Постанова 4852 № 280/5403/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 06 квітня 2022 року м. Дніпросправа № 280/5403/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Шлай А.В. (доповідач), суддів: Кругового О.О., Прокопчук Т.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 р. (суддя Семененко М.О.) в адміністративній справі №280/5403/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу ,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-57312-50 У від 08.11.2019; стягнути з Державного бюджету України суму сплаченого єдиного соціального внеску у розмірі 14475,93 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період, за який винесена спірна вимога, нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов`язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець. Оскільки з позивача на підставі спірної вимоги було безпідставно утримано суму коштів у розмірі 14475,93 грн., він вважав, що наявні підстави для стягнення вказаної суми з Державного бюджету України. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 р., ухваленим за результатами розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-57312-50 У від 08.11.2019, винесену Головним управлінням ДПС у Запорізькій області. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено. У поданій апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_1 залишити без задоволення. Скаржник вказує на те, що «ФОП, які є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати ЄСВ та подання обов`язкової звітності за себе як ФОП, а сплата ЄСВ у такому разі не здійснюється подвійно, адже за ФОП, яка працює найманим працівником у юридичної особи, ЄСВ сплачує роботодавець (утримання ЄСВ із заробітної плати)». У письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити оскаржене рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване. Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області просить врахувати позицію, викладену ним у запереченнях на позовну заяву, та розглядати апеляційну скаргу за наявними у справі матеріалами. Розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, як це передбачено статтею 311 Кодексу адміністративного судочинства України. Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Судом першої інстанції встановлено наступні обставини: За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 15.10.2008, номер запису: номер запису: 23420000000004441, перебував на обліку в ГУ ДПС у Запорізькій області як платник єдиного внеску з 15.10.2008 за номером 3223110-10325, припинив підприємницьку діяльність 30.11.2020, номер запису: 2001030060004060296, підстава: власне рішення. Відповідно до записів у трудовій книжці ОСОБА_1 , серія НОМЕР_1 , позивач з 19.11.2013 працевлаштований у ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія». 08.11.2019 ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-57312-50, відповідно до якої станом на 31.10.2019 заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становить 26 539,26 грн. Вимога сформована на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу щодо заборгованості зі сплати поточних нарахувань єдиного соціального внеску, а саме: - зі строком сплати до 09.02.2018 в сумі 8 448,00 грн. (за 2017 рік); - зі строком сплати 19.04.2018 в сумі 2 457,18 грн. (І квартал 2018 року); - зі строком сплати 19.07.2018 в сумі 2 457,18 грн. (ІІ квартал 2018 року); - зі строком сплати 19.10.2018 в сумі 2 457,18 грн. (ІІІ квартал 2018 року); - зі строком сплати 21.01.2019 в сумі 2 457,18 грн. (IV квартал 2018 року); - зі строком сплати 19.04.2019 в сумі 2 754,18 грн. (І квартал 2019 року). - зі строком сплати 19.07.2019 в сумі 2 754,18 грн. (ІІ квартал 2019 року); - зі строком сплати 21.10.2019 в сумі 2 754,18 грн. (ІІІ квартал 2019 року). Після узгодження суми недоїмки в силу вимог Закону №2464-VI, до органу державної виконавчої служби направлено узгоджену вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-57312-50 У від 08.11.2019, відповідно до якої станом на 08.01.2020 заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становить 26 539,26 грн. Вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-57312-50 У від 08.11.2019 перебуває на примусовому виконанні у Вознесенівському відділі державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) (ВП №61273350). За змістом довідки ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» вих.№299 від 15.06.2021, з березня місяця 2020 року по травень 2021 року із заробітної плати ОСОБА_1 здійснено відрахування згідно вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-57312-50 У від 08.11.2019 за виконавчим провадженням №61273350. Не погоджуючись з правомірністю прийняття ГУ ДПС у Запорізькій області вимоги про сплату боргу (недоїмки) від №Ф-57312-50 У від 08.11.2019, позивач звернувся до суду з даним позовом. Скасовуючи спірну вимогу, суд першої інстанції дійшов висновку про її протиправність, оскільки у період І квартал 2017 року - ІІІ квартал 2019 року, за який нарахована недоїмка з єдиного внеску, позивач був найманим працівником і єдиний внесок за нього сплачував роботодавець. Рішення суду першої інстанції прийнято із врахуванням правового висновку Верховного Суду, сформульованого у постанові від 04.12.2019 по справі №440/2149/19. Суд касаційної інстанції у зазначеній справі акцентував увагу на тому, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» N 2464-VI не врегульовано. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Тому особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону N 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Такий правовий висновок враховано судом першої інстанції у відповідності до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України і правильність дотримання судом процесуального закону скаржником не спростована. Колегія суддів звертає увагу, що рішення суду першої інстанції в частині, якою позивачу відмовлено у задоволенні позову, не оскаржено, тому його перевірка здійснюється виключно в межах доводів та вимог апеляційної скарги, як це передбачено статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України. Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують, підстави для скасування оскарженого рішення суду, передбачені статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні. Однак, колегія суддів вважає за необхідне змінити резолютивну частину оскарженого рішення суду, в якій не зазначено про часткове задоволення позову, що суперечить змісту його мотивувальної частини. Керуючись статтями 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області - залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 р. в адміністративній справі №280/5403/2121-змінити, доповнивши абзац перший його резолютивної частини після слова "задовольнити" словом "частково". В іншій частині Запорізького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 р. в адміністративній справі №280/5403/2121- залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, відповідно до пункту 3 частини 6 статті 12 та пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя А.В. Шлай суддя О.О. Круговий суддя Т.С. Прокопчук