Постанова Дніпровський апеляційний суд № 202/7610/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/462/22 Справа № 202/7610/20 Суддя у 1-й інстанції - Марченко Н. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 квітня 2022 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Городничої В.С., суддів Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у м.Дніпро апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 26 жовтня 2021 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И Л А: У грудні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 10.04.2006 року у розмірі 84 340,79 грн та судових витрат по справі. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач звернулась до позивача з метою отримання банківських послуг у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 10.04.2006 року. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складають між нею та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. У зв`язку з невиконанням обов`язків по поверненню кредиту у відповідача перед банком утворилась заборгованість, яка станом на 27.10.2020 року становить 84 340,79 грн, яка складається з наступного: 77 921,77 грн - заборгованість за тілом кредита, в т.ч. 20,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредита; 77901,77 грн - заборгованість за простроченим тілом кредита; 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 6 419,02 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, 0,00 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн - нараховано комісії (а.с. 1-2). Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 26 жовтня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі (а.с. 89-93). Не погодившись з даним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обгрунтування апеляційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" посилався на те, що рішення ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права, судом не взято до уваги, що відповідач була ознайомлена з умовами кредитного договору та погодилась з ними, що засвідчила своїм підписом у анкеті-заяві; суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за кредитом (а.с. 94-97). Відповідач правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористалась. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення залишенню без змін з наступних підстав. Розглядаючи позов суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Відмовляючи в задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем розміру заборгованості у сумі 84 340,79 грн. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Судом встановлено, що 10.04.2006 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є позивач, був укладений кредитний договір шляхом підписання відповідної заяви про надання банківських послуг (а.с. 16). На підставі заяви відповідача останній була надана банківська карта, валюта - гривня, та встановлено кредитний ліміт у розмірі 2 700 грн. У вказаній заяві сторони погодили, що базова процентна ставка становить 3% на місяць із розрахунку 360 днів на рік. Строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки. Сторонами у заяві визначено порядок погашення заборгованості щомісячними платежами в розмірі 7% від суми заборгованості, яке може здійснюватися як шляхом внесення коштів на карту, так і списання банком коштів з дебетної карти. З матеріалів справи вбачається, що в подальшому відповідачу неодноразово збільшувався розмір кредитного ліміту та продовжувався строк дії кредитної картки. З 18.11.2017 року кредитний ліміт відповідачу був збільшений до 50 000 грн, який був доступний до 05.01.2019 року. Звертаючись до суду з позовом про стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором банк долучив виписку по рахунку та розрахунок заборгованості, згідно з яким станом на 27.10.2020 року становить 84 340,79 грн, яка складається з наступного: 77 921,77 грн - заборгованість за тілом кредита, в т.ч. 20,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредита; 77 901,77 грн - заборгованість за простроченим тілом кредита; 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 6 419,02 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, 0,00 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн - нараховано комісії. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Статтями 526, 530 ЦК України визначено, що зобов`язання повинно виконуватися належним чином і у встановлений строк. У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст. 611 ЦК України). За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку стосовно того, що звернувшись із позовом про стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором б/н від 10.04.2006 року, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження розміру заборгованості у сумі 84 340,79 грн. Слід звернути увагу, що згідно банківської виписки (а.с. 35-45) станом на 01.01.2018 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором складала 49 661,16 грн. Згідно з наявною у матеріалах справи випискою по рахунку в період з січня 2018 року по жовтень 2020 року шляхом автоматичного списання банком коштів із зарплатного рахунку відповідача та самостійного внесення коштів відповідачем було сплачено понад 110 000 грн. При цьому згідно з розрахунком заборгованості (а.с. 3-13) та випискою по рахунку із вказаних коштів у період з січня 2018 року по жовтень 2020 року банком списано проценти за користування кредитом за ставкою 3,5 відсотка на місяць (42 відсотка річних), у той час як згідно з умовами кредитного договору сторони погодили відсоткову ставку за кредитом 3 відсотка на місяць із розрахунку 360 днів на рік, тобто 36 % річних від сум заборгованості. Крім того, у вказаний період банком неодноразово утримувалася з відповідача пеня за прострочку за кредитом на суму понад 100 грн., а також стягувалась комісія, що взагалі не було обумовлено кредитним договором, укладеним між сторонами. В підписаній відповідачем заяві відсутні умови договору про сплату відсотків за користування кредитом за ставкою 3,5 % річних на місяць, про сплату комісії, а також умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Пред`являючи вимоги про стягнення з відповідача заборгованості, банк долучив витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку та витяг із Тарифів обслуговування кредитних карт як невідємні частини договору (а.с. 17-26). Однак матеріали справи не містять підтвердження, що саме з цими умовами, правилами та тарифами була ознайомлена відповідач і погодилась з ними, в тому числі у разі їх зміни банком. У зв`язку з чим колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, оскільки безнадання підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, надані банком Умови та правила надання банківських послуг, а також тарифи не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору. В даному випадку витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, який міститься в матеріалах справи, не містить підпису відповідача, тому суд вважає, що їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання відповідної заяви, що узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року. Таким чином, з огляду на викладене, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції в достатньому повному об`ємі з`ясував права та обов`язки учасників спору, обставини справи, перевірив доводи сторін та давши їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону та зібраним доказам по справі. Доводи скарги про те, що позивачем було надано до суду виписку на підтвердження користування кредитними коштами не беруться до уваги, оскільки судом було встановлено отримання та користування кредитними коштами в тому числі і на підставі наявної в матеріалах справи банківської виписки, а тому вказаний факт не підлягає доказуванню та додатковому правовому аналізу. Крім того, вказаний довід апеляційної скарги не спростовує обґрунтовані висновки суду щодо недоведеності позивачем належними та допустимими доказами розмір заборгованості у сумі 84 340,79 грн. Посилання позивача в апеляційній скарзі на постанови Верховного суду у справах №356/1635/16-ц від 10.04.2019р.; № 428/2873/17 від 28.03.2019р.; 755/2720/16-ц від 06.02.2018р. та 666/388/16-ц від 17.04.2019р. колегія суддів вважає безпідставними, оскільки обставини у вказаних справах є відмінними від обставин у даній справі, а також вони не узгоджуються з висновками зробленими Великою палатою Верховного суду у справі №342/180/17-ц від 03 липня 2019 року. Посилання позивача в апеляційній скарзі на постанову Верховного суду у справі №755/7704/15-ц колегією суддів відхиляються як безпідставні, оскільки при розгляді справи судом першої інстанції було повно та всебічно досліджено надані позивачем докази та надано їм правову оцінку, в тому числі судом було надано належну оцінку наданому позивачем розрахунку заборгованості та зазначено, що він не відповідає умовам укладеного між сторонами кредитного договору. Крім того, судом першої інстанції було зроблено відповідні розрахунки заборгованості на підставі наявних в матеріалах доказах, а саме: банківської виписки наданої позивачем до позову та на яку він посилається в своїй апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 26 жовтня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.В. Лаченкова М.Ю. Петешенкова