Постанова Львівський апеляційний суд № 442/7506/20

Справа № 442/7506/20 Головуючий у 1 інстанції: Грицай м.М. Провадження № 22-ц/811/3530/21 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М. Категорія: 58 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 квітня 2022 року м. Львів Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бойко С.М., суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В., секретаря Юзефович Ю.І., з участю: представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації, в с т а н о в и в: Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 вересня 2021 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недостовірною й такою, що принижує честь та гідність ОСОБА_3 , розповсюджену ОСОБА_1 під час здійснення виконавчих дій у садівничому товаристві «Здоров`я» в АДРЕСА_1 , інформацію про те, що ОСОБА_3 : вкрала гроші і це визнано судом; є шахрайкою і це визнано судом; займалась проституцією; підсовує своїх дітей під різних чоловіків; створила борги іншим людям; народила цуциків. Стягнуто з ОСОБА_1 у користь ОСОБА_3 заподіяну моральну шкоду в розмірі 3000 грн. В задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 у користь ОСОБА_3 2724 грн. сплаченого судового збору. Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_1 , просить рішення скасувати з підстав недоведеності обставин, які суд вважав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обгрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що між сторонами упродовж тривалого періоду часу існували судові спори щодо захисту майнових прав відповідача від дій позивачки, яка не повертала позичених коштів, і рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 жовтня 2015 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2016 року, визнано за ним ( ОСОБА_1 ) право власності на садовий будинок та земельну ділянку, які належали позивачці. Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 квітня 2019 року його ( ОСОБА_1 ) позов задоволено та зобов`язано ОСОБА_3 не чинити перешкод у користуванні та розпорядженні садовим будинком та земельною ділянкою і виселено її з будинку. Зазначає, що в процесі виконання вказаного рішення суду ОСОБА_3 , в присутності учасників виконавчого провадження, висловлювала йому, що його син вбив людину, а він ( ОСОБА_1 ) рейдерським способом захопив майно, чим спровокувала його на відповідну поведінку, однак, жодного неправдивого поширення інформації ним здійснено не було. Окрім того, звертає увагу, що позивачкою не доведено, що поширена інформація стосувалась саме її ( ОСОБА_3 ) і що ця інформація саме ним ( ОСОБА_1 ) поширювалась та у присутності саме учасників виконавчого провадження, оскільки з наданого позивачкою відеозапису на диску не можна достовірно встановити, хто саме був присутнім при цьому. Також просить врахувати, що висловлювання містять оціночні судження, а тому поширювач такої інформації не може нести відповідальності. В судове засідання апеляційного суду інші учасники справи, окрім представника відповідача, не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи всі були належним чином повідомлені, представник позивачки подав письмові пояснення, в яких заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило, тому, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом у їхній відсутності. Заслухавши пояснення представника відповідача в підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав. Відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Статтею 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї. Конституцією України (ст.34) також гарантується право кожного на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір. Статтею 297 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Фізична особа має право звернутися до суду із позовом про захист її гідності та честі. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у своїй постанові №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (п.1), беручи до уваги зазначені вище конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку. Відповідно до ч.1 ст.277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. При спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію, у такий же спосіб, у який вона була поширена (ч.ч.4, 7 ст.277 ЦК). Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативна інформація поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (порушення норм моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Згідно з положеннями ст.277 ЦК України, роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України у п.18 названої вище постанови, обов`язок довести, що інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, необхідно визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України). Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію», оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Отже, за змістом статті 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Встановлено, що оспорювана позивачкою інформація була поширена відповідачем, оскільки доведена до відома більше, ніж одній особі, відтак, доведено факт поширення відповідачем оспорюваної інформації публічно, що підтверджено відтвореним у судовому засіданні суду першої інстанції відеозаписом і не спростовано відповідачем іншими доказами. Поширена відповідачем інформація є негативною для позивачаки, оскільки нею стверджується про вчинення позивачкою кримінально-караних діянь, порушень норм чинного законодавства, а також вчинення інших дій: порушення норм моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому житті. Оспорювана позивачкою інформація містить чіткі твердження про факти, тобто містить повідомлення про факти, які можуть бути перевірені на предмет їх достовірності, а тому така інформація за своїми стилістичними ознаками не може вважатись оціночними судженнями. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання оспорюваної інформації недостовірною. Доводи апелянта про те, що позивачка не довела поширення ним недостовірної інформації є безпідставними, оскільки відповідно до наведених вище норм матеріального права, саме на відповідача у таких правовідносинах покладається обов`язок доказування достовірності оспорюваної інформації, однак, відповідач не надав суду жодного доказу на підтвердження того, що оспорювана позивачкою і наведена вище інформація є достовірною. Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин та фактичні обставини справи, давши належну правову оцінку доказам, на які сторони посилались в обґрунтування своїх вимог та заперечень, застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, а тому апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 15 квітня 2022 року. Головуючий С.М. Бойко Судді: С.М. Копняк А.В. Ніткевич