Постанова Дніпровський апеляційний суд № 180/1236/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1187/22 Справа № 180/1236/21 Суддя у 1-й інстанції - Тананайська Ю. А. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 квітня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Лаченкової О.В, суддів Городничої В.С., Петешенкової М.Ю. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2021 року по справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИЛА: В травні 2021 року до Марганецького міського суду Дніпропетровської області надійшов позов Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначав, що 22.08.2007 року між АТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір №DNYMG100491929, за яким відповідачу надано кредит в розмірі 16 000 дол. США, терміном до 22.08.2022 року. Відповідач зобов`язання за договором належним чином не виконував. Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 20.03.2015 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за договором в розмірі 9840,32 дол. США станом на 21.10.2014 року, що еквівалентно 127 437 грн. 89 коп. Оскільки договір діє до повного виконання сторонами зобов`язань та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошових зобов`язань, а рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 20.03.2021 року було стягнуто з відповідача заборгованість за період з 22.08.2007 року по 21.10.2014 року, то за період після подання позовної заяви від 24.01.2015 року (з 25.01.2015 року по 19.04.2021 року) у відповідача утворилась заборгованість за кредитним договором №DNYMG100491929 від 22.08.2007 року в розмірі 1146,93 дол. США - 3% річних від простроченої суми (згідно ст.625 ЦК України), що станом на 19.04.2021 еквівалентно 32079 грн. 63 коп., яку просить стягнути з відповідача та стягнути понесені судові витрати по сплаті судового збору. Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2021 року у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено. В апеляційній скарзі Акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2021 року просить рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2021 року по справі №180/1236/21 скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити вимоги банку в повному обсязі. Стягнути судові витрати з відповідача. Відзиви на апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2021 року від інших учасників справи до суду не надходили. Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, ч. 5 ст. 272 ЦПК України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що відповідач звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим 22.08.2007 року підписав договір №DNYMG100491929. Згідно умов договору позивач надав відповідачу кредит в розмірі 16 000 дол. США, терміном до 22.08.2022 року. Відповідач зобов`язання за договором належним чином не виконував. Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 20.03.2015 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за договором в розмірі 9840,32 дол. США станом на 21.10.2014 року, що еквівалентно 127 437 грн. 89 коп. Згідно листа Марганецького ВДВС у Нікопольському районі Дніпропетровської області ПСМУ МЮ (м. Дніпро) №18.21-34 від 27.10.2021 року заборгованість в розмірі 127437 грн. 89 коп. стягнута з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» в повному обсязі. Виконавче провадження закінчено. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Згідно ч.ч.1,2 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 615 ЦК України, у разі порушення зобов`язання однією стороною, друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Згідно ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму згідно ст.625 цього Кодексу. Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з ч.1 ст.550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. З правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 24.07.2019 року у справі №754/6496/16-ц, слідує, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, а кредитор в цьому випадку має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів та пені. Зазначене вище узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, висловленим у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18). Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 462/1533/15-ц, згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також, обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12), від 04 липня 2018 року (справа № 310/11534/13) та від 31 жовтня 2018 року (справа № 202/4494/16). Відтак, АТ «Приватбанк», звернувшись у 2015 році із позовом про дострокове повернення кредиту, шляхом стягнення заборгованості за кредитиви договором, на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки. У разі прострочення відповідачем виконання зобов`язання перед позивачем за кредитним договором №DNYMG100491929 від 22.08.2007 року, встановленого рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 20.03.2015 року, позивач мав право на нарахування установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також на нарахування трьох процентів річних від простроченої суми (ст.625 ЦК України). Разом з тим, звернувшись до суду із вказаним позовом з посиланнями на ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивач посилається на прострочену заборгованість за кредитним договором №DNYMG100491929 від 22.08.2007 року у розмірі 6133,78 дол. США (складові вказаної простроченої заборгованості не зазначені) та саме на вказану суму нараховує 3 % річних від простроченої суми у відповідності з ч. 2 ст. 625 ЦК України, у розмірі 1146,93 дол. США. За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і вважається особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Правовий аналіз норм статей 525, 526, 599, 611, 625 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання (ч. 2 ст. 625 ЦК України). Відповідно до ч.ч.1,3 ст.12 ЦПК України судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги банку не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено невиконання відповідачем рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 20.03.2015 року та правомірність нарахування простроченої суми заборгованості у розмірі 6133,78 дол. США, яка стала підставою для нарахування заборгованості за кредитним договором у розмірі 1146,93 дол. США. Доводи апеляційної скарги АТ КБ ПриватБанк, що наданий банком розрахунок заборгованості не спростований відповідачем, а суд не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, колегія суддів вважає необґрунтованими, такими, що суперечать діючому законодавству, оскільки суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду. Звернувшись до суду із вказаним позовом з посиланнями на ч.2 ст.625 ЦК України, позивач посилається на прострочену заборгованість за кредитним договором №DNYMG100491929 від 22.08.2007 року у розмірі 6133,78 дол. США (складові вказаної простроченої заборгованості не зазначені) та саме на вказану суму нараховує 3 % річних від простроченої суми у відповідності з ч. 2 ст. 625 ЦК України, у розмірі 1146,93 дол. США. На підтвердження позивач АТ КБ «ПриватБанк» надав розрахунок заборгованості, відповідно до якого сума заборгованості становить 6133,78 гривень (складові якої не зазначені) тоді як в позовній заяві банк вказує прострочену суму заборгованості - 6133,78 доларів США, а також вказує суму штрафних санкцій у розмірі 1146,93 гривень в той час як в позовній заяві банк просить стягнути 1146,93 доларів США (а.с.5). Крім того, з наданого розрахунку не вбачається врахування банком щомісячного утримання заборгованості із заробітної плати ОСОБА_1 (а.с.45), оскільки виконавче провадження виконано в повному обсязі в сумі 140443,31 грн. та закінчено . Отже, наданий банком розрахунок, як доказ сам по собі не є належним та допустимим. Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин. У своїй заяві до суду АТ КБ «ПриватБанк» просив розглянути справу у його відсутність (а.с. 23), клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв. Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій. Інші доводи апеляційних скарг не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, якими з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені, їм дана належна оцінка, а доводи скаржників зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що не дає суду апеляційної інстанції підстав для задоволення вимог апеляційних скарг. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційних скарг суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" - залишити без задоволення. Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2021 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді В.С.Городнича М.Ю.Петешенкова