дитячій лікарні і отримує заробітну плату. З донькою вони багато років вже не спілкуються, добровільно донька не надає їй матеріальну допомогу на її утримання. Просила суд стягнути з відповідача на її користь аліменти у розмірі 1500 грн. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечила проти доводів апелянта, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду - без змін. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про народження, серії НОМЕР_1 , виданого повторно 27.02.2021 року Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Первомайську Первомайського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області, (а.с. 10, 11, 12, 13). Згідно з пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 є пенсіонером за віком (а.с. 3). На підставі довідки про доходи №7244 5027 0242 3210, виданої Шевченківським об`єднаним управлінням ПФУ м. Запоріжжя в Запорізькій області, встановлено, що загальна сума отриманої ОСОБА_1 пенсії за віком у період з 01 грудня 2020 року по 31 травня 2021 року становить 15 745,22 грн. (а.с. 14). Відповідно до довідки про доходи, виданої 16 серпня 2021 року КНП «Запорізька обласна клінічна дитяча лікарня», ОСОБА_2 працює медсестрою, загальна сума її доходу за період з 01 лютого 2021 року по 31 липня 2021 року становить 61 444,23 грн. (а.с. 33). Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим 05 липня 2011 року Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, ОСОБА_2 має малолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 35). На підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 23 серпня 2021 року, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 79). Відповідно до інформації вих.№09-2938 від 29.09.2021 р., наданої Управлінням соціального захисту населення по Комунарському району, ОСОБА_1 на обліку в управлінні як отримувач різних видів допомог, житлових субсидій, пільг не перебуває. У березні 2021 року ОСОБА_1 отримала адресну матеріальну допомогу за особистим зверненням з коштів бюджету міста у розмірі 1 500,00 грн. через банківську установу АТ КБ «Приватбанк». Згідно з довідкою від 15 листопада 2021 року, виданою Управлінням ПФУ ГУ ПФУ в Запорізькій області, ОСОБА_1 отримує пенсію за віком, розмір якої у січні та лютому 2021 року складав 2 640,87 грн., у березні-вересні 2021 року - 2 740,87 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що надані медичні документи щодо стану здоров`я позивача не підтверджують обставин щомісячних витрат останньої на лікування, які перевищують її дохід у вигляді пенсії. Також зазначено, що жодних доказів про те, що позивач несе значні інші витрати, зокрема, на оплату комунальних послуг, одяг тощо і це чи будь-яка інша обставина істотно впливає на її матеріальне становище у бік погіршення, - у матеріалах справи немає. Разом з тим судом враховано матеріальне становище відповідача. Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду з огляду на наступне. Статтею 51 Конституції України регламентовано обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Відповідно до ст.202 Сімейного кодексу України, повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Згідно зі ст.121 Сімейного кодексу України, права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану у відповідному порядку. Згідно з ч.1 ст.205 Сімейного кодексу України, суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. Відповідно до п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (ст.202 СК), не є абсолютним. У зв`язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред`явлено позов про стягнення аліментів, зобов`язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо них (ст.204 Сімейного кодексу України). Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18 дійшов висновку, що тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов`язок повнолітніх дітей з утримання своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька у матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей з утримання батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу. При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. Враховуючи наведені положення законодавства, право на утримання від дочки, сина мати та батько матимуть за умови, якщо вони є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги. Непрацездатними вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи. Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку в залежності від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо. Твердження апелянта щодо об`єктивної потреби в матеріальній допомозі, ураховуючи факт її непрацездатності, відхиляються судовою колегією, оскільки наведене не підтверджується жодними доказами. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 досягла встановленого законом пенсійного віку, у зв`язку із чим отримує пенсію, відтак вона є непрацездатною особою. Утім, один лише факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу. Відповідно до ч.ч.1, 6, 7 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Колегія суддів зауважує, що станом на 2021 рік розмір прожиткового мінімуму на особу, яка втратила працездатність становить 1769 грн. матеріалами справи встановлено, що розмір пенсії позивача перевищує зазначений мінімум. Отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги. Разом з тим, доведення потреби в матеріальній допомозі є процесуальним обов`язком саме позивача. Керуючись принципом змагальності, судом першої інстанції вірно враховано доводи відповідача про отримання стороннього доходу позивача від свого онука ОСОБА_5 у вигляді періодичних переказів на картку Приватбанку ОСОБА_1 , що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача (довідка АТ КБ «Приватбанк» від 16.11.2021 №20.1.0.0.0/7-211111/8839) (а.с. 138-146). Зазначений факт апелянтом жодним чином не спростовано, внаслідок чого судова колегія доходить до висновку про безпідставність тверджень щодо потреби у матеріальній допомозі та відсутності сторонніх доходів. Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо необхідності врахування співвідношення розміру доходів ОСОБА_1 та доходів її доньки ОСОБА_2 , оскільки зазначене не спростовує висновків суду, не впливає на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення та фактично зводиться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду апеляційної інстанції. Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про необґрунтованість позову та відмову в його задоволенні. Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими та такими, які узгоджуються із матеріалами справи. При встановленні зазначених фактів судом не було допущено порушення норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). З огляду на наведене вбачається, що судом у відповідності до вимог ст.ст. 89, 263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлено характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову. На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376,381,382,384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 17 березня 2022 року. Головуючий Судді: