Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/1335/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 березня 2022 рокуЛьвівСправа № 260/1335/21 пров. № А/857/20975/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Глушко О.В., суддя Запотічний І.І. секретар судового засідання Кахнич Г.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року (головуючий суддя Калинич Я.М., м. Ужгород) у справі № 260/1335/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: 13.04.2021 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Ужгородської міської ради, в якому просив суд: визнати протиправною бездіяльність Ужгородської міської ради щодо нерозгляду в строки, встановлені чинним законодавством (ч. 9 ст. 188 Земельного кодексу України) заяви ОСОБА_1 від 07.05.2020 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (кадастровий номер 2110100000:52:001:0437) площею 0,0100 га для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 ; визнати протиправним п.п. 2.3 пункту 2 рішення IV сесії Ужгородської міської ради VIII скликання № 142 від 30.03.2021 року про відмову ОСОБА_1 у затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:52:001:0437) площею 0,0100 га для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 ; скасувати п.п. 2.3 пункту 2 рішення IV сесії Ужгородської міської ради VIII скликання № 142 від 30.03.2021 року про відмову ОСОБА_1 у затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:52:001:0437) площею 0,0100 га для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 ; зобов`язати Ужгородську міську раду затвердити проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки (кадастровий номер згідно відомостей державного земельного кадастру - 2110100000:52:001:0437) у приватну власність для будівництва індивідуальних гаражів (код цільового призначення, згідно класифікації видів цільового призначення земель - секція В код: 02.05) за рахунок земель комунальної форми власності розташованої в межах міста Ужгорода на АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0100 га. Стягнути з Ужгородської міської ради на користь позивача завданої моральної шкоди в розмірі 5 000 гривень (п`ять тисяч гривень). Позов обґрунтовує протиправністю оскаржуваного рішення, оскільки відповідачу на розгляд, та затвердження подано погоджений належним чином що зареєстрований в Державному земельному кадастрі проект землеустрою. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Представниками позивача та відповідача надіслано до суду засобами електронного поштового зв`язку клопотання про відкладення розгляду справу на іншу дату у зв`язку з воєнним станом. Колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення вищезазначених клопотань, оскільки доказів неможливості прибуття у судове засідання не надано. Крім того справа має бути розглянута протягом розумного строку. Також відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність в судовому засіданні учасників справи (їх представників), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Разом з тим, судовою колегією враховується, що обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи не визнавалася, а наявних у справі матеріалів достатньо для вирішення справи. При цьому судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що положеннями ст. 195 КАС України передбачено, що учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з`явились. Водночас, відсутність сторін у справі, належних чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до норми ст.313 цього Кодексу. Згідно ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Судом встановлені наступні обставини. 07 липня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Ужгородської міської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її у власність площею 0,01 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування індивідуального гаража, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ). Рішенням Ужгородської міської ради VIII сесії VII скликання від 29 листопада 2016 року за №475 «Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» надано ОСОБА_1 дозвіл на підготовку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,100 га для будівництва індивідуальних гаражів в АДРЕСА_1 . На підставі вищевказаного рішення позивач звернувся до землевпорядної організації приватного підприємства «Ужгеостар