Постанова Дніпровський апеляційний суд № 210/6105/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 88-ц/803/5/22 Справа № 210/6105/20 Суддя у 1-й інстанції - Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 квітня 2022 року м.Кривий Ріг Справа 210/6105/20 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П., суддів - Бондар Я.М., Остапенко О.В., секретар судового засідання - Євтодій К.С. сторони сторони: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, заяву Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про перегляд постанови Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2021 року за нововиявленими обставинами у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», на теперішній час Акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», про стягнення моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві, - ВСТАНОВИВ: У листопаді 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат (надалі - ПАТ «Кривбасзалізрудком») про стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, посилаючись на отримання ним професійного захворювання, що потягло за собою втрату професійної працездатності. Висновком МСЕК від 17.11.2011 року йому повторно було встановлено втрату професійної працездатності в загальному розмірі 50% та визнано особою з інвалідністю третьої групи на безстроковий термін. Позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 200 000, 00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб. Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 140 000,00 грн., без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь держави судовий збір у розмірі 1400,00 грн. В решті позову - відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, сторони подали апеляційні скарги. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2021 року апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - задоволено. Апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» -залишено без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 березня 2021 року змінено, збільшено розмір моральної шкоди, стягнутої з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 з 140 000,00 гривень до 200 000 (двісті тисяч) гривень 00 (нуль) копійок. Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 березня 2021 року змінено, збільшено розмір стягнутого з Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судового збору з 1400 гривень 00 копійок до 2000 (дві тисячі) гривень 00 (нуль) копійок. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» за подання апеляційної скарги позивачем, на користь держави, судовий збір у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 (нуль) копійок. 04 січня 2022 року Акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат» звернулось до суду апеляційної інстанції з заявою про перегляд постанови Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2021 року за нововиявленими обставинами у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», на теперішній час Акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», про стягнення моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві. Зазначає, що 14.12.2021 року на адресу відповідача надійшла заява про заміну сторони правонаступником від доньки позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , з якою вона звернулась до Дзержинського суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області. Ознайомившись з її змістом, Акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат» дізналось, що на момент прийняття Дніпровським апеляційним судом постанови щодо перегляду рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 березня 2021 року, тобто на ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач ОСОБА_1 помер. Акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат» вважає смерть позивача ОСОБА_1 29 березня 2021 року нововиявленою обставиною, яка має істотне значення для розгляду справи. У зв`язку з вищевикладеним, просить задовольнити заяву Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про перегляд постанови Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2021 року, скасувавши постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2021 року та закрити провадження у цивільній справі у зв`язку зі смертю позивача. Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, від представника відповідача Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» - Савченка П.П. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на строк до закінчення військового стану, в зв`язку із запобіганням загрози життю та здоров`ю суддів та учасників судового процесу у період воєнного стану, яке колегією суддів залишено без задоволення з наступних підстав. Так, згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Пунктами 10, 11 частини 2 цієї статті визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами. Згідно ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Згідно статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права. Статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно з нормами ст. 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції. Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку. У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади. З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом. Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які беруть участь у справі. Право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року). Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Виходячи з норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду, вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку відповідача, в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. При цьому, колегія суддів наголошує, оскільки, відповідно до рекомендацій роботи судів в умовах воєнного стану, оприлюднених Радою суддів України 02 березня 2022 року, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, слід керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні, яка на день розгляду даної справи. На день розгляду даної справи на території Дніпропетровської області не ведеться активний бойових дій, що свідчить про те, що поточна обстановка в Дніпропетровській області є стабільною. Також колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що підприємство відповідача АТ «Кривбасзалізрудком» припинило свою роботу, або ж працівники підприємства відповідача, зокрема особи, які мають право приймати участь у розгляді справ в суді та представляти інтереси підприємства, не виконують своїх трудових обов`язків у зв`язку із введенням на території України воєнного стану та не мають можливості, за об`єктивних обставин, брати участь в судовому засіданні в режимі ВКЗ за допомогою технічних засобів, визначених ЦПК України. На підставі наведеного вище колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів дійшла висновку, що заява Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про перегляд постанови Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2021 року за нововиявленими обставинами підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Так, згідно ст. 423 ЦПК України, рішення суду, яким закінчено розгляд справи, що набрало законної сили, може бути переглянуте за нововиявленими або виключними обставинами. Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду. Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом. При цьому при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову. Відповідно до ч.3 ст. 429 ЦПК України, за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами суд може: відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду. У пунктах 3, 4, 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 4 «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами» роз`яснено, що нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин. Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктами 1, 2 частини другої ст. 361 ЦПК (на даний час ст.423 ЦПК України), є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі. Для визначених пунктами 3, 4 частини другої ст. 361 ЦПК нововиявлених обставин необхідними умовами є те, що вони існували на час розгляду справи, але підстави виникли після ухвалення рішення у справі (зокрема, шляхом скасування судового рішення, яке стало підставою для його ухвалення), спростовують обставини, встановлені судом на час розгляду справи, та мають важливе значення для її розгляду. Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається. Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час її розгляду, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин. Вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини. Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, що існують на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими особам, які беруть участь у справі, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами. Обставини, які виникли чи змінилися тільки після ухвалення судового рішення і не пов`язані з вимогою в цій справі, а тому не могли бути враховані судом при ухваленні судового рішення, є новими обставинами і можуть бути підставою для пред`явлення нової вимоги (зокрема, погіршення майнового стану відповідача після ухвалення рішення про стягнення з нього аліментів). Судам необхідно розрізняти також нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами. Процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неповне встановлення фактичних обставин справи, незадоволення певних клопотань про витребування доказів, призначення експертизи тощо) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку. Не є нововиявленими обставинами також ті обставини, на які посилалася особа, яка брала участь у справі, у своїх поясненнях, в апеляційній або касаційній скарзі, або які могли бути встановлені при всебічному і повному з`ясуванні судом обставин справи. Неподання стороною або особою, яка бере учать у справі, доказу, про який їй було відомо та який підтверджує відповідні обставини, а також відмова суду у прийнятті доказів не є підставами для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами. Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач ОСОБА_1 помер (Т.2 а.с.15). Колегія суддів вважає, що дана обставина є нововиявленою, у розумінні ст. 423 ЦПК України, тому, на підставі наведеного вище, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення заяви Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про перегляд постанови Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року за нововиявленими обставинами. Відповідно до положень ч. 3 ст. 377 ЦПК України, якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті, якою передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Згідно із статтею 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив. Таким чином, процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв`язку із вибуттям із процесу суб`єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов`язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього. В основі процесуального правонаступництва лежить правонаступництво в матеріальному праві, яке настало після відкриття провадження в цивільній справі. Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 29 липня 2020 року у справі № 2-1687/08 (провадження № 61-4063св20). У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Статтями 1218, 1219 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу. Частиною третьою статті 270 ЦК України визначено, що перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, цим Кодексом та іншим законом, не є вичерпним. Отже, спірні правовідносини не допускають правонаступництва, а тому смерть позивача ОСОБА_1 , після ухвалення оспорюваного рішення суду, не може бути підставою для застосування вимог ч. 1 ст. 377 ЦПК України, у випадку, якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв`язку з чим колегією суддів здійснюється розгляд апеляційної скарги відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 березня 2021 року по суті, після чого можливе вирішення питання щодо застосування ст. 377 ЦПК України. Оскаржуючи рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 березня 2021 року відповідач ПАТ «Кривбасзалізрудком», на теперішній час Акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», ставило питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову позивачу в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не врахував, що відповідач не є правонаступником шахти «Гігант» ДВО «Кривбасруда», на якій працював позивач з 01.12.1987 року по 30.04.1996 року. Вказує, що судом першої інстанції не враховано правові висновки Верховного Суду України щодо правонаступництва ВО «Кривбасруда», які викладені у постанові від 14.06.2017 року у цивільній справі № 6-104цс17, від 05.07.2017 року у цивільній справі № 6-977цс17. Також посилається на судову практику апеляційного суду за 2011-2015 роки. Вважає, що судом першої інстанції, в порушення процесуальних норм, встановлено факт наявності моральної шкоди за період праці позивача з 27.10.1997 року по 29.09.1998 року у виробничому відділі ШУ «Родіна» ДВО «Кривбасруда», незважаючи на те, що позивачем його не доведено. Зазначає, що суд першої інстанції не врахував того, що на момент виникнення спірних правовідносин обов`язок щодо встановлення факту спричинення моральної шкоди покладено на МСЕК, факт заподіяння моральних страждань та розмір моральної шкоди не підтверджений достовірними доказами та недоведений. Відповідач зазначає, що судом стягнуто моральну шкоду без врахування засад розумності, виваженості й справедливості. Також вказує, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» ( далі - Закон № 466) внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року). Зокрема, чинним податковим законодавством передбачено, що у разі, якщо сума моральної шкоди, яка визначена рішенням суду, перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року (на 2021 рік - 24000,00 грн.), сума такого перевищення включається до оподатковуваного доходу платника податку, тобто відповідач зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення. Судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що з 01.12.1987 року по 30.04.1996 року ОСОБА_1 працював підземним кріпильником та підземним гірничим майстром на шахті «Гігант» Виробничого Об`єднання «Кривбасруда», правонаступником якої є ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», у шкідливих умовах ( а.с. 11-13). Відповідно до Акту розслідування професійного захворювання від 29 лютого 1996 року, діагноз ОСОБА_1 : радикулопатія попереково-крижова і шийна в фазі загострення з вираженими статико-динамічними порушеннями та помірним больовим синдромом, деформуючий артроз ліктьових та плечових суглобів в поєднанні з періартрозом ПФС 2 ст., нейросенсорна приглухуватість 1 ст. (з легким зниженням слуху) (а.с. 6-7). Причиною виникнення професійних захворювань у позивача, згідно Акту розслідування професійного захворювання від 29 лютого 1996 року є тривалий, більше 13 років, стаж роботи в підземних умовах шахти з виконанням тяжких фізичних робіт, які характеризуються ручним підняттям важкої маси від 40 до 60 кг, її переміщення на відстань 2-3 м до 100 м, які в 50-60% з вимушеною робочою позою. Висока вага ручної праці пов`язаної з недосконалістю засобів механізації (а.с. 6 зворот). Висновком МСЕК від 17.11.2011 року ОСОБА_1 повторно було встановлено втрату професійної працездатності в загальному розмірі 50% та визнано особою з інвалідністю третьої групи на безстроковий термін (Т.1 а.с.9). Спір виник з приводу відшкодування роботодавцем моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок отримання ним на виробництві професійних захворюваннь. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та покладаючи обов`язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача, суд першої інстанції керувався ст.ст. 153, 173 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв`язку з отриманим ним на виробництві професійним захворюванням. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до вимог ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв`язку професійним захворюванням у 1996 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров`я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року ( з наступними змінами). У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат. Згідно зі 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Таким чином, згідно зі 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил). Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості. Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом. Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14 від 24 грудня 2014 року. Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі, станом на час розгляду справи, становить 6 000 00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 30 000,00 грн., а максимальний - 1 200 000,00 грн. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у його здоров`ї, що підтверджується чисельними виписними епікризами, що містяться в матеріалах справи, в яких зафіксований нестійкий дистабілізаційний стан його здоров`я, внаслідок чого переносить моральні страждання. Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування. Відповідно до вищевказаного Акту, причини виникнення професійного захворювання у позивача є: тривалий, більше 13 років, стаж роботи в підземних умовах шахти з виконанням тяжких фізичних робіт, які характеризуються ручним підняттям важкої маси від 40 до 60 кг, її переміщення на відстань 2-3 м до 100 м, які в 50-60% з вимушеною робочою позою. Висока вага ручної праці пов`язаної з недосконалістю засобів механізації. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини ПАТ «Кривбасзалізрудком», як правонаступника шахти «Гігант» ВО «Кривбасруда», яким було допущено перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу. Суд першої інстанції при постановленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода за час його роботи на підприємстві відповідача, у шкідливих умовах, що стало причиною його професійного захворювання, яке потягло за собою втрату працездатності та необхідності подальшого тривалого лікування у медичних закладах. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що відповідач не є правонаступником шахти «Гігант» ДВО «Кривбасруда», на якій працював позивач, колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне. Криворізький гірничорудний трест «Кривбасруда» був створений після визволення міста від окупації в лютому 1944 році для відбудови підприємств гірничорудної промисловості Кривбасу, який підпорядковувався Наркомату гірничодобувної промисловості УРСР та з 1951 року трест «Кривбасруда» був розділений на два трести «Дзержинськруда» та «Ленінруда». Криворізький трест «Дзержинськруда» з 1951 року підпорядковувся Міністерству металургійної промисловості СРСР та у 1973 році реорганізований в Промислове Об`єднання видобутку руд підземним способом «Кривбасруда». З 1975 року до складу Виробничого Об`єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» входило 11 Рудоуправлінь на правах структурних одиниць, у тому числі шахта «Гігант». Згідно п. 1 наказу ВО «Кривбасруда» від 07 жовтня 1997 року № 120 шахта «Гігант», як структурна одиниця була ліквідована. Наказом Міністерства промислової політики України від 29 липня 1998 року № 263 Виробниче Об`єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» було перейменовно на Державне підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат». Згідно з пунктом 2 цього наказу правонаступником перейменованого Виробничого Об`єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» було призначене Державне підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат». Відповідно до пункту 1 наказу Міністерства промислової політики України від 12 липня 1999 року № 248 та пункту 1 наказу державної акцiонерної компанiї «Укррудпром» (далі - ДАК «Укррудпром») від 31 грудня 1999 року № 347 Державне підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат», шляхом реорганізації було перетворено на дочірнє підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» ДАК «Укррудпром». У наказі ДАК «Укррудпром» від 31 грудня 1999 року № 347 вказано, що зазначене дочірнє підприємство є правонаступником усіх майнових та немайнових прав і обов`язків реорганізованого Державного підприємства «Криворізький державний залізорудний комбінат». Згідно з пунктами 1 та 3.2 наказу ДАК «Укррудпром» від 30 липня 2001 року № 290 вказане дочірнє підприємство, шляхом реорганізації, було перетворено у Відкрите акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», яке стало правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов`язків дочірнього підприємства. Відповідно до пункту 1.1 статуту ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», затвердженого протоколом загальних зборів акціонерів ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат» від 30 березня 2011 року № 1/2011 та зареєстрованого 04 квітня 2011 року, ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат» змінив найменування на ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» та є правонаступником усіх прав та обов`язків ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат». З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач є правонаступником усіх прав та обов`язків Державного Виробничого Об`єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» у структурній одиниці якого, на шахті «Гігант» працював позивач, є ПАТ «Кривбасзалізрудком». Оскільки шахта «Гігант», як структурна одиниця, не була виділена зі складу ДВО «Кривбасруда» у нову юридичну особу, а була ліквідована, то у даному випадку юридична особа ПАТ «Кривбасзалізрудком», як правонаступник ДВО «Кривбасруда», повинен нести перед позивачем, який працював у ліквідованій структурній одиниці ДВО «Кривбасруда», відповідальність за спричинену внаслідок ушкодження його здоров`я моральну шкоду. Аналогічний правовий висновок викладено в Постанові Верхового Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2020 року у справі №212/6988/17-ц. В зв`язку з вищевикладеним спростовуються доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції не враховано правові висновки Верховного Суду України щодо правонаступництва ВО «Кривбасруда», які викладені у постанові від 14.06.2017 року у цивільній справі № 6-104цс17, від 05.07.2017 року у цивільній справі № 6-977цс17 та судова практика апеляційного суду за 2011-2015 роки аналогічних справ. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції в порушення процесуальних норм встановлено факт наявності моральної шкоди за період праці позивача з 27.10.1997 року по 29.09.1998 року у виробничому відділі ШУ «Родіна» ДВО «Кривбасруда», незважаючи на те, що позивачем його не доведено, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, згідно матеріалів справи позивач працював з 01.12.1987 року по 30.04.1996 року підземним кріпильником та підземним гірничим майстром на шахті «Гігант» Виробничого Об`єднання «Кривбасруда», правонаступником якої є ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» і звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві саме за вказаний період. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманих професійних захворювань, стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів на підприємстві відповідача, який є правонаступником шахти «Гігант» ВО «Кривбасруда», відсоток втрати ним професійної працездатності в розмірі 50 %, безстроково та визнання позивача особою з інвалідністю третьої групи також, на безстроковий термін, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та можливість такого відновлення, враховуючи встановлення ступеню втрати професійної працездатності та групи інвалідності, безстроково. У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача, про необґрунтованість розміру моральної шкоди. Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Доводи, викладені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам законності та обґрунтованості й підстави для його зміни у відповідності до доводів апеляційної скарги відсутні, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375, 377, 381, 382, 423 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Заяву Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про перегляд постанови Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2021 року за нововиявленими обставинами задовольнити частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2021 року скасувати. Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 березня 2021 року по цивільній справі за позовом за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», на теперішній час Акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», про стягнення моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві. Апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», на теперішній час Акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», - залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 березня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 19 квітня 2022 року. Головуючий: Судді: