Постанова 4813 № 523/17424/21

Номер провадження: 22-ц/813/5368/22 Номер справи місцевого суду: 523/17424/21 Головуючий у першій інстанції Мурманова І. М. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17.03.2022 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 523/17424/21 Номер провадження: 22-ц/813/5368/22 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя - доповідач), - суддів - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря судового засідання - Дубрянської Н.О., учасники справи: - позивач - ОСОБА_1 , - відповідачі - 1) Акціонерне товариство «Альфа-Банк», 2) Державний реєстратор Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області - Іванов Ігор Володимирович, розглянув у відкритому судовому засіданні виділені матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», Державного реєстратора Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області - Іванова Ігора Володимировича про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси, постановлену у складі судді Мурманової І.М. 28 вересня 2021 року, про забезпечення позову, встановив: 2.

Описова частина 2.1 Короткий зміст вимог У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Суворовського районного суду м. Одеси з вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) скасувати рішення про державну реєстрацію прав їх обтяжень, індексний номер 58880055 від 22.06.2021 року, яке було прийнято державним реєстратором Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області Івановим Ігорем Володимировичем; 2) скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №42620280 про державну реєстрацію права власності за Акціонерним товариством «Альфа-Банк» на нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що 14.08.2008 року між ОСОБА_1 та АКБ «УКРСОЦБАНК» було укладено кредитний договір № 2008/35-19/071 від 14.08.2008 року, за умовами якого позивач отримав від банку позику в сумі - 62 397,00 доларів США. Того ж дня, між позичальником та Банком було укладено договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 . Позичальник виконав умови договору, повернув кредитні кошти раніше визначеного терміну, отримав довідку про відсутність кредитної заборгованості та повідомлення нотаріуса про припинення дії іпотечного договору. 15.06.2021 року державним реєстратором Івановим Ігорем Володимировичем було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22.06.2021 року, було здійснено реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості серія номер: 1937 за АТ «Альфа-банк». Дія кредитного договору була встановлена до 13.08.2028 року. Разом з цим, позивач добровільно та до закінчення терміну дії договору здійснив виплату по кредиту. Відтак, дії відповідачів є такими, що порушують право позивача на власність та суперечать нормам діючого законодавства. Рішення про державну реєстру права власності прийнято в порушення норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (а. с. 1 - 5). Разом з позовною заявою ОСОБА_1 надав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом: 1) накладання арешту на квартиру АДРЕСА_1 ; 2) заборони будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо відчуження у будь-який спосіб квартири АДРЕСА_1 ; 3) заборонити державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, до набрання законної сили рішенням за результатами розгляду цієї справи по суті, вчиняти будь-які дії, пов`язані із державною реєстрацію речових прав та їх обтяжень щодо нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 ; 4) заборонити вчиняти будь-які дії щодо вселення або виселення до квартири АДРЕСА_1 . Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що зобов`язання за кредитним договором позивачем були виконані вчасно, у повному обсязі та достроково. Предметом позовних вимог є - скасування державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості за АТ «Альфа-Банк» з підстав її незаконності та безпідставності. Метою заяви про забезпечення позову є недопущення втрати чи істотного пошкодження спірного майна, відчуження спірного майна на користь третіх осіб, що у разі задоволення позовних вимог, призведе до неможливості виконання рішення суду та належного захисту порушених прав позивача. Зазначено, що наразі не встановлені особи, які пошкодили замок в квартирі на вхідних дверях, про що ОСОБА_1 , повідомив поліцію, а відтак забезпечення позовних вимог є доцільним та необхідним заходом збереження майна (а. с. 27 - 28). 2.2 Короткий зміст ухвали суду першої інстанції, мотивування його висновків Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 28 вересня 2021 року задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову Забезпечено позов шляхом заборони будь-яким особам вчиняти будь-які дії щодо відчуження квартири АДРЕСА_1 . Заборонено державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які дії, пов`язані із державною реєстрацію речових прав та їх обтяжень щодо нерухомого майна, а саме - квартири АДРЕСА_1 . Заборонено вчиняти будь-які дії щодо вселення або виселення до квартири АДРЕСА_1 . Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що вимоги заяви про забезпечення позову шляхом встановлення заборони вчинення дій є обґрунтованими, законними та співрозмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки спір між сторонами виник з приводу вказаного нерухомого майна, невжиття заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання рішення суду у випадку його постановлення на користь позивача, оскільки спірний об`єкт нерухомості до розгляду спору по суті може бути відчужений, переданий або відступлений на користь третіх осіб, а відтак й порушить права позивача на судовий захист та останньому для відновлення прав необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а забезпечення позову навпаки виступають запорукою виконання можливого рішення суду (а. с. 33 - 34). 2.3 Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі Акціонерне товариство «Альфа-Банк» просить ухвалу суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувана ухвала постановлена судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт вказує на те, що: 1) заборона вчиняти будь-які дії щодо вселення або виселення до квартири АДРЕСА_1 є неспівмірною позовним вимогам; 2) відсутні докази, які свідчать про можливе утруднення чи неможливість виконання рішення суду (а. с. 35 - 38). 2.4 Позиція інших учасників справи в апеляційному суді ОСОБА_1 , Державний реєстратор Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області Іванов Ігор Володимирович не скористались правом надання відзиву на апеляційну скаргу. Відзиви на апеляційну скаргу не надійшли. 2.5 Рух справи в суді апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», Державного реєстратора Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області Іванова Ігоря Володимировича про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності, повернуто до Суворовського районного суду м. Одеси для належного оформлення (а. с. 48). 25.01.2022 року на адресу апеляційного суду надійшли виділені матеріали вищевказаної справи. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27 січня 2022 року наведену апеляційну скаргу було залишено без руху (а. с. 51). На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху апелянтом подано до суду заяву про усунення недоліків. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11.02.2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 28 вересня 2021 року про забезпечення позову (а. с. 59). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11.02.2022 року призначено справу до судового розгляду у приміщенні Одеського апеляційного суду (а. с. 60). Учасники у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщалися належним чином. Причини неявки не повідомили. Заяв та клопотань, зокрема про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не надали. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон АліментаріаСандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників. 3.

Мотивувальна частина 3.1 Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційних скаргах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні ухвали, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Акціонерного товариства «Альфа-Банк» підлягає задоволенню частково. 3.2 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, просив вжити заходи забезпечення позову шляхом: 1) накладання арешту на квартиру АДРЕСА_1 ; 2) заборони будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо відчуження у будь-який спосіб квартири АДРЕСА_1 ; 3) заборони державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, до набрання законної сили рішенням за результатами розгляду цієї справи по суті, вчиняти будь-які дії, пов`язані із державною реєстрацію речових прав та їх обтяжень щодо нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 ; 4) заборони вчиняти будь-які дії щодо вселення або виселення до квартири АДРЕСА_1 . Водночас, вирішуючи заяву про забезпечення позову суд першої інстанції не розглянув вимогу заявника про накладання арешту на квартиру АДРЕСА_1 . Таким чином, вказані порушення є підставою для обов`язкового скасування рішення і ухвалення нового судового рішення (п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України). Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з частинами 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Отже, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Відповідно до частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову, перелік яких визначений статтею 150 цього Кодексу, а також інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 частини 1 статті 150 ЦПК України. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити, якщо такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим. Відповідно до частини 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії. Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Встановивши, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідачів, третіх осіб, з метою забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, та врахувавши, що вказаний, застосований місцевим судом спосіб забезпечення є адекватним захистом для попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9 розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Предметом позовних вимог по даній справі є - скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності щодо квартири АДРЕСА_1 , які за твердженням представника позивача вчинені державним реєстратором безпідставно. При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу. Обґрунтованими є доводи ОСОБА_1 в необхідності накладення арешту на вказану квартиру, оскільки відповідно до матеріалів справи між сторонами дійсно виник спір щодо квартири, невжиття вказаних заходів забезпечення позову в разі його задоволення може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що забезпечення позову направлено на охорону матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача і не є обмеженням прав відповідача у повній мірі та носить тимчасовий характер. Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Забороняючи будь-яким особам вчиняти будь-які дії щодо відчуження квартири, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виник спір та невжиття вказаних заходів забезпечення позову в разі його задоволення може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду. У постанові Верховного суду від 19.02.2021 року у справі №643/12369/19, Верховний Суд зауважив, що враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним. Крім того, Верховний Суд звернув увагу, що арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову. Відповідно до ст. 2, ч. 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно. Проведення реєстраційних дій зупиняється на підставі рішення суду про заборону вчинення реєстраційних дій що набрало законної сили. При забороні відчуження нерухомого майна правомірним є внесення відомостей про власника об`єкта нерухомого майна до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, внесення змін до записів та внесення відомостей щодо інших заборон стосовно того ж майна, а при забороні вчинення реєстраційних дій забороняється вчиняти будь-які реєстраційні дії (реєстрація прав, обтяжень, змін тощо) до моменту закінчення дії заборони. Тому з метою збереження існуючого становища до розгляду справи по суті, застосування таких заходів забезпечення позову, як арешт та заборона вчиняти певні дії відповідатиме меті застосування правового інституту забезпечення позову та позовним вимогам. Водночас колегія суддів звертає увагу на відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти будь-які дії щодо вселення або виселення. Суд першої інстанції не врахував їх співмірність та відповідність вимогам законодавства, яке регулює відносини власності, а також ступінь пропорційності втручання вжитими заходами у право власності відповідача та урахування його інтересів. Згідно положень ст.109 ЖК України виселення відбувається в судовому порядку, а відтак заборонивши вживати дії по виселенню, суд фактично втрутився у права власника на подачу позову до суду, що є порушенням ч. 1 ст. 4 ЦПК України, яка гарантує кожній особі право на звернення до суду за захистом своїх прав. Окрім того, позивач взагалі у заяві про забезпечення позову не посилається на те, що відповідач вживає дії чи має намір вжити дії щодо вселення або виселення будь-яких осіб за адресою спірної квартири. 3.3 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищевказаного доводи апеляційної скарги Акціонерного товариства «Альфа-Банк» є частково доведеними, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «РуїзТорія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 374, ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно із п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є - невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена при невідповідності висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову. 3.4 Порядок та строк касаційного оскарження Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 353, пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову, після її перегляду в апеляційному порядку, може бути оскаржена в касаційному порядку. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина Керуючись ст. ст. 367,368, 374,376,381,382,383,384,389,390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» - задовольнити частково. Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 28 вересня 2021 року - скасувати. Ухвалити нове судове рішення. Заяву адвоката Хижняк Анастасії Володимирівни, діючої від імені ОСОБА_1 , про забезпечення позову - задовольнити частково. Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 Заборонити державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно вчиняти будь-які дії, пов`язані із державною реєстрацію речових прав та їх обтяжень щодо нерухомого майна, а саме - квартири АДРЕСА_1 . В іншій частині заяви про забезпечення позову - відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 28 березня 2022 року. Головуючий: А. П. Заїкін Судді: С. О. Погорєлова О. М. Таварткіладзе