Постанова Хмельницький апеляційний суд № 682/2155/17

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 березня 2022 року м. Хмельницький Справа № 682/2155/17 Провадження № 22-ц/4820/582/22 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Талалай О.І., секретар судового засідання Гриньова А.М. за участю: стягувача ОСОБА_1 , представника ВДВС Андрощук С.В. розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу № 682/2155/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 10 січня 2022 року про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця та зобов`язання вчинити дії (суддя Маршал І.М.). Заслухавши доповідача, пояснення учасника справи та представника учасника справи, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд в с т а н о в и в: У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця та зобов`язання його вчинити дії. Скарга мотивована тим, що у Славутському відділі ДВС на виконанні перебуває виконавчий лист № 682/2155/17, виданий Славутським міськрайонним судом Хмельницької області 09.01.2018, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/5 частини заробітку (доходу) боржника щомісяця, починаючи з 09.08.2017 на період її навчання, але не більше, як до досягнення нею 23 років. Вказує, що ОСОБА_3 на праві власності станом на 01.01.2018 належать 836 земельних ділянок сільськогосподарського призначення площею 1658, 1233 га, з яких 409 земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які до прийняття спадщини знаходились в оренді СФГ «Клепачі» і на даний час перебувають у користуванні цього господарства. Зазначає, що під час проведення досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12018240210000451 слідчим СВ Славутського ВП ГУНП в Хмельницькій області були вилучені відомості з Центральної бази даних ДФС України про нараховані і виплачені доходи ОСОБА_3 за період з І кварталу 2018 року по ІV квартал 2018, відповідно до яких йому нараховано і виплачено дохід в сумі 1 886 489 грн 62 коп, з якого аліменти не були сплачені. Вказує, що вона 26.11.2021 звернулася із заявою до державного виконавця про нарахування боржнику заборгованості зі сплати аліментів з доходу 1 886 489 грн 62 коп, отриманого ОСОБА_3 у спадщину, але державним виконавцем їй було відмовлено в проведенні такого перерахунку. Звертаючись до суду зі скаргою, просила визнати бездіяльність державного виконавця Славутського відділу ДВС у Шепетівському районі Хмельницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) незаконною та зобов`язати державного виконавця нарахувати боржнику заборгованість зі сплати аліментів з одержаного ним доходу за 2018 рік в розмірі 1 886 489 грн 62 коп, що становить за розрахунками заявника 377 297 грн 92 коп. Ухвалою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 10 січня 2022 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця та зобов`язання його вчинити дії відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 800 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з ухвалою суду першої інстанції, просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заявлених у скарзі вимог. Посилається на порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що законодавством встановлено стягнення аліментів та нарахування заборгованості по аліментах, виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів отримав за час протягом якого проводилося їх стягнення, а не з чистого доходу, який є об`єктом оподаткування. Вважає, що нарахування аліментів з отриманих боржником доходів відповідає нормам чинного законодавства України та узгоджується з Переліком видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, який не містить вичерпного переліку доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на дітей. Правомірність вказаного висновку ґрунтується на положеннях 14.1.54 ПК України, відповідно до якого доходом з джерелом його походження в Україні є будь-який дохід отриманий резидентами або нерезидентами від будь-яких видів діяльності на території України, зокрема і дохід, отриманий у спадщину, який підлягає оподаткуванню. Крім того, скаржник вважає безпідставним стягнення з неї на користь боржника відшкодування витрат на правничу допомогу, оскільки представник ОСОБА_3 - адвокат Маринюк С.О. не надав відповідно до положень ч.ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України доказів щодо обсягу виконаних ним робіт. В судовому засіданні стягувач ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу. Представник Славутського відділу ДВС у Шепетівському районі Хмельницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Андрощук С.В. в судовому засіданні просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Боржник ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про день, місце і час слухання справи повідомлений належним чином. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України передбачено що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає. Судом першої інстанції правильно встановлено, що на виконанні у Славутському відділі ДВС у Шепетівському районі Хмельницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) перебуває виконавчий лист № 682/2155/17, виданий Славутським міськрайонним судом 09.01.2018, про стягнення аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/5 частини заробітку (доходу) боржника щомісяця, починаючи з 09.08.2017, та на період її навчання, але не більше, як до досягнення нею 23 років. 26.11.2021 ОСОБА_1 звернулась до Славутського відділу ДВС у Шепетівському районі Хмельницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) із заявою про нарахування заборгованості зі сплати аліментів за 2018 рік з доходів отриманих ОСОБА_3 у спадщину 409 земельних ділянок на загальну суму 1 886 489 грн 62 коп (а.с. 7-8). Проте, відділом ДВС було відмовлено в проведенні перерахунку заборгованості по аліментах з врахуванням доходу боржника ОСОБА_3 за 2018 рік отриманого в спадщину. Відмова мотивована тим, що чинними нормативно-правовими актами України не передбачено підстав, порядку та способу щодо нарахування та утримання аліментів, зокрема з вартості успадкованого майна (а.с. 9-10). Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що дохід, отриманий боржником у спадщину (вартість власності що успадкована), який вказаний у відомостях з державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДФС України за 2018 рік в розмірі 1 886 489 грн 62 коп, у розумінні положень статті 81, частини першої статті 195 СК України та пункту 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, не є фактичним заробітком платника аліментів чи іншим видом доходу, який враховується при визначенні розміру аліментів. Такий висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та вимогам закону. Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України (ст. 81 СК України). Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 195 СК України, заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом. За змістом вказаних норм, законодавець ототожнює поняття «заробітку» та «доходу». Постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 затверджено Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на дітей. Зміст положень Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів включає до поняття «заробітку» також і виплати, які не є заробітною платою, зокрема доходи від підприємницької діяльності, кооперативів, тощо, що свідчить про більш широке тлумачення змісту поняття «заробіток», ніж виплати, які виплачуються в межах трудових правовідносин. Крім того, у пункті 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів вказується, що утримання аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків. Вживання терміну «дохід» у дужках після поняття «заробіток» може розумітися як визнання цих понять синонімами в контексті приписів Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів. Отже, Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів не є вичерпним. Зазначеного висновку Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов у постанові від 05 вересня 2019 року у справі N 760/4569/18-ц (провадження № 61-45100 сво18). Системний аналіз наведених вище положень СК України та Переліку видів доходів, які враховуються при визначені розміру аліментів, дає підстави для висновку, що вирішальне значення для визначення видів заробітку/доходу, які враховуються при визначенні розміру аліментів, має відповідь на питання: чи відбулося отримання боржником доходу від використання належного йому на праві приватної власності нерухомого майна, наслідком чого стало отримання ним прибутку (доходу), на який, у розумінні положень статті 81, частини першої статті 195 СК України, нараховуються аліменти (заборгованість). Проте, заявником ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів отримання боржником ОСОБА_3 за 2018 рік таких доходів, які становлять безумовний приріст майна, отриманого ним в спадщину (доходи від користування належними боржнику земельними ділянками, орендна плата тощо). Оскільки саме дохід, який збільшує майно платника аліментів має враховуватись під час визначення розміру аліментів (заборгованості за аліментами). З огляду на викладене вище, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця та зобов`язання вчинити дії. Доводи апеляційної скарги висновку суду першої інстанції не спростовують та фактично зводяться до незгоди з судовим рішенням суду та особистого тлумачення норм права й обставин справи. Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни судового рішення суду в цій частині, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому ухвала суду першої інстанції в частині вирішення заявлених вимог слід залишити без змін. При вирішенні питання про розподіл витрат, пов`язаних з розглядом справи, суд першої інстанції виходив з того, що на заявника ОСОБА_1 слід покласти відшкодування понесених боржником ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 800 грн, з урахуванням вимог ст. 137 ЦПК України щодо співмірності їх розміру. Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України). Судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника (ст. 452 ЦПК України). Згідно з статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Із положень ч.ч. 2-4 ст. 137 ЦПК України слідує, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Таким чином, виходячи з вищенаведених положень законодавства, можна дійти висновку, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи. З матеріалів справи вбачається, що в суді першої інстанції адвокатом Маринюком С.О. було заявлено про відшкодування витрат на правничу допомогу понесених ОСОБА_3 , проте сума таких витрат у клопотанні конкретизована не була (а.с. 30-31). Також до клопотання долучено розрахунок витрат на правничу допомогу (зустрічі, консультації, ознайомлення з документами, пошук та аналіз судової практики Верховного Суду при підготовці до судового засідання за поданою скаргою ОСОБА_1 - 200 грн, написання письмових пояснень - 300 грн, захист інтересів в суді - 1000 грн, всього - 1500 грн) (а.с. 32); додаткову угоду № 3 від 31.12.2021 до договору про надання правничої допомоги від 16.11.2020, якою визначено розмір винагороди за надання правничої допомоги у справі № 682/2155/17 (слухання 5 скарг ОСОБА_1 ) в Славутському міськрайонному суді, яку клієнт сплачує адвокату в розмірі 6500 грн (а.с. 33); квитанцію до прибуткового касового ордера від 31.12.2021 про сплату гонорару в розмірі 6500 грн (а.с. 34). Разом з тим, до суду першої інстанції ні ОСОБА_3 , ні адвокатом Маринюком С.О. не було надано суду примірник договору про надання правничої допомоги від 16.11.2020, який містив би умови щодо здійснення захисту, представництва або надання інших видів правової допомоги адвокатом Маринюком С.О. Конончуку І.С. на умовах і в порядку, що визначені договором. Крім того, у відповідності до вимог ст. 62 ЦПК України не надано документів, що підтверджують повноваження адвоката Маринюка С.О. як представника ОСОБА_3 (довіреність або ордер). Також, боржником ОСОБА_3 належним чином оформлених у встановленому законом порядку, документів, що підтверджують обсяг та вартість фактично наданих послуг до суду першої інстанції надано не було. І з цього приводу є підставними доводи апеляційної скарги. З огляду на те, що встановлені процесуальними нормами приписи щодо процедури підтвердження повноважень представника та доведеності розміру витрат на правничу допомогу ОСОБА_3 не дотримані, на заявника ОСОБА_1 не може бути покладено відшкодування понесених ним в суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу. З огляду на викладене, ухвала суду першої інстанції в частині вирішення питання про розподіл витрат, пов`язаних з розглядом справи, підлягає скасуванню. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 10 січня 2022 року в частині вирішення питання про розподіл витрат, пов`язаних з розглядом справи, скасувати. В решті ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 31 березня 2022 року. Суддя-доповідач І.В. П`єнта Судді: А.П. Корніюк О.І. Талалай