Постанова Харківський апеляційний суд № 635/1381/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 635/1381/23 Номер провадження 22-ц/818/42/25 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 лютого 2025 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 06 лютого 2024 року в складі судді Карасави І.О. у справі № 635/1381/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька, - В С Т А Н О В И В: У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька. Позовна заява мотивована тим, що він є інвалідом другої групи за загальним захворюванням, наразі йому 61 рік. За станом здоров`я він не може працювати, розмір його пенсії становить 2100,00 грн. Єдине джерело його існування - пенсія за інвалідністю, розмір якої є недостатнім для задоволення його мінімальних життєвих потреб та придбання ліків. Останні роки він тяжко хворіє, та стан його здоров`я суттєво погіршився, в зв`язку з чим він потребує постійного лікування та вживання ліків. Має захворювання на діабет другого типу та гіпертонічні захворювання. Йому необхідно харчуватись за спеціальною дієтою. Все це він сплачує самотужки, тому його матеріальне становище є вкрай нужденним. Він отримує субсидію, однак йому самому важко утримувати будинок. Відповідач по справі є його сином, знаходиться в працездатному стані та віці, власної сім`ї не має, а тому може надавати йому допомогу та сплачувати на його користь аліменти у розмірі 1/4 від власного заробітку (доходу) щомісячно. З 18 до 23 років сина він сплачував аліменти на його утримання. Просив стягнути з ОСОБА_2 аліменти на своє утримання у розмірі частини заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з моменту подачі позову. Заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 06 лютого 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Заочне рішення суду мотивовано тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження витрат, які він несе у зв`язку з лікуванням та які свідчать про необхідність у зв`язку з цим отримувати сторонню матеріальну допомогу; не доведено, що його пенсія не забезпечує його потреб на харчування, лікування, що його матеріально-побутові умови проживання нижчі за визначені законом стандарти. Не погоджуючись із заочним рішенням суду 14 березня 2024 року ОСОБА_1 на вказане судове рішення подав апеляційну скаргу, в якій просив заочне рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким повністю задовольнити його позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду, згідно яких отримання батьком, матір`ю доходів, що перевищують прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що вони не потребують матеріальної допомоги. Розмір його пенсії незначним чином перевищує прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, лише на 7 грн. Суд не взяв до уваги надану ним медичну документацію (довідки, виписки). Необхідні йому ліки відсутні у Переліку лікарських засобів, які підлягають реімбурсації за програмою державних гарантій медичного обслуговування населення. Відповідач ОСОБА_2 правом на подачу відзиву не скористався. Згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 06 лютого 2024 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України). Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 єбатьком відповідача по справі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 4). ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи за загальним захворюванням та отримує пенсію по інвалідності, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 , виданим 20 червня 2018 року Пенсійним фондом України (а.с. 3). Як вбачається з довідки про доходи № 7724 9075 8173 1764 від 24 січня 2023 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в Харківському приміському об`єднаному управлінні ПФУ в Харківській області та отримує пенсію по інвалідності в розмірі 2100,00 грн щомісячно (відомості за жовтень 2022 року - січень 2023 року). Як вбачається з довідок № 94, № 11, виданих 02 лютого 2023 року і 13 березня 2023 року виконавчим комітетом Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області, ОСОБА_1 мешкає один в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та є власником зазначеного будинку (а.с. 4). Як вказав ОСОБА_1 у позовній заяві, він отримує житлову субсидію. З довідки № 4, виданої 27 травня 2013 року лікарем Коротичанської медичної амбулаторії, вбачається, що ОСОБА_1 встановлено наступний діагноз: атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба ІІ ступеню, дисциркуляторна гіпертонічна енціфалопатія ІІ ступеню з астенічним синдромом. Цукровий діабет ІІ типу, середньої тяжкості. Ожиріння ІV ступеню. МКД правосторонній нефроптоз. Ангіосклероз судин сітківки обох очей. Вертеброгений остеохондроз ПОП. Потребує постійного медикаментозного лікування (а.с. 8). Аналогічні відомості містяться у довідці ЛКК № 196/740, згідно якої ОСОБА_1 не рекомендована робота, пов`язана з довгостроковим перебуванням на ногах, підняттям важких речей понад 10 кг, психоемоційним напруженням (а.с. 9). З виписок стаціонарного хворого № 538/1398 від 03 липня 2020 року, № 4350 від 03 липня 2021 року, № 753 від 26 вересня 2022 року, № 731 від 10 травня 2023 року, № 1 від 03 січня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 періодично перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом гіпертонічна хвороба, цукровий діабет та супутні захворювання, рекомендовано прийом ліків: Берлітіон, Діаформін, Лоспірин, Бісопролол, Евойд (а.с. 69-73). На підтвердження витрат на ліки ОСОБА_1 надані копії чеків щодо купівлі медичних препаратів: нейродар, нормовен, гліятон, лимакс, пантопразол, верошпірон, діаліпон турбо, пентоксіфілін розчин, натуремед пінка, альдазол, уролесан, канефрон, ципрофлоксацин євро (а.с. 67-68). Також позивачем надані копії його характеристики з місця проживання та характеристики його сина ОСОБА_2 з навчального закладу, датовані 2007 роком (а.с. 74-75). З характеристики з місця проживання ОСОБА_1 вбачається, що у нього двоє синів. З відповідей Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 06 грудня 2023 року та Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 29 листопада 2023 року вбачається, що відомості про доходи ОСОБА_2 відсутні (а.