Постанова 4803 № 183/7159/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1761/20 Справа № 183/7159/18 Суддя у 1-й інстанції - Сорока А.В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2020 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О. за участю секретаря - Лященко С.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Вільне-2002" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2019 року,- В С Т А Н О В И В: У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми «Вільне-2002», в якому просив: визнати незаконним наказ за № 152-к/тр від 17.10.2018 року про припинення трудового договору; поновити його на роботі на посаді начальника сторожової охорони Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми «Вільне-2002»; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 9220 грн. за період з 17.10.2018 року по 17.11.2018 року; стягнути з відповідача спричинену моральну шкоду у розмірі 30000 грн. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що перебував у трудових відносинах з відповідачем. 17.10.2018 року приблизно о 08 годині 30 хвилин він був викликаний до адміністрації товариства, де його примусили негайно написати заяву про звільнення за згодою сторін. Цим обставинам передував випадок, коли декілька працівників товариства було звільнено 12.10.2018 року за те, що вони начебто вивезли 4500 кг соняшника з механізованого зерносховища. Працюючи начальником сторожової охорони позивач повинен був одним з перших провести відповідну перевірку, в тому числі переглянути відеозапис за 21.09.2018 року, однак цього зробити він не міг, його не допустили до перевірки, внаслідок чого виник конфлікт. Його було попереджено, щоб він не перешкоджав діям керівництва, в іншому випадку його також буде чекати доля інших звільнених за недовіру осіб. Оскільки адміністрація підприємства має багато важелів, в тому числі і фінансових, він був змушений написати заяву про розірвання трудового договору за згодою сторін, хоча не мав на меті розривати трудовий договір, хотів продовжувати працювати. Посилаючись, що звільнення відбулось за результатами впливу з боку керівництва, в стані надзвичайного хвилювання, які пов`язані з погрозами, шантажем, примусом до зазначеного у заяві формулювання про звільнення. Трудова суперечка виникла через незаконне обвинувачення у розкрадання соняшника, чого він насправді не вчиняв. Відповідач звинуватив позивача у недбалому ставленні до трудових обов`язків, які привели до крадіжки соняшника. Також позивач вважає, що відповідач повинен відшкодувати йому середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи з розміру заробітної плати, яку він фактично отримував, а також відшкодувати моральну шкоду у розмірі 30000 грн., яка була завдана внаслідок незаконного звільнення та примусового написання заяви. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено. Вирішено питання щодо стягнення судового збору (а.с. 111-116). Не погодившись з таким рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на те, що судом порушені основні завдання цивільного судочинства про справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд справи з метою захисту порушених та оспорюваних трудових прав, а тому просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (а.с.121-126,142-147). У відзиві на апеляційну скаргу Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю агрофірма "Вільне-2002" вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив обставини викладені у відзиві визнати необґрунтованими, а апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно п.1 ч.1ст. 374 ЦПК України,суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч.1ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - залишити без задоволення. Судом 1 інстанції встановлено, що ОСОБА_1 03 травня 2013 року був прийнятий на роботу в СТВО АФ «Вільне-2002» (а.с. 35), 01.04.2017 року - переведений на посаду начальника сторожової охорони (а.с. 37), 20 квітня 2017 року між сторонами укладено договір про індивідуальну матеріальну відповідальність (а.с. 36), наказом № 152-к/тр від 17 жовтня 2018 року начальника сторожової охорони ОСОБА_1 звільнено за згодою сторін на підставі п.1ст. 36 КЗпП України та прийняте рішення щодо здійснення певних виплат при звільненні (а.с. 40). Судом 1 інстанції також встановлено, що підставою для звільнення ОСОБА_1 за п. 1ст. 36 КЗпП України, стала власноруч написана та подана ним заява від 17.10.2018 року про звільнення за угодою сторін, із зазначенням дати звільнення 17.10.2018 року, яку було задоволено відповідачем (а.с. 38), після чого сторони підписали угоду про розірвання трудового договору, яка від імені підприємства була підписана ОСОБА_2 та працівником ОСОБА_1 (а.с. 39). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд 1 інстанції виходив з того, що позивачем ОСОБА_1 не доведено незаконності його звільнення відповідачем та відповідно, підстави для поновлення його на роботі відсутні. З такими висновками суду погоджується й колегія суддів апеляційного суду, оскільки вони є обґрунтованими, відповідають встановленим обставинам по справі та зроблені з дотриманням норм процесуального права з застосуванням відповідних норм матеріального права. Згідно ст.21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Однією з підстав припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін (п. 1 ст.36 КЗпП України). У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Угода - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін. Волевиявлення - це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов`язується із вчиненням фактичних дій. Дія - це зовнішнє вираження волі і свідомості людей. Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою. Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП можуть бути укладені як в письмовій так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 статті 36 КЗпП і раніше домовлена дата звільнення. Верховний Суд у Постанові від 27 березня 2019 року у справі № 524/3490/17-ц зазначив, що розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін. Положеннями ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено,що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З огляду на положення ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З матеріалів справи вбачається, що позивачем була власноруч написана заява на підставі якої й було припинено трудовий договір між сторонами за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін). Посилання позивача ОСОБА_1 на те, що домовленості сторін про припинення трудового договору за угодою сторін не було не заслуговують на увагу, як і не заслуговують на увагу доводи апелянта з приводу того, що відносно нього застосовувався фізичний, психологічний тиск або примус, адже з цього приводу відсутні будь-які докази. Зокрема колегія суддів зазначає, що у позивача було волевиявлення щодо припинення трудових відносин, оскільки в наказі про припинення трудового договору відсутні будь-які заперечення ОСОБА_1 про звільнення за згодою сторін (а.с.40). Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи. Виходячи з встановлених конкретних обставин справи, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд 1 інстанції дійшов правильного висновку, про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалив обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам закону. Колегія суддів вважає, що справа розглянута всебічно, встановлені правовідносини, що склалися між сторонами, яким надана вірна правова оцінка, досліджені наявні докази, висновки суду першої інстанції обґрунтовані чинними нормами матеріального права. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2019 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Судді: