Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/58/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 300/58/22 пров. № А/857/5240/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді - Кушнерика М.П. суддів - Курильця А.Р., Мікули О.І. за участю секретаря судового засідання Юник А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу Богородчанської селищної ради Івано-Франківської області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року, прийняте суддею Микитюк Р.В. в м. Івано - Франківськ, у справі № 300/58/22 за адміністративним позовом Богородчанської селищної ради Івано-Франківської області до відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано - Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про визнання протиправними дій та скасування постанов головного державного виконавця, - ВСТАНОВИВ: Богородчанська селищна рада 31.12.2021 звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Пищ М.С. щодо відкриття виконавчого провадження № 67787484 з виконання виконавчого листа № 300/415/21 виданого Івано-Франківським окружним адміністративним судом 02.11.2021 про стягнення виконавчого збору з Богородчанської селищної ради Івано-Франківської області в розмірі 24000 грн. та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 148,09 грн.; визнати протиправними та скасувати постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Пищ М.С. щодо відкриття виконавчого провадження № 67787484 з виконання виконавчого листа № 300/415/21, про стягнення виконавчого збору з Богородчанської селищної ради Івано-Франківської області в розмірі 24000 грн. та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 148,09 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі № 300/415/21 від 23.04.2021, виконано добровільно, а постанови про відкриття виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження надійшли від відповідача на їх адресу 22.12.2021, тобто після добровільного виконання рішення суду, тому підстав для стягнення з позивача (боржника) виконавчого збору та мінімальних витрат виконавчого провадження немає. Рішенням Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року, в задоволені позову відмовлено повністю. Богородчанська селищна рада Івано-Франківської області подала апеляційну скаргу, з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, неповного з`ясування обставин справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано на те, що оскаржувані постанови відповідача були винесені 06 грудня 2021, однак направлені на адресу ради тільки 17 грудня 2021 і одержувачем отримані 21 грудня 2021. Судом не враховано, що селищній раді не було належним чином повідомлено про результат розгляду апеляційної скарги у справі № 300/415/21. Крім того, виконавчим комітетом Богородчанської селищної ради в добровільному порядку 16 грудня 2021 було розглянуто заяву ОСОБА_1 та прийнято рішення. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою позов задоволити. Відзиву на апеляційну скаргу ине надходило, що не перешкоджає розгляду справи по суті. Оскільки в судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст.229, ст.313 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що Івано-Франківський окружний адміністративний суд 23.04.2021 прийняв рішення № 300/415/21, яким визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Богородчанської селищної ради Івано-Франківської області від 21.12.2020 № 11-1/2020 «Про розгляд питання гр. ОСОБА_1 щодо надання дозволу на підключення будинку по АДРЕСА_1 , до центральної мережі газопостачання. Зобов`язано Богородчанську селищну раду Івано-Франківської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.11.2020 у строки та у порядку, що визначені Законом України «Про благоустрій населених пунктів». Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2021 апеляційну скаргу Богородчанської селищної ради Івано-Франківської області залишено без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року по справі № 300/415/21 - без змін. На виконання рішення Івано-Франківським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 300/415/21 від 02.11.2021 р.. ОСОБА_1 , 06.12.2021 звернулася до відповідача із заявою про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 300/415/21 від 02.11.2021 виданого Івано-Франківським окружним адміністративним судом. 09.12.2021 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Пищ М.С. на підставі згаданої вище заяви винесено постанову № 67787484 про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 300/415/21 виданого 02.11.2021 Івано-Франківським окружним адміністративним судом. Зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів. Того ж дня, 09.12.2021, в межах виконавчого провадження № 67787484 прийнято постанови: про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 148,09 грн.; про стягнення виконавчого збору в розмірі 24000 грн. Не погодившись з діями відповідача щодо винесення постанов про відкриття виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 09.12.2021 у ВП № 67787484, та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірні постанови прийняті в межах повноважень державного виконавця та на підставі заяви про відкриття виконавчого провадження, поданої уповноваженою на це особою, а, відтак підстави для задоволення позову - відсутні. Відповідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Пунктом 9 частини 1 статті 129 Конституції України визначено, що обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства в Україні. Відповідно до статті 1 Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Статтею 18 Закону № 1404-V визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Статтею 26 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Згідно зі статтею 27 вказаного Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Зазначеного слідує, що Закон України «Про виконавче провадження» містить імперативну норму, яка зобов`язує державного виконавця одночасно з прийняттям постанови про відкриття виконавчого провадження вирішити питання про стягнення виконавчого збору. При цьому за виконавчим документом немайнового характеру розмір виконавчого збору встановлюється Законом. Поряд з цим, за приписами Інструкції з організації примусового виконання рішень (зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 р. за № 489/20802), виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення. Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про: - відкриття виконавчого провадження; - стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); - стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); - стягнення витрат виконавчого провадження; - закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу). Судом встановлено, що ОСОБА_1 було подано до виконання належно оформлений виконавчий лист суду, а тому головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Пищ М.С., приймаючи 09.12.2021 постанову про відкриття виконавчого провадження № 67787484, діяла на підставі, у межах повноважень та в порядку, визначеному Законом № 1404-VIII. Щодо покликання позивача на те, що рішення суду у справі № 300/415/21 виконане боржником добровільно ще до надходження до них постанови про відкриття виконавчого провадження, а держаний виконавець не перевірила фактичного виконання боржником рішення суду, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що на стадії відкриття виконавчого провадження в державного виконавця немає повноважень перевіряти фактичне виконання рішення суду; натомість державний виконавець перевіряє, чи виконавчий документ відповідає вимогам частини першої статті 4 Закону № 1404-VІІІ, а також чи немає інших підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, що і було нею зроблено. Оскільки державним виконавцем одночасно виносить постанова про відкриття виконавчого провадження, про стягнення з боржника виконавчого збору, а також про визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження, відтак, дії головного державного виконавця з винесення оскаржуваних постанов та самі постанови є правомірними. Щодо твердження селищної ради про виконання рішення в добровільному порядку, то статтею 19 Закону № 1404-VІІІ на сторін виконавчого провадження покладений обов`язок інформувати державного виконавця про повне/часткове самостійне виконання рішення суду. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що дотримання державним виконавцем строків скерування учасникам виконавчого провадження оскаржених постанов не стосуються предмету доказування в спорі про їх правомірність.. Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального права та основ процесуального права, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому немає підстав для його скасування. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.Аналізуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції вважає, що в даному випадку відсутні підстави для задоволення позову. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. Керуючись ст.ст.229, 243, 287, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Богородчанської селищної ради Івано-Франківської області - залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року у справі № 300/58/22, - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя М. П. Кушнерик судді А. Р. Курилець О. І. Мікула