Постанова 4806 № 308/3208/20

Справа № 308/3208/20 Закарпатський апеляційний суд П О С Т А Н О В А І м е н е м У к р а ї н и 14.03.2022 м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд в особі судді Стана І. В., розглянувши апеляційну скаргу, яку подав ОСОБА_1 , в с т а н о в и в : Постановою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 квітня 2020 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , начальника заводу «Водограй», визнано винним у вчиненні передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення й на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі шестисот неоподаткованих мінімумів громадян, що становить 10200 (десять тисяч двісті) гривень із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 /один/ рік. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок. Згідно постанови, 17.03.2020 року приблизно о 01 год. 20 хв., гр. ОСОБА_1 , у с. Баранинці на трасі Київ - Чоп, керував автомобілем марки «JEEP CHEROKEE», д/н НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини роту), від проходження огляду на стан сп`яніння, у встановленому законом порядку, відмовився в присутності двох свідків, чим скоїв передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративне правопорушення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує на те, що постанова судді є невмотивованою та необґрунтованою. Зазначає, що розгляд справи проведено за його відсутності, через відсутність транспорту, що пов`язано зі спалахом COVID-19, а також у зв`язку зі спалахом захворювання просив передати справу для розгляду за місцем його проживання, однак дане клопотання було проігноровано судом. Стверджує, що твердження в постанові про те, що він відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння не відповідає дійсності, оскільки таке не підтверджено поясненнями свідків та в протоколі такого не зазначено, а також поліцейським порушено порядок проведення огляду на стан сп`яніння. Вказує і на те, що двох свідків, на які вказується у протоколі взагалі не було на місці зупинки транспортного засобу, та в постанові суду зазначено, що винуватість його підтверджена показами свідків, що є неправдивим, оскільки будь-які покази свідків у матеріалах справи відсутні. Твердження суду про те, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння вважає хибним, оскільки жодним доказом не доведено, що він перебував у стані алкогольного сп`яніння. Просить постанову скасувати та ухвалити нову, якою провадження в справі закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши зібрані у справі докази, апеляційний суд доходить висновку про те, що підстав для задоволення апеляційної скарги не має. Розгляд апеляційної скарги продовжується за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , неявка якого, з огляду на положення ст. 294 КУпАП, не перешкоджає її розгляду. Апеляційний суд бере до уваги те, що апелянт був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи14.03.20220, що розгляд справи було розпочато за участі ОСОБА_3 та адвоката Пукіша О.В., однак до суду такі не з`явились, а також той факт, що розгляд справи уже відкладався, при цьому відомостей про поважність причин своєї неявки до апеляційного суду та заяви про відкладення розгляду справи на інший термін від апелянта та адвоката не надходило. У цьому контексті апеляційний суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини у рішенні «Пономарьов проти України», який у своєму рішенні чітко наголосив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан судового провадження і зазначає, що справа повинна бути розглянута з дотриманням приписів законодавства щодо розумних строків розгляду справи. Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції апеляційний суд відхиляє з огляду на таке. Апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги згідно з положеннями ст. 294 КУпАП. Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом. Приписами ст. 280 КУпАП регламентовано, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення, зобов`язаний, зокрема, з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність особи, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, як наголошується в ст. 251 КУпАП. Суд, у відповідності до приписів ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Апеляційний суд вважає, що вищевказані вимоги закону при розгляді матеріалів за протоколом про адміністративне правопорушення судом першої інстанції дотримані і висновок суду про визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння є правильним, а зміст постанови відповідає вимогам, передбаченими ст. 283 КУпАП, оскільки в ній наведені докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення ОСОБА_1 цього адміністративного правопорушення. Як убачається зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №388848, 17.03.2020, приблизно о 01 год 20 хв, у с. Баранинці на трасі Київ - Чоп, ОСОБА_1 , автомобілем марки «JEEP CHEROKEE», д/н НОМЕР_1 , керував з ознаками алкогольного сп`яніння (нестійка хода, запах алкоголю з порожнини рота), від проходження огляду на стан сп`яніння, у встановленому законом порядку, водій ОСОБА_1 відмовився у присутності двох свідків, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. Як убачається з протоколу про адміністративне правопорушення, такий складено у присутності двох свідків - громадян ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Своїми підписами у протоколі ОСОБА_1 підтвердив, що зі змістом протоколу ознайомлений, відомості відносно його особи внесені правильно, копію процесуального документу отримав. З копії постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАК №2256549 убачається, що водія ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП, й накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 (чотириста двадцять п`ять) гривень. З рапорту сержанта поліції Зорівчака В. М. убачається, що ОСОБА_1 було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки або у закладі охорони здоров`я, однак на пропозицію поліцейських водій відмовився у присутності двох свідків. На відеозаписі, який міститься на DVD-диску зафіксовано, що працівниками поліції був зупинений автомобіль, за кермом якого перебував ОСОБА_1 , а також момент з спілкування водія ОСОБА_1 з поліцейськими, у тому числі озвучено пропозицію працівників поліції пройти освідування на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу, за кермом якого перебував водій ОСОБА_1 та у медичному закладі. З наданого апелянтом висновку експертного дослідження №4/1 від 01.06.2020 убачається, що предметом експертного дослідження була копія протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР 18 №388848. Вищенаведені докази, які є належними й допустимими та зібрані відповідно до вимог КУпАП, оскільки порушень при їх збиранні під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено, у своїй сукупності підтверджують порушення ОСОБА_1 вимог, передбачених п. 2. 5 Правил дорожнього руху України та винуватість у вчиненні передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення. Під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено яких-небудь даних, які би давали підстави вважати, що працівник патрульної поліції Зорівчак В. М. був упереджений під час зупинки, спілкування та направлення водія ОСОБА_1 на проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, а відтак при складанні протоколу за ознаками передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення, що в нього були підстави для фальсифікації протоколу чи обмови ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, - у підтвердження таких даних відсутні які-небудь належні докази як у матеріалах справи, так їх і не додано до апеляційної скарги й на такі не посилалася сторона захисту під час розгляду апеляційної скарги. У матеріалах справи про адміністративне правопорушення також відсутні будь-які відомості, які можуть свідчити про зацікавленість поліцейського Зорівчака В. М. у результатах розгляду справи, - у підтвердженні таких даних належні докази відсутні у матеріалах справи, їх також не додано і до апеляційної скарги. Тому, апеляційний суд доходить висновку, що працівник патрульної поліції діяв виключно у межах наданих йому повноважень. Не встановлено під час розгляду апеляційної скарги підтверджуючих даних, які свідчать про те, що стосовно ОСОБА_1 з боку поліцейського були вчинені незаконні методи, примус чи упередженість - докази, які можуть підтвердити цей факт відсутні, їх стороною захисту не додано ані до матеріалів справи, ані до апеляційної скарги. Зазначені докази у справі про адміністративне правопорушення у своїй сукупності підтверджують, що ОСОБА_1 на пропозицію працівника поліції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився у присутності двох свідків - громадян ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а тому, на переконання апеляційного суду, поліцейський мав усі законні підстави скласти протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП. При оцінці доводів апеляційної скарги про те, що місцевий суд ухвалив оскаржувану постанову без надання можливості апелянту реалізувати своє право на захист, - апеляційний суд ці діловоди відхиляє та погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що судом була надана можливість ОСОБА_1 у повному обсязі реалізувати своє право на захист та взяти участь у розгляді справи щодо нього. При цьому, суд, на підставі наявних у матеріалах справи відомостей вважає, що своїми правами ОСОБА_1 скористався на власний розсуд. Апеляційний суд констатує, що вищевказані обставини та процесуальна поведінка особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 упродовж розгляду справи у суді першої інстанції слугували підставою для обґрунтованого висновку про можливість розгляду справи за його відсутності. Доводи апелянта про те, що ним було подано клопотання про направлення справи для розгляду до іншого суду - за місцем проживання ОСОБА_1 , однак вказане клопотання суд до уваги не взяв, апеляційний суд відхиляє, вважаючи їх такими,що не тягнуть скасування судового рішення. Відповідно до змісту ст. 257 КУпАП, місце розгляду справи про адміністративне правопорушення визначається особою, уповноваженою на складання протоколу про адміністративне правопорушення, яка після його складання, направляє матеріали справи до органу, уповноваженого розглядати справу про адміністративне правопорушення. Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 11.06.2004 року №11 «Про окремі питання, що виникають при застосуванні судами положень ст. 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення» встановлено, що навіть у випадках, коли законом передбачається альтернативна підсудність (ч. 2 ст. 276 КУпАП), питання про те, у який саме суд надіслати протокол про адміністративне правопорушення, вирішується відповідним органом внутрішніх справ. Кодекс України про адміністративні правопорушення не містить норми, яка передбачає можливість направлення справи про адміністративну відповідальність за підсудністю до іншого суду, а вирішення питання про зміну підсудності розгляду справи про адміністративні правопорушення у спосіб, не передбачений законодавством, є очевидним порушенням. Слід зазначити, що вимогами п. 1 ч. 1 ст. 278 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує питання про те, чи належить до його компетенції розгляд справи та приймає рішення, передбачені КУпАП. З матеріалів справи убачається, що місцем вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення є: с. Барвінок, Ужгородського району, траса Київ- Чоп. З протоколу про адміністративне правопорушення убачається, що розгляд справи відбудеться в Ужгородському міськрайонному суді Закарпатської області, що фактично виключає будь-які порушення правил підсудності, які закріплені у ст. 276 КУпАП. Тому, висновки місцевого суду про відсутність підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про направлення матеріалів справи за належністю до іншого суду - за місцем проживання ОСОБА_1 , апеляційний суд вважає правильними. Апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що у матеріалах справи відсутні належні докази того, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння, окрім того немає доказів, які підтверджують і факт перебування ОСОБА_1 за кермом автомобіля у нетверезому стані. Відхиляючи ці твердження, суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке. Так, окрім протоколу про адміністративне правопорушення, який безперечно є належним доказом у справі, та відеозапису з нагрудної бодікамери працівника поліції із місця події, який містяться на DVD - диску, на якому чітко зафіксовано, що не хто-небудь, а саме ОСОБА_1 перебував за кермом автомобіля, підтверджується, що поліцейські, зупинивши транспортний засіб, яким керував ОСОБА_1 , виявивши у нього ознаки алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода) обґрунтовано запропонували водію пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки автомобіля або у закладі охорони здоров`я. Однак, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 , пропозиції поліцейського відхилив, своєю поведінкою засвідчив, що огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку не бажає проходити. Це підтвердили і двоє свідків, які вказані у протоколі про адміністративне правопорушення. Твердження апелянта про те, що поліцейські порушили вимоги ст. 266 КУпАП та приписи Інструкції при направленні водія на проходження огляду на стан сп`яніння, апеляційний суд розцінює критично і вважає недоцільними з огляду на таке. По-перше, пунктом 2.5 ПДР України передбачено, що водій не має право, навпаки, він повинен на законну вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних речовин чи лікарських препаратів. Підстави та порядок виявлення у водіїв транспортних засобів алкогольного сп`яніння, передбачені статтею 266 КУпАП та Інструкцією «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженою наказом МВС України, МОЗ України від 9 листопада 2015 року № 1452/735 (далі - Інструкція). По-друге, апеляційним судом не встановлено жодних фактів недотримання поліцейськими вимог ст. 266 КУпАП та порушення вищевказаної Інструкції, що підтверджується змістом протоколу про адміністративне правопорушення та іншими беззаперечними доказами, які свідчать про порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.5 ПДР та вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 на момент зупинки поліцейськими транспортного засобу мав зовнішні ознаки алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота та нестійку ходу. Відомості, які містяться у матеріалах справи у своїй сукупності підтверджують, що водій ОСОБА_1 своєю поведінкою засвідчив, що не бажає проходити огляд на стан алкогольного сп`яніння в установленому законом порядку, Тому, доводи апелянта про те, що він був тверезий, від проходження огляду не відмовлявся, враховуючи вищевикладене, апеляційний суд відхиляє. Доводи апелянта про те, що двох свідків, на які вказується у протоколі взагалі не було на місці зупинки транспортного засобу, та в постанові суду зазначено, що винуватість його підтверджена показами свідків, що є неправдивим, апеляційний суд відхиляє. При цьому апеляційний суд зазначає, що вказані доводи не підтверджені будь-якими доказами, що сторона захисту маючи достатньо часу та можливості у підтвердження цих доводів не надала відповідні докази. Невизнання ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, апеляційним судом розцінюється як лінія захисту з метою уникнення адміністративної відповідальності. Між тим, дослідивши наданий апелянтом висновок експертного дослідження №4/1 від 01.06.2020 на предмет належності та допустимості, апеляційний суд вважає, що вказаний висновок не може бути належним доказом у справі, відтак його не слід брати до уваги з таких підстав. Так, з висновку убачається, що предметом експертного дослідження імовірно була копія протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР 18 №388848 (а. с. 28), який є незаповненим бланком, у якому відсутні будь-які записи як про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, так і загалом про вчинене адміністративне правопорушення. Окрім того, апеляційним судом встановлено, що експертне дослідження проводилось 01.06.2020 (а. с. 36), при цьому, відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями (а. с. 33), справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 до апеляційного суду надійшла 07.05.2020. Однак, як убачається з матеріалів справи, ні ОСОБА_1 , ні будь-який експерт не подавали до апеляційного суду жодних заяв чи клопотань про ознайомлення з матеріалами справи, у тому числі і з протоколом про адміністративне правопорушення, який нібито був предметом експертного дослідження та щодо якого складений висновок, не клопотали про направлення матеріалів справи до експертної установи для проведення експертизи. Отже, апеляційний суд вважає, що вказаний висновок викликає сумніви, а тому брати його до уваги недоцільно. На інші доводи, які могли би слугувати підставою для скасування чи зміни судового рішення в апеляційній скарзі не вказується, під час розгляду справи в апеляційному суді такі не встановлені. В своєму рішенні від 29.06.2007 по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O'Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02) ЄСПЛ наголосив, що «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі», а тому водій ОСОБА_1 зобов`язаний був на вимогу працівників поліції не тільки пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, але й виключно у передбачені законом порядок і спосіб. Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд доходить висновку, що місцевим судом ОСОБА_1 обґрунтовано визнаний винуватим у вчиненні передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення; що адміністративне стягнення на нього накладено згідно зі ст. 36 КУпАП, є таким, що відповідає як характеру та ступеню адміністративного правопорушення, так і особі правопорушника, а також передбаченій ст. 23 КУпАП меті адміністративного стягнення. Тому, на думку апеляційного суду, оскаржувана постанова, як законна та обґрунтована, підлягає залишенню без зміни, а подану стороною захисту апеляційну скаргу, доводи якої не знайшли свого підтвердження та є безпідставними, слід залишити без задоволення. Одночасно, апеляційний суд зазначає, що матеріалами справи про адміністративне правопорушення достовірно підтверджено, що особою, яка скоїла проступок є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , тому посилання у судовому рішенні на прізвище особи правопорушника ОСОБА_1 визнається опискою. З огляду на наведене, особою, яка скоїла адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст.130 КУпАП,слід вважати ОСОБА_3 . Приймаючи рішення беруться до уваги положення передбаченого нормативно-правовими актами України принципу диспозитивності, відповідно до якого сторони провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених нормативно-правовими актами; що суд, за відсутності клопотань, не вправі самостійно витребовувати докази, викликати свідків тощо; ст. 294 КУпАП у частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; те, що до апеляційної скарги не додано належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та підтверджували доводи апеляційної скарги, і будь-яких обґрунтованих клопотань із цього приводу стороною захисту не заявлялось; що ОСОБА_1 та його представник, адвокат Пукіш О. І., не з`явившись на розгляд справи, позбавили себе можливості довести обґрунтованість доводів апеляційної скарги та надати відповідні докази в їх підтвердження. Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу, яку подав ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 квітня 2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, - залишити без зміни. Постанова набирає законної сили негайно, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Іван СТАН