с. 52-55). Статтею 51 Конституції України передбачено, що повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина 8 статті 7 СК України). Відповідно до частини 1 статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Аналіз даної норми свідчить про те, що необхідною умовою для виникнення обов`язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох обов`язкових підстав - непрацездатність батьків та потреба у матеріальній допомозі. Непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи. Критерієм призначення аліментів є те, що отримувані батьками пенсія, інший дохід не забезпечують їхніх потреб на харчування, лікування, на придбання одягу, ліків. Потреба у матеріальній допомозі визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо. Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу. Положеннями статті 205 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі або у частці від заробітку з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків. У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (стаття 202 СК України), не є абсолютним. У зв`язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред`явлено позов про стягнення аліментів, зобов`язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо них (стаття 204 СК України). З указаного вбачається, що обов`язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу. Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц, провадження № 61-2386сво19. Таким чином, при встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребує матеріальної допомоги. Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно із статтею 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року) Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Не доведення належними та допустимими доказами факту потреби у матеріальній допомозі виключає можливість застосування частини 1 статті 202 СК України та покладення на відповідача обов`язку утримувати своїх батьків. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2018 року у справі № 640/919/17, провадження № 61-30295св18, від 07 листопада 2018 року у справі № 400/1621/16-ц, провадження № 61-18661св18. Відповідно до Законів України «Про державний бюджет України на 2023 рік» «Про державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на осіб, які втратили працездатність - 2093,00 грн, з 1 січня 2024 року - 2361,00 грн. Як вбачається з матеріалів справи, свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що він є непрацездатним, інвалідом другої групи, має низку захворювань, зокрема, цукровий діабет, та розмір отримуваної ним пенсії - 2100,00 грн не дозволяє йому забезпечувати належний рівень життя та оплачувати лікування. Разом з тим, при вирішенні питання щодо стягнення аліментів з повнолітньої особи на утримання батьків необхідною умовою для задоволення вимог є саме потреба матері, батька в матеріальній допомозі, яка визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків, враховуючи отримання ними пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо. Будь-яких доказів щодо розміру своїх витрат на харчування, лікування, утримання житла тощо, та що отримувана ним пенсія позбавляє його можливості бути забезпеченим за рівнем життя не нижче від встановленого прожиткового мінімуму, виходячи з приписів статті 46 Конституції України, позивачем не надано. Судом встановлено, що ОСОБА_1 на час звернення до суду з позовом отримував пенсію у розмірі, не нижчому за прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність. Суд під час розгляду справи врахував прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, який отримує позивач, у сукупності з іншими доказами для вирішення спору, що відповідає висновкам, викладеним у постановах об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц (провадження № 61-2386сво19) та постанові Верховного Суду від 16 квітня 2018 року у справі № 759/1315/17-ц (провадження № 61-10396св18). Зокрема, ОСОБА_1 має будинок, у якому мешкає сам. Як зазначає позивач, він отримує субсидію на оплату комунальних послуг. Крім того, матеріали справи свідчать про те, що у позивача, крім відповідача, є ще один син, однак позивачем нічого не зазначено щодо можливості отримувати допомогу від другого сина. Щодо посилання ОСОБА_1 на наявність у нього низки захворювань, зокрема, цукрового діабету, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що для людей з діабетом II типу є можливість отримувати необхідні ліки за програмою "Доступні ліки" безоплатно або з незначною доплатою. З призначених ОСОБА_1 медичних препаратів Діаформін, Лоспірин та Бісопролол входять до Переліку лікарських засобів, які підлягають реімбурсації за програмою державних гарантій медичного обслуговування населення. Щодо призначених позивачу препаратів Берлітіон та Евойд, які не входять до вказаного Переліку, то ним не надано доказів їх придбання та відповідних витрат. До того ж, вказаний Перелік постійно переглядається. Надані позивачем чеки на придбання ліків судом першої інстанції обґрунтовано залишено поза увагою, оскільки вони містять ліки, не зазначені в переліку медичних призначень у виписці із медичної картки позивача, та не підтверджують придбання цих медичних препаратів саме позивачем для власного лікування. Враховуючи, що сам по собі факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку їх утримання та не свідчить про наявність потреби в отриманні матеріальної допомоги, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності потреби у наданні матеріальної допомоги зі сторони сина, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог. При цьому, відмова у призначенні аліментів не позбавляє ОСОБА_1 права звернутися з вимогами на підставі ст. 203 СК України, яка передбачає участь повнолітніх дітей у додаткових витратах на батьків, викликаних обставинами виключно негативного характеру, та надати докази додаткових витрат, пов`язаних з лікуванням. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, та він звільнений від сплати судового збору, підстав для перерозподілу судового збору у суду апеляційної інстанції немає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 06 лютого 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 10 лютого 2025 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді О.В. Маміна В.Б. Яцина