Постанова 4813 № 501/312/21

Номер провадження: 22-ц/813/3004/22 Номер справи місцевого суду: 501/312/21 Головуючий у першій інстанції Тюмін Ю. О. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18.04.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Таварткіладзе О.М., суддів: Князюка О.В., Погорєлової С.О., розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м.Одеса апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Крилової Олени Леонідівни на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 15 березня 2021 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: У лютому 2021 року представник Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи тим, що відповідач звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала анкету-заяву № б/н від 06.05.2011 року, згідно якої отримала можливість користуватися грошовими коштами на картковому рахунку відповідно до встановленого Банком кредитного ліміту. Заявою відповідач підтвердила, що вона була повністю проінформована про умови кредитування, які були надані їй для ознайомлення у письмовій формі. У зв`язку з тим, що відповідач умов договору не дотримується, позивач звернувся з позовом про стягнення заборгованості, яка станом на 29.12.2020 року становить 18 814,66 грн. та складається з тіла кредиту у розмірі 15237,42 грн. та заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитом у розмірі 3 577,24 грн. Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 15 березня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 15 000 грн. В решті вимог - відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Крилова Олена Леонідівна подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення від 15 березня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково. Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи; порушення норм процессуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті. З матеріалів справи вбачається, що, 06.05.2011 року ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. За умовами вказаного договору позичальник отримала кредит в АТ КБ «ПриватБанк» у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. До анкети-заяви банк додав розрахунок заборгованості, довідку про умови кредитування з використанням платіжної карти кредитка «Універсальна» 30 днів пільгового періоду, витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку ресурс: архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, а також довідку від 06.05.2011 року про умови кредитування за договором з ОСОБА_1 , виписку про рух коштів по картковому рахунку. За розрахунком банку, заборгованість відповідача по кредиту станом на 29.12.2020 року становить 18 814,66 грн. та складається з тіла кредиту у розмірі 15237,42 грн. та заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитом у розмірі 3 577,24 грн. Розглядаючи вказану справу, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та саме у тому розмірі, який зазначає позивач. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Колегія суддів зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Вказані обставини правильно встановлені судом першої інстанцій під час вирішення питання щодо відсутності правових підстав для врахування витягу з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як складової частини кредитного договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 року по справі № 342/180/17 зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем, АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс

19. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути заборгованість за простроченим тілом кредиту у розмірі 15 237,42 грн. та проценти за користування кредитом у розмірі 3 577,24 грн. Як вбачається з представленої до суду виписки руху коштів за картковим рахунком ОСОБА_1 , відповідач користувалася грошовими коштами, періодично частково їх повертаючи та частково сплачуючи проценти за користування грошовими коштами. Розрахована Банком заборгованість за тілом кредиту становить 15 237 грн. 42 коп. Сам по собі факт перевищення кредитного ліміту 15 000 грн. на 237 грн. 42 коп., внаслідок чого Банком заявлено до стягнення 15 237 грн. 42 коп. не є підставою для відмови у даних вимогах (237 грн. 42 коп.), оскільки визначальним в даному випадку є те, що дані кошти дійсно були використані відповідачем і не повернуті Банку на час ухвалення судового рішення. Враховуючи наведене, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню використані відповідачем та не повернуті позивачу грошові кошти у розмірі 15 237,42 грн. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» вказувало, що суд першої інстанцій безпідставно не взяв до уваги при визначенні розміру заборгованості довідку про умови кредитування, якою передбачено розмір, ставка та порядок нарахування відсотків за користування кредитними коштами та за прострочення заборгованості, яка містить підпис відповідача. З матеріалів справи вбачається, що у довідці про умови кредитування з використанням платіжної карти кредитка «Універсальна» 30 днів пільгового періоду від 06.05.2011 року зазначено крім базової відсоткової ставки та розміру щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, також розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісія. Зазначена довідка підписана ОСОБА_1 06.05.2011 року. Як вже зазначалося, Банком доведено видачу відповідачу коштів у вигляді відкриття карткового рахунку та користування протягом кількох років кредитними коштами із встановленим на карту кредитним лімітом, який відповідачкою періодично повертався, а проценти - частково сплачувалися. Згідно з довідкою про умови кредитування, підписаною відповідачкою, вбачається, що в даній довідці сторонами погоджено базова процентна ставка за користування кредитними коштами - 3% на місяць (36% на рік), нарахування пені та штрафів за прострочення платежів. Встановивши факт отримання відповідачкою грошових коштів і користування цими коштами на картковому рахунку протягом кількох років, часткове повернення коштів зі сплатою винагороди банку за користування коштами, суд першої інстанції не взяв до уваги погоджені сторонами умови користування грошовими коштами. Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду. У справі № 910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях: перше значення - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу; а друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Таким чином, наразі правова позиія Великої Палати ВС концептуально зводиться до того, що які нараховуються за надані в користування грошових коштів поділяються на дві категорії: "проценти за користування кредитом" - проценти які нараховуються в межах строку кредиту (позики) визначеного в договорі, і такі проценти розуміються як "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами", розмір яких визначається договором або законом, і які сплачуються позичальником та порядок виплати яких урегульовано ч. 1 статті 1048 та ч. 1 статті 1054 ЦК України. "проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами" - проценти які нараховуються внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, порядок виплати яких урегульовано частиною 2 статті 625 ЦК України, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування. При цьому Велика Палата ВС наголосила на тому, що у разі сплати процентів за неправомірне користування кредитом, проценти за користування кредитом за той же період часу не сплачуються. Проценти за правомірне користування грошовими коштами можуть нараховуватись лише в межах визначеного договором строку кредитування. Після спливу строку кредитування, нарахування процентів за користування кредитом припиняється в силу приписів статей 1048, 1054 ЦКУ, що підтверджується висновками Великої палати ВС (пункти 48-55 постанови від 28.03.2018 № 444/9519/12). Строк кредитування за картковим договором обмежується строком дії кредитної карти, який в даному випадку, як вбачається з доданої Банком довідки обмежений останнім днем квітня 2023 року. Тому в межах строку кредитування для визначення розміру процентів за користування кредитними коштами підлягає застосуванню погоджений розмір - 3% на місяць від розміру неповерненого кредиту. Розмір неповерненого кредиту становить 15 237 грн. 42 коп. Банком нараховані проценти за користування грошовими коштами за період з 31.07.2020 року до 29.12.2020 року за підвищеною ставкою 84% (7% на місць) та 60 % річних (5% на місяць), з посиланням на встановлені Банком тарифи згідно з Умовами та Правилами надання банківських послуг. Проте підписана відповідачем довідка про умови кредитування від 06.05.2011 року не передбачає застосовані Банком підвищені процентні ставки, а самі Умови та Правила в даному випадку не можуть бути застосовані до правовідносин, які склалися між сторонами з огляду на мотивування викладені в цій постанові суду апеляційної інстанції. З урахуванням наведеного сплаті підлягають проценти із розрахунку 3% на місяць, що передбачено довідкою про умови кредитування, яка підписана відповідачкою 06.05.2011 року. Тому проценти в межах строку кредитування розраховуються наступним чином 15 237,42 *3% * 6 місяців = 2 742 грн. 73 коп. В решті вимоги про стягнення процентів за користування кредитними коштами задоволенню не підлягають. Таким чином апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції - зміні з урахуванням підстав та мотивувань наведених в цій постанові апеляційного суду та стягнення з відповідачки на користь позивача грошових коштів 15 237 грн. 42 коп. тіла кредиту та 2 742 грн. 73 коп. процентів за користування кредитом, а всього 17 980 грн. 15 коп. В решті заявлених вимог - відмовити. Внаслідок апеляційного перегляду ухвалено нове судове рішення про стягнення 17 980 грн. 15 коп. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Вимоги були заявлені на суму 18 814,66 грн. З урахуванням перегляду апеляційним судом задоволено вимоги у розмірі 17 980,15 грн., що становить 95,5 % від заявлених вимог. При поданні до суду позову позивачем сплачено судовий збір 2 270 грн., внаслідок чого з урахуванням принципу пропорційності з відповідача на користь позивача слід стягнути 2 167 грн. Разом з тим апелянтом-позивачем оспорювалося рішення суду, яким було стягнуто на користь позивача 15 000 грн. лише в частині незадоволених вимог по основному платежу 237 грн. 42 коп. та процентів 3 577,24 грн., а всього 3 814,66 грн., що становить 20% від заявлених вимог. Тому судовий збір за подання апеляційної скарги, який підлягав сплаті становить: 2270*1,5*20%= 681 грн. З урахуванням того, що апеляційним судом рішення суду першої інстанції в частині фактично оскаржених майнових вимог на суму 3 814,66 грн. задоволено вимог 2 980,15 грн., що становить 78%, внаслідок чого з відповідача на користь позивача слід стягнути 531 грн. 18 коп. Решта судового збору, як зайве сплачена може бути повернута за заявою платника судового збору в порядку Закону України «Про судовий збір». На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, П О С ТА Н О В И В: Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Крилової Олени Леонідівни - задовольнити частково. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 15 березня 2021 року - змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість у загальному розмірі 17 980 грн. 15 коп., в тому числі: 15 237 грн. 42 коп. - заборгованість за кредитом; 2 742 грн. 73 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом. В іншій частині позовних вимог - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір за подання позову до суду 2 167 грн. та за подання апеляційної скарги 531,18 грн., а всього стягнути судових витрат у загальному розмірі 2 698 грн. 18 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає за виключенням випадків передбачених частиною 3 статті ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено: 18.04.2022 року Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: О.В.Князюк С.О. Погорєлова