Постанова 4803 № 183/4826/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2506/22 Справа № 183/4826/17 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К РА Ї Н И 06 квітня 2022 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М. за участю секретаря - Піменової М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - орган опіки та піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, служба у справах дітей Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, про визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів на утримання дитини за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2021 року,- В С Т А Н О В И В: 28 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив визначити з ним місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування свого позову позивач зазначає, що 23 травня 2008 року між сторонами був зареєстрований шлюб, а ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 . На момент звернення позивача з позовом до суду сторони не дійшли згоди щодо місця проживання їх сина після розірвання шлюбу. При цьому при зверненні до суду ОСОБА_1 наголошував на тому, що станом на вересень 2017 року вони всі разом проживали у квартирі АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить його матері - ОСОБА_5 , однак цією квартирою він фактично володіє та користується, та не бажав би, щоб дитина залишалася проживати разом з матір`ю, з огляду на наступне. ОСОБА_1 являється приватним підприємцем, його робочий час триває з 09.00 години до 15.00 години, тому він має можливості більше приділяти увагу синові, відводити та забирати його із садочку, займатися з ним вечорами. Позивач має стабільний достатній дохід, за рахунок якого має можливість створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини, він здатний забезпечити гармонійний розвиток дитини, в атмосфері любові та поваги. Також позивач зазначає, що має у власності автомобіль. Між тим, відповідач не має достатнього стабільного доходу, не має можливості матеріально утримувати сина, не має можливості дати йому нормальний розвиток та забезпечити умови для навчання. Крім того, позивач звертає увагу у позові на те, що ОСОБА_2 протягом подружнього життя неодноразово, в присутності малолітньої дитини, влаштовувала сварки та скандали, що негативно може вплинути на психічний стан дитини, внаслідок чого він звертався до правоохоронних органів за захистом інтересів дитини (том 1 а.с.2-4). 12.01.2018 року відповідач ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , визначивши третіми особами орган опіки та піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради, орган опіки та піклування виконавчого комітету Василівської сільської ради Новомоскорвського району Дніпропетровської області, в якому просила суд визначити з нею місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також просила стягнути з батька дитини на її користь аліменти на утримання дитини у розмірі ј частки від його заробітку (доходу) щомісяця. В обґрунтування зустрічного позову, ОСОБА_2 зазначає, що їх шлюб був розірваний рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16.11.2017 року. Їх спільне сімейне життя не склалося через постійні сварки та непорозуміння одне одного. У травні 2017 року вона забрала сина, частину своїх речей та переїхала проживати у свій власний будинок, що розташований в АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 спростовує доводи позивача ОСОБА_1 щодо наявності у його користуванні трикімнатної квартири. Визначена позивачем квартира за АДРЕСА_1 має лише 2 кімнати, у цьому житлі вони всі зареєстровані, однак власником квартири є матір позивача, яка не позбавлена можливості розпорядитися своєю власністю на свій розсуд, внаслідок чого може виникнути питання щодо місця проживання дитини. В свою чергу, належний їй на праві власності будинок облаштований 3-ма кімнатами, для дитини створені всі умови для його фізичного та духовного розвитку. Будинок знаходиться неподалік від лісу та річки, в екологічно чистому населеному пункті, садиба засаджена садом, мається город. Неподалік від будинку є дитячий садок. ОСОБА_2 на момент звернення до суду із зустрічним позовом була працевлаштована, мала офіційний дохід та наполягала на тому, що батько дитини не надає жодної допомоги, тому просила вирішити питання щодо визначення місця проживання дитини разом з нею, а також вирішити питання щодо стягнення аліментів на утримання сина. При цьому матір дитини зауважила, що ніколи не заперечувала проти спілкування дитини з батьком, він має можливість забирати його до себе, здебільшого він забирає його в м.Дніпро, де дитина перебуває у веломагазині за місцем здійснення підприємницької діяльності ОСОБА_1 . Позивач за зустрічним позовом наголошує на тому, що батько дитини спотворює факти і вводить суд в оману щодо її ставлення до сина та негативного впливу на його розвиток, а також щодо неналежного виконання своїх батьківських обов`язків, наявність у його користуванні квартири з усіма зручностями, не створює для нього переваг у визначенні місця проживання малолітньої дитини (том 1 а.с. 53-56). Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2021 року у задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини - відмовлено. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів на утримання дитини, треті особи - орган опіки та піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, служба у справах дітей Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області - задоволено частково. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_3 . В іншій частині позову ОСОБА_2 - відмовлено, також вирішено питання щодо судових витрат (том 2 а.с.80-86). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на те, що суд 1 інстанції постановляючи рішення порушив вимоги ст. 263 ЦПК України стосовно законності та обгрунтованості, а тому просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким визначити місце проживання сина ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 (том 2 а.с. 103-110). Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Судом 1 інстанції встановлено, що сторони являються батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданим 29 травня 2013 року відділом РАЦСу по м. Новомосковську Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області (том 1 а.с.50). Малолітній ОСОБА_3 разом з батьками зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 9). Зазначена квартира на праві власності належить ОСОБА_5 (том 1 а.с. 5). 24.01.2018 року службою у справах дітей виконавчого комітету Новомосковської міської ради проведено обстеження умов проживання дитини за вказаною адресою, встановлено, що ОСОБА_2 разом з ОСОБА_3 зареєстровані у квартирі, на момент обстеження не проживали, однак у квартирі створені всі умови для проживання дитини (том 1 а.с. 37) Станом на січень 2018 року ОСОБА_2 разом з сином ОСОБА_3 проживала в АДРЕСА_2 , про що свідчить акт обстеження матеріально-побутових умов проживання сім`ї (том 1 а.с. 57), у відповідності до якого повноважна комісія сільської ради вважає, що у зазначеному будинку створені всі умови для проживання дитини, її фізичного та психологічного виховання. Зазначений будинок належить ОСОБА_2 на праві власності (том 1 а.с. 51-52). Станом на 10.12.2018 року ОСОБА_2 разом з сином ОСОБА_3 та співмешканцем ОСОБА_6 проживала в АДРЕСА_3 , про що свідчить акт обстеження матеріально-побутових умов проживання сім`ї (том 1 а.с. 137), у відповідності до якого повноважна комісія сільської ради вважає, що у зазначеному будинку створені всі умови для проживання дитини, її фізичного та психологічного виховання. ОСОБА_1 працює, являється фізичною особою-підприємцем, має достатній дохід (том 1 а.с. 8), за місцем проживання скарг на нього не надходило (том 1 а.с. 7). ОСОБА_2 станом на 09.01.2018 року працювала (том 1 а.с. 58), мала постійний дохід (том 1 а.с. 60) позитивно характеризується за місцем роботи, позитивно характеризувалася за місцем проживання в с.Василівка (том 1 а.с. 58). З 02 вересня 2019 року до винесення рішення судом ОСОБА_2 працює керівником гуртка в комунальному закладі позашкільної освіти «Центр позашкільної освіти» Новомосковського району (том 1 а.с. 191). Орган опіки та піклування Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області вважає за доцільне визнати чи місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , 2013 року народження, разом з матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 (том 1 а.с. 245-246). Орган опіки та піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради вважає за необхідне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , 2013 року народження, разом з матір`ю ОСОБА_2 (том 2 а.с. 8-11). При цьому повноважний орган опіки та піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради на момент складення висновок у червні 2021 року встанови, що з січня 2021 року ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Батьком створені всі умови для гармонійного розвитку дитини. Однак, в ході розмови з дитиною було встановлено, що малолітній з однаковим почуттям відноситься, як до батька, так і до матері. Батькові рекомендовано забезпечити можливість приймати участь у вихованні та забезпеченні потреб сина матір`ю дитини. Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи частково зустрічні позовні вимоги, й визначаючи місце проживання дитини разом з матір`ю, суд 1 інстанції виходив з інтересів дитини, саме таке рішення найкраще збереже її зв`язки із сім`єю та забезпечить право батька на виховання свого сина. Такий висновок суду 1 інстанції відповідає обставинам справи та вимогам закону. Так, згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява N 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76). У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі N 377/128/18 (провадження N 61-44680св18) зазначено, що "тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку". У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі N 402/428/16-ц (провадження N 14-327цс18) зроблено висновок, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону N 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей». Отже, при розгляді конкретної справи суд, насамперед, виходить з інтересів самого малолітнього ОСОБА_1 . Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 02 лютого 2016 року у справі "N.TS. та інші проти Грузії" зазначено, що обов`язок національних органів влади вживати заходів для полегшення возз`єднання, проте не є абсолютним. Возз`єднання одного з батьків з дитиною, яка деякий час прожила з іншими особами, може бути неможливо реалізувати негайно і може знадобитися проведення підготовчих заходів для цього. Характер та обсяг такої підготовки залежатимуть від обставин кожного випадку, але розуміння та співпраця всіх зацікавлених сторін завжди буде важливим компонентом. Хоча національні органи влади повинні зробити все можливе для сприяння такому співробітництву, будь-яке зобов`язання щодо застосування примусу в цій сфері має бути обмеженим, оскільки інтереси, а також права і свободи всіх зацікавлених осіб повинні бути враховані, а особливо найкращі інтереси дитини та її права. Якщо контакти з батьками можуть загрожувати цим інтересам або втручатися в ці права, національні органи влади повинні дотримуватись справедливого балансу між ними (див. посилання Hokkanen, § 58). Найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговими і, залежно від їхньої природи та серйозності, можуть перевищувати права їхніх. У відповідності до ст.171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї (ч.1). Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном (ч.2). Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (ч.3). З матеріалів справи вбачається, що сторони являються батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також зі справи вбачається, що між сторонами існує спір щодо місця проживання їх малолітньої дитини. Під час вирішення конкретної справи орган опіки та піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради мав можливість проведення роботи з малолітнім ОСОБА_1 та дійшов до переконання, що проживання дитини з матір`ю буде відповідати інтересам самої дитини. Судом 1 1 інстанції під час розгляду справи на обговорення ставилося питання про з`ясування думки малолітнього ОСОБА_3 щодо визначення місця його проживання в судовому засіданні за участю спеціалістів та психологів, однак з`ясувати думку малолітнього не виявилося можливим, оскільки батько дитини протягом тривалого часу не забезпечив суду такої можливості, протягом тривалого часу ним вживалися заходи виключно для відкладення розгляду справи. Також суд 1 інстанції обґрунтовано не взяв до уваги докази подані позивачем у виді висновку за результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_3 , складеного завідувачем кафедри психології Львівського ПрАТ «ВНЗ» МАУП Вакуліч Тетяною Михайлівною, а також а також кандидатом психологічних наук Федосовою Людмилою Олександрівною не можуть бути належними та допустимими доказами, оскільки ґрунтуються лише на поясненнях батька, наданих лише однією стороною без дослідження матеріалів справи, з викладенням лише загальних висновків про зв`язок батька з дитиною певного віку. Зазначені висновки містять загальні висновки про відсутність зв`язку матері з дитиною без урахування фактичних обставин цієї справи, яка розглядалася протягом тривалого часу в суді. Отже, такий висновок психолога не містить інформацію щодо предмета доказування, а тому не може бути належним доказом у цій справі. Тобто суду 1 інстанції не доведено переваги батька перед матір`ю на визначення місця проживання з ним. Проживання малолітньої дитини з батьком, у сім`ї якого створені належні умови для виховання, навчання та гармонійного розвитку дитини, виховання та піклування батька про дитину, є свідченням належного виконання ОСОБА_10 батьківських обов`язків та не може бути безумовною підставою для визначення місця проживання дитини саме з ним. Суд 1 інстанції повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, обґрунтовано вважав, що сторони можуть у повному обсязі створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини, задовольнити гармонійний розвиток її особистості в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості, враховуючи вік сина ОСОБА_3 , дійшов правильного та обґрунтованого висновку про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю, що буде відповідати найкращим інтересам дитини. Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта щодо безпідставності, на його думку, визначення місця проживання дитини разом з матір`ю, оскільки вони належним чином не обґрунтовані, а суд 1 інстанції при вирішенні цього питання, в першу чергу керувався інтересами дитини, та врахувавши її вік, прийшов до обґрунтованого висновку щодо місця проживання разом з мамою. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та фактично зводяться до незгоди з рішенням суду та особистого тлумачення норм права та обставин справи. Судом першої інстанції у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, справа розглянута у рамках заявлених позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами. Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому його слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Судді: