Постанова Хмельницький апеляційний суд № 675/257/21

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 березня 2022 року м. Хмельницький Справа № 675/257/21 Провадження № 22-ц/4820/424/22 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В. секретар судового засідання Кошельник В.М. з участю представника відповідача розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 675/257/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана її представником ОСОБА_2 , на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 17 листопада 2021 року в складі судді Пашкевича Р.В. по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармгейт Україна» про стягнення безпідставно набутих грошових коштів з врахуванням інфляційних втрат та відсотків за користування ними. Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з апеляційною скаргою, суд в с т а н о в и в : В лютому 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом та просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на його користь безпідставно набуті кошти у розмірі 19 000 грн., інфляційні втрати у сумі 6365 грн., 3 % річних у розмірі 2292,49 грн., а також судові витрати. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що 02 лютого 2017 року між ним та ОСОБА_1 досягнуто згоди щодо передання в користування на правах оренди строком на 49 років належної останній на праві власності земельної ділянки з кадастровим номером 6822181300:03:011:0076. Цього ж дня на прохання відповідачки ним проведено виплати за користування в майбутньому земельною ділянкою в сумі 19000 грн., про що складено відповідну розписку про отримання коштів. Позивач посилався на те, що земельну ділянку у користування (оренду) відповідач йому не передала, а згідно відомостей з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно вказана земельна ділянка перебуває в довготривалому користуванні третіх осіб. ОСОБА_3 зазначав, що відповідач безпідставно набула кошти за користування належною їй земельною ділянкою, при цьому таку земельну ділянку у користування йому не передала та передання земельної ділянки наразі не вбачається за можливе. Тому просив задоволити його вимоги та стягнути з ОСОБА_4 на його користь безпідставно набуті відповідачкою кошти з врахуванням інфляційних втрат та відсотків за користування ними. Ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 16 березня 2021 року залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ТОВ «Фармгейт Україна». Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 17 листопада 2021 року вказаний позов було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 19 000 грн. 00 коп., 3 % річних у сумі 2292 грн. 49 коп., інфляційні втрати у розмірі 6365 грн. 00 коп., а загалом 27 657 грн. 49 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 908 грн. 00 коп. судового збору. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами у справі, які є фізичними особами, відсутні належним чином оформлені договірні відносини щодо оренди земельної ділянки, а тому грошові кошти відповідач отримала від позивача без достатньої правової підстави і такі підлягають стягненню на підставі статті 1212 ЦК України. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з рішенням суду першої інстанції, просить його скасувати та ухвалити рішення, яким відмовити в позові. Посилається на порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Вказує, що під час розгляду справи, від представника третьої особи надійшли письмові пояснення із яких слідує, що грошові кошти вона отримала від ТОВ «Фармгейт Україна» в якості орендної плати за користування земельною ділянкою зазначеним підприємством. Станом на 02 лютого 2017 року директором ТОВ «Фармгейт Україна» був позивач - ОСОБА_3 , під його диктовку була написана розписка, який і виплатив їй кошти. Однак, суд дав невірну оцінку вказаним письмовим поясненням. Крім того, апелянт вважає, що письмовий доказ, взятий судом до уваги жодним чином не спростовує тверджень ТОВ «Фармгейт Україна» та її, ОСОБА_1 щодо того, що ці кошти були виплачені їй саме орендарем, оскільки із вказаного повідомлення жодним чином не підтверджено, яку суму грошових коштів отримала особисто та фактично ОСОБА_1 . Крім того, судом першої інстанції прийнято рішення про задоволення позову, незважаючи на підстави відмови в позові, у зв`язку із спливом строку позовної давності. Вважає очевидним, що про своє порушене право Позивач знав 02.02.2017 року, а тому позов подано після спливу визначеного процесуальним Законом строку позовної давності. Також, апелянт вважає, що при вирішення спору суд не взяв до уваги судову практики з вирішення подібних правовідносин, а також не застосував норми матеріального права, які підлягають застосуванню. Зокрема, на думку апелянта, при вирішенні спору слід було застосувати положення ст.ст. 267, 1212, 1215 ЦК України. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що відповідачу ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка площею 1,13 га з кадастровим номером 6822181300:03:011:0076, яка розташована на території Борисівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського товариства, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 306568. 29 листопада 2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Фармгейт Україна» було укладено договір оренди даної земельної ділянки строком на 5 років до 29 листопада 2013 року зі сплатою орендної плати в розмірі 1065 грн. 02.02.2017 року до закінчення даного договору ОСОБА_1 написала розписку, зі змісту якої вбачається, що вона отримала від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 19000 грн за оренду належної їй земельної ділянки (паю), кадастровий номер 6822181300:03:011:0076, яка розташована на території Борисівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області. Строк оренди обумовлено на 49 років. Вказано, що претензій до оплати не має. Однак, як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка в користування ОСОБА_3 відповідачем передана не була, договір на право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб відповідачем з позивачем в установленому законом порядку між сторонами укладений не був. 05 листопада 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Фармгейт Україна» укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 29.11.2013 зареєстровану 03.03.2014, та відповідно строк дії договору визначено у 15 років. Вказане підтверджується наданими на виконання вимог ухвали Ізяславського районного суду від 27 квітня 2021 року копіями договору оренди землі від 29 листопада 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Фармгейт Україна» щодо земельної ділянки площею 1,13 га з кадастровим номером 6822181300:03:011:0076 строком на 5 років, кадастрового плану вказаної земельної ділянки, акту визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 29 листопада 2013 року та акту приймання-передачі об`єкта оренди від 29 листопада 2013 року, а також додатковою угодою до договору оренди земельної ділянки від 05 листопада 2018 року. 17 грудня 2019 року ОСОБА_3 направлено ОСОБА_1 досудову вимогу про повернення безпідставно набутих коштів в розмірі 19 000 грн., інфляційних втрат у розмірі 5354 грн. 20 коп. та 3 % річних у розмірі 1638 грн. 16 коп. протягом трьох днів з дати отримання вимоги із зазначенням розрахункового рахунку, на який слід провести перерахунок коштів. Вказана вимога була одержана відповідачем 17 грудня 2019 року та залишена нею без виконання. Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому. Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України. Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня. Суть кондикційного зобов`язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов`язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (стаття 1213 ЦК), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна, а набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого. Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі. Отже, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань. Вказана правова позиція сформульована Верховним Судом у постановах: від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц (провадження № 61-1215св17), від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16 (провадження № 61-4497ск18), від 12 грудня 2018 року у справі № 205/3330/14-ц (провадження № 61-1133св18). Відповідачем ОСОБА_1 не спростовані належним чином, викладені у розписці обставини, недійсною у встановленому законом порядку ця розписка не визнавалась, у розписці відсутнє зобов`язання відповідача повернути грошові кошти, також між сторонами не виникли правовідносини, які випливають з договору оренди земельної ділянки, але підтверджують факт отримання відповідачем грошових коштів. За таких обставин рішення суду першої інстанції про задоволення позову є законним та обґрунтованим. Доводи апеляційної скарги, що грошові кошти, які отримала відповідач» є орендною платою від ТОВ «Фармгейт Україна за користування земельною ділянкою, слід відхилити. Як вбачається з повідомлення ДПС України в 2017 року відповідач отримала орендну плату за користування її земельною ділянкою від ТОВ «Фармгейт Україна» в сумі 1686,95 грн., що відповідає умовам договору оренди, а розмір орендної плати в сумі 19000 грн. не передбачений умовами договору оренди земельної ділянки і тому вказана сума не є орендною платою за вищевказаним договором. Не заслуговують на увагу і доводи апелянта, що при вирішення спору суд не взяв до уваги судову практики з вирішення подібних правовідносин, також не застосував норми матеріального права, які підлягають застосуванню, оскільки висновки суду відповідають нормам матеріального права та правовим позиціям Верховного Суду. Не приймає апеляційний суд і твердження апелянта про звернення позивачем з позовом до суду з із спливом строку позовної давності, який розпочався з моменту передачі коштів з 02 лютого 2017 року. Судом вірно встановлено, що позивач дізнався про своє порушене право 17 грудня 2019 року, коли відповідач отримала його вимогу про повернення коштів, однак кошти не повернула, а тому саме з моменту невиконання відповідачем вимоги позивача починається перебіг позовної давності. Враховуючи наведене, а також те, що позивач звернувся до суду з позовом до суду 11 лютого 2021, строк позовної давності в даному випадку ним не пропущено. Інші доводи апеляційної скарги також не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність. Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 17 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повним судове рішення складено 01 квітня 2022 року. Судді А.М.Костенко Р.С. Гринчук Т.В. Спірідонова