Постанова Вінницький апеляційний суд № 133/3410/21

Справа № 133/3410/21 Провадження № 33/801/228/2022 Категорія: Головуючий у суді 1-ї інстанції Пєтухова Н. О. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 березня 2022 року м. Вінниця Суддя Вінницького апеляційного суду Войтко Ю. Б., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 24 грудня 2021 року в справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , непрацюючого, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 44-3 КУпАП, встановив: Постановою судді Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 24 грудня 2021 року визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 454 грн 00 коп. Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ГП № 126163 від 29.10.2021, ОСОБА_1 29.10.2021 о 12 год., 55 хв., на а/д М 21 244 км будучи пасажиром автобуса, користувався послугами регулярних перевезень Київ-Вінниця, автотранспортом Mercedes Sprinter НОМЕР_1 без наявності негативного результату на Covid-19 або документа, що підтверджує вакцинацію, чим порушив п.п. 23 п.3 Постанови КМУ №1236 від 09.12.2020 зі змінами ПКМУ 1096 від 20.10.2021, вчинивши правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 44-3 КУпАП. Не погодившись з постановою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 24 грудня 2021 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на її незаконність та необґрунтованість через неповне з`ясування судом всіх обставин справи та дослідження доказів, у зв`язку з цим вважає, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно з протоколом про адміністративне правопорушення ним вчинене правопорушення відповідальність за яке передбачена за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, відповідно до фабули вказаної статті відповідальність наступає за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами. Тобто, посилання на спеціальну норму закону є обов`язковим, та за відсутності посилання на конкретний нормативний акт, яким передбачено правило поведінки та порушене особою, відповідальність не настає, в оскаржуваній постанові жодним чином не зазначено, яку саме норму законодавства ним було порушено. Звертає увагу, що поліцейський в протоколі серії ГП № 126163 від 29.10.2021 не вказав конкретної норми, яку він порушив, що унеможливлює встановлення спеціальної норми законодавства, яка нібито була порушена. На думку скаржника, вказаний протокол має суттєві недоліки. Зокрема, суть адміністративного правопорушення не відповідає ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, оскільки не розкрито суть порушення відповідно до вимог закону, а лише констатовано факт його вчинення, не зазначено, що саме порушив ОСОБА_1 виходячи з елементів правопорушення, що є недопустимим. Крім того, перевізник жодним чином не проінформував його про обмеження передбачені в підпункті 23 пункту 3 Постанови КМУ № 1236 від 09.12.2020 зі змінами ПКМУ № 1096 від 20.10.2021. Отже вважає, що притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. На підставі вищевикладеного, наголошує, що будь-яких доказів, які б свідчили про вчинення ним порушення правил щодо карантину людей матеріали адміністративної справи не містять, а тому вважає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, за недостатністю належних, об`єктивних та обґрунтованих доказів, що підтверджують його вину у вчиненні правопорушення. Одночасно апелянт заявляє клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки з матеріалів адміністративної справи вбачається, що він був відсутній під час розгляду справи та винесення оскаржуваної постанови та станом на 21.02.2020 не отримував вказану постанову та дізнався про її існування з Єдиного реєстру судових рішень, тому просить врахувати вказані ним обставини. В судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 не з`явився, хоча в установленому законом порядку повідомлявся про розгляд апеляційної скарги, не подав клопотання про відкладення розгляду справи та не підтвердив поважність причин щодо неможливості явки в судове засідання апеляційної інстанції, що не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч. 2 ст. 294 КУпАП в разі заявлення клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги, останнє вирішується суддею апеляційного суду. При цьому слід взяти до уваги обставини, які об`єктивно вплинули чи могли вплинути на можливість оскарження постанови судді у справі про адміністративне правопорушення. Оскільки особа, яка притягується до адміністративної відповідальності не отримала оскаржувану постанову суду в день її винесення, строк на її оскарження може бути поновлено. Дослідивши матеріали справи, доводи клопотання та апеляційної скарги, вважаю, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню, адже доводи наведені в клопотанні знайшли своє підтвердження, а вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню. Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом. Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з`ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Постанова суду відповідає вимогам ст. 283 КУпАП, і містить опис обставин, встановлених при розгляді справи, зазначення нормативного акту, який передбачає відповідність за дане правопорушення та прийняте по справі рішення. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили. Дослідивши у повному обсязі сукупність зібраних по справі доказів та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, з врахуванням всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи, апеляційний суд вважає, що Козятинський міськрайонний суд прийшов до обґрунтованого висновку про наявність доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 44-3 КУпАП. Диспозиція ст. 44-3 КУпАП передбачає відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами. Тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Вказана норма є бланкетною, тобто відсилає до нормативно-правових актів, які регулюють правила карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм та є обов`язковими для виконання. У статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» №1645-ІІІ від 06 квітня 2000 року(далі - Закон) визначено, що карантин - це адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб. Згідно зі ст. 29 Закону карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України. Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації. Організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 41 Закону особи, винні в порушенні законодавства про захист населення від інфекційних хвороб, несуть відповідальність згідно із законами України. У рішенні про встановлення карантину затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них, які і є відповідними правилами, відповідальність за які передбачена диспозицією ст.44-3 КУпАП. Так, п. 3 п.п. 23 постанови КМУ №1236 від 09.12.2020 (зі змінами від 20.10.2021 №1096) передбачено, що пасажирам (крім осіб, які не досягли 18 років) користуватися послугами регулярних та нерегулярних перевезень автомобільним транспортом у між обласному та міжнародному сполученнях (крім перевезень легковими автомобілями з кількістю пасажирів, включаючи водія, до п`яти осіб без урахування осіб віком до14 років або більшою кількістю пасажирів за умови, що вони є членами однієї сім`ї, без наявності у них негативного результату тестування наCOVID-19методом полімеразної ланцюгової реакції або експрес-тесту на визначення антигена корона вірусу SARS-CoV-2, яке проведене не більш як за72 години до дня поїздки; або документа, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації; або документа, що підтверджує отримання однієї дози дводозної вакцини; або міжнародного, внутрішнього сертифіката чи іноземного сертифіката, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою дводозної вакцини (жовті сертифікати) або однією дозою однодомної вакцини чи двома дозами дводозної вакцини (зелені сертифікати), які включені Всесвітньою організацією охорони здоров`я до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях, негативний результат тестування методом полімеразної ланцюгової реакції або одужання особи від зазначеної хвороби, чинність якого підтверджена за допомогою Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія). Перевізник зобов`язаний забезпечити інформування пасажирів про передбачені цим підпунктом обмеження. Положення вказаної постанови зазначає щодо необхідності мати при собі пасажирам документи про вакцинацію або результати тесту. В ході розгляду справи судом першої інстанції встановлені обставини скоєння ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, на підставі яких суд зробив висновок про доведеність його вини. З таким висновком погоджується і апеляційний суд, оскільки такий висновок суду підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, яким судом першої інстанції було надано належну оцінку. Європейський суд з прав людини зазначав, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» від 09 липня 1997 року). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії» від 20 травня 2010 року). Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що перевізник жодним чином не проінформував його про обмеження передбачені в підпункті 23 пункту 3 Постанови КМУ № 1236 від 09.12.2020 зі змінами ПКМУ № 1096 від 20.10.2021 спростовуються письмовими поясненнями ОСОБА_2 , який є водієм і вказав в своїх письмових поясненнях, що під час посадки у транспортний засіб пасажир був попереджений про необхідність мати при собі сертифікат про вакцинацію або ПЛР-тест. Сумнівів щодо об`єктивності надання пояснень ОСОБА_2 з приводу обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, в апеляційного суду не виникає, не зазначив про зацікавленість цього свідка в наданні таких пояснень і ОСОБА_1 . При апеляційному перегляді, не встановлено порушень судом першої інстанції ст. ст. 279, 280 КУпАП, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність відповідно до ст. 252 КУпАП, а всі обставини, що мають значення для вирішення справи, суд встановив з наведенням відповідних мотивів у постанові. Сукупність зазначених вище доказів узгоджуються між собою, жодних сумнівів щодо їх достовірності та допустимості не викликають, оскільки вони оформлені у визначеному процесуальним законом порядку. В діях ОСОБА_1 міститься склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, а тому підстав для закриття провадження у справі за відсутності події і складу адміністративного правопорушення апеляційний суд не вбачає. Адміністративне стягнення накладено на ОСОБА_1 у межах санкції статті КУпАП, що передбачає відповідальність за вчинене адміністративне правопорушення та відповідності з вимогами ст. ст. 27, 33 КУпАП. Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови судді, апеляційним переглядом не встановлено. Враховуючи викладене, та керуючись вимогами ст. ст. 251, 268, 294 КУпАП, Суд- постановив: Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 24 грудня 2021 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 24 грудня 2021 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 44-3 КУпАП, залишити без змін. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя апеляційного суду Ю. Б. Войтко