Постанова Львівський апеляційний суд № 459/1531/21

Справа № 459/1531/21 Головуючий у 1 інстанції: Дем"яновська Ю.Д. Провадження № 22-ц/811/3658/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 квітня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Ванівського О.М. суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 24 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,- В С Т А Н О В И В: В травні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом, яким, враховуючи уточнення до позовних вимог від 13.09.2021 року та 17.09.2021 року, просив стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» на його користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 61931,11 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 98399,21 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що перебував у трудових відносинах з відповідачем з 09.11.2010 року 16.02.2021 року, коли його було звільнено з роботи по стану здоров`я. На день звільнення існувала заборгованість з виплати заробітної плати в розмірі 61931,11 грн, яка всупереч нормам законодавства йому не була виплачена в день звільнення. Відтак, враховуючи те, що відповідач не провів із ним повного розрахунку при звільненні, просив стягнути з останнього на його користь заборгованість по заробітній платі, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 16.02.2021 року по 18.05.20211 року, що становить 98 399,21 грн. Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 24 вересня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» на користь ОСОБА_1 61931 (шістдесят одна тисяча дев`ятсот тридцять одна) гривня 11 копійок заборгованості по заробітній платі. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» на користь ОСОБА_1 40 000 (сорок тисяч) гривень 00 копійок середнього заробітку за час затримки в проведенні розрахунку за період з 17.02.2020 по 18.05.2021 року включно. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» на користь ОСОБА_1 449 грн. 20 коп. судового збору. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» на користь держави судовий збір у сумі 908 грн. 00 коп. В решті позовних вимог відмовлено. Вказане рішення суду в частині зменшення розміру середнього заробітку оскаржив ОСОБА_1 . Вважає, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Покликається на те, що відповідач затримав йому виплату заробітної плати та на момент постановлення оскаржуваного рішення її не виплатив, що призвело до невиплати належної йому заробітної плати більше як на рік. Тому зважаючи на тривалість невиплати заробітної плати, розмір середнього заробітку не може бути зменшений. Зазначає, що сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальність. В апеляційній скарзі скаржник просить рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 24 вересня 2021 року змінити в частині стягнення із ПрАТ «Шахта «Надія» в користь ОСОБА_1 40000 грн. середнього заробітку та стягнути із ПрАТ «Шахта «Надія» в користь ОСОБА_1 64 659, 39 грн. середнього заробітку. В решті рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 24 вересня 2021 року скаржник просить залишити без змін. Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України). Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З матеріалів справи вбачається, що предметом судового розгляду є стягнення суми, яка не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Виключно бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які вже висловлені, зокрема, у позові заяві та апеляційній скарзі, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц). При цьому, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову в оскаржуваній частині, суд застосувавши правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц прийшов до висновку про необхідність зменшення суми компенсаційних виплат позивачу (середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні) до 40000 грн., врахувавши розмір простроченої заборгованості, період затримки (прострочення) виплати, час звернення позивача з даним позовом після звільнення його з роботи. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне. Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Статтями 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. У відповідності до ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Матеріалами справи та судом встановлено, що 16.02.2021 року ОСОБА_1 звільнено з роботи по стану здоров`я, що перешкоджає продовженню роботи на підставі п.2 ст.40 КзПП України (а.с.5-7). Згідно копій довідок №15/545 від 31.05.2021 року, №15/678 від 18.06.2021 року, виданих ПрАТ Шахта «Надія», заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 становить 61 931,11 грн. (а.с.26,33). Зазначене також не заперечується представником відповідача у відзиві на позов (а.с.31-32). Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Відповідно до ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» чинної на момент ухвалення оскаржуваного рішення, при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року. Згідно абз.3 п.2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець недоведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Згідно довідки від 16.08.2021 № 15/868, заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місці, які передували звільненню, тобто за вересень 2020 року становить 46 933,85 грн. та жовтень 2020 року - 30 271,62 грн. У цей період позивач відпрацював 23 дні ( у вересні 2020 року 2 робочі дні, за які йому нараховано 1672,42 грн. та у жовтні 2020 року 21 робочий день, за які отримав 22 707,48 грн.), відтак його середньоденна заробітна плата становить 1059,99 гривень виходячи на наступного розрахунку (1672,42 грн.+ 22 707,48 грн.= 24379,97 грн./23 дні=1059,99 грн.). Таким чином, середньоденну заробітну плату (1059,99 грн.) слід множити на загальну кількість робочих днів у спірному періоді (61 робочі дні), що становить 64 659,39 гривень. Разом з тим, відповідно до частини першої ст.94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу. Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України не відповідає ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану роботу, а за затримку розрахунків при звільненні. Тому відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою. Метою законодавчого регулювання умов відшкодування працівнику за час затримки усіх виплат при звільненні є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Колегія суддів звертає увагу, що у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України (далі ЦК) загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. У трудових відносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи права відповідно до частини третьої статті 13 ЦК, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року (справа № 761(9584)15-ц (далі постанова) у пункті 87 прописано, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить до висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. При цьому, зменшення суми відшкодування залежить від розміру недоплаченої роботодавцем суми. Істотним є період затримки (прострочення) невиплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум. Велика Палата у зазначеній вище Постанові зазначає, що враховувати необхідно ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. (п.п.91; 91п.1,2,3,4 постанови). У постанові від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 Постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у Постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором. - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум. - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Як вбачається з матеріалів справи, сума заборгованості по заробітній платі відповідачем перед позивачем, яка з моменту звільнення позивача з роботи - 16.02.2021 до моменту звернення до суду з позовом - 18.05.2021 є не виплаченою і становить 61 931, 11 грн., а сума компенсаційних виплат, тобто середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яку просить стягнути позивач складає 98 399, 21 грн., що значно перевищує суму основного боргу та порушує принцип співмірності. Враховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у Постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, суд, беручи до уваги правові позиції Великої палати прописані у Постанові від 26 червня 2019 року суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про можливість зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до суми яка не перевищує розміру заборгованості по заробітній платі та є більшою за місячну заробітну плату, а саме, до 40000 грн. Окрім цього, поведінка відповідача не свідчила, що він якимось чином перешкоджав позивачу у реалізації його права. Підприємство відповідача на підставі наказу Міністерства енергетики України № 11 від 09.03.2021 перебуває на стадії ліквідації з припиненням діяльності з 30.06.2022 року, а згідно довідки від 25.05.2021 № 10/485 загальний розмір заборгованості по заробітній платі становить 30 415 627,88 гривень. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку із встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам даної справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 61 931, 11 грн., визначена судом сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є справедливою. В решті рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 24 вересня 2021 року ОСОБА_1 не оскаржується, в зв`язку з чим судом апеляційної інстанції не перевіряється. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Також, відповідно до практики ЄСПЛ, зокрема у справі «Гарсіа Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain) від 21.01.1999 року (заява 30544/96), п. 26: «…при відхиленні скарги апеляційний суд може в принципі просто схвалити обґрунтування рішення суду нижчого суду…». Зважаючи на вказане колегія суддів вважає за можливе в цілому схвалити мотиви суду першої інстанції щодо розгляду усіх позовних вимог, викладені в оскаржуваному рішенні, вважаючи такі належними та відповідними до встановлених обставин, що мають значення та вимог закону, без додаткового дублювання. Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно ч. 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 04.04.2022 року. Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1, 375, 381 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,- п о с т а н о в и в : апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 24 вересня 2021 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 04.04.2022 року. Головуючий : Ванівський О.М. Судді: Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.