Постанова 4807 № 334/3756/20

Дата документу 13.04.2022 Справа № 334/3756/20 Запорізький апеляційний суд Єдиний унікальний № 334/3756/20 Головуючий у 1-й інстанції Гнатюк О.М. Провадження №22-ц/807/829/22 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 квітня 2022 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Кухаря С.В.. Бєлки В.Ю. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 вересня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И ЛА: У липні 2020 року позивач звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 28.12.2010 року в розмірі 21 739,13 грн. В подальшому позивач зменшив позовні вимоги, а саме в заяві від 14 квітня 2021 року просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором №б/н від 28.12.2010 року в розмірі 20 077,74 грн., яка складається з наступного: заборгованість за тілом кредиту 13 724,67 грн., заборгованість за простроченими відсотками 6353,07 грн. та понесені позивачем судові витрати. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 звернулася до банку за отриманням банківських послуг, про що підписала заяву №б/н від 28.12.2010 року. Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами. Відповідач своїх зобов`язань не виконав, внаслідок чого, станом на 31.05.2020 утворилась заборгованість в сумі 200077,74 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 13724,67 грн., заборгованість по простроченим відсоткам 6353,07 грн. Посилаючись на вищенаведене, позивач просив стягнути на його користь вказані суми з відповідачки. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 вересня 2021 року відмовлено у задоволенні позову. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, необґрунтованість, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечила проти доводів апелянта, просить залишити скаргу без задоволення, рішення суду - без змін. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст.369 цього Кодексу. Згідно із п.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зі змісту п.1 ч.1 статті 274 ЦПК України вбачається, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, до яких відповідно до пп. 1, 2 ч. 6 статті 19 ЦПК України належать справи з ціною позову, що не перевищує 100 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, справи незначної складності. Враховуючи наведене, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із застосування строку позовної давності, розглядаючи позовні вимоги за період з 14 липня 2017 року по 14 липня 2020 року. Разом з тим, суд, досліджуючи розрахунок заборгованості встановив, що він складений з урахуванням процентів, пені, які не передбачені умовами Анкети - заяви, підписаної відповідачем. Враховуючи, що укладений між сторонами кредитний договір у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить обов`язку сплачувати проценти за користування кредитними коштами, пені, комісії, а кошти, що були фактично отримані відповідачем були повернуті позивачу, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк». Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду з огляду на наступне. Судом встановлено, що 28 грудня 2010 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанк. Факт звернення відповідача до банку підтверджується наданою позивачем копією анкети-заяви та не заперечувався відповідачкою (т.1 а.с. 26). В Анкеті-заяві зазначено, що відповідач згодна із тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. Відповідно до виписки по особовому рахунку позичальника ОСОБА_1 , сума фактично знятих з картки відповідачем коштів в межах трирічного строку позовної давності з 14 липня 2017 року складає 3 093,72 грн, поповнено картку клієнтом на суму 18 970,00 грн, самостійно списано банком відсотків 21 388,01 грн, самостійно списано банком комісії 460,00 грн, пені 750,00 грн (а.с. 16-23). Всього за період з 14 липня 2017 року по 14 липня 2020 рік переплата за договором № б/н від 28.12.2010 року з урахуванням безпідставно списаних з карткового рахунку відсотків, комісії та пені складає 38 474,29 грн. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Доводи апелянта щодо укладання правочину в частині підписання довідки про умови кредитування та повернення фактично отриманої суми кредитних коштів є безпідставними, ураховуючи наступне. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за відсотками у розмірі 8 014,46 грн. Позивач, обґрунтовуючи права вимоги у цій частині, у тому числі, їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Умов та правил надання батьківських послуг в АТ КБ «Приватбанк», які розміщені на офіційному сайті, як невід`ємну частини спірного договору. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву та довідку про кредитування, ґрунтуючись на ненаданні суду витребовуваних ним по справі доказів, а саме оригіналу зазначеної довідки. Колегія суддів погоджується з таким висновком та вважає, що банком не доведено, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема, саме у зазначених в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування. Роздруківка витягу із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено також у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Крім того, колегія суддів вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки статтею 1055 ЦК України визначена обов`язкова письмова форма кредитного договору, що потребує його підписання сторонами. За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися, як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Щодо тверджень апелянта про безпідставність відмови суду у задоволенні вимог про повернення тіла кредиту, судова колегія зазначає таке. Матеріалами справи встановлено, що судом першої інстанції на підставі заяви відповідача застосовано строк давності до позовних вимог, внаслідок чого розгляду в суді підлягали позовні вимоги у період з 14 липня 2017 року по 14 липня 2020 року. Відповідно до виписки по картковому рахунку відповідача, сума внесених ОСОБА_1 коштів перевищує суму фактично витрачених нею кредитних коштів, з урахуванням чого судова колегія приходить до висновку про погашення відповідачем тіла кредиту та відсутності заборгованості. Суд першої інстанції вірно зазначив, що станом на дату звернення до суду, у ОСОБА_1 відсутня заборгованість перед банком за кредитом з фактично отриманих та неповернутих коштів, з чим погоджується судова колегія. З урахуванням зазначеного, колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо відмови суду у задоволенні вимог про повернення тіла кредиту Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції є цілком обґрунтованими та законними. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, вважає, що суд першої інстанції, правильно встановивши обставини спору, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк». Твердження скаржника щодо того, що відповідачем не оскаржувалася дійсність кредитного договору та не спростовувався розрахунок заборгованості не впливають на зміст оскаржуваного судового рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими та такими, які узгоджуються із матеріалами справи. При встановленні зазначених фактів судом не було допущено порушення норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 13 квітня 2022 року. Головуючий Судді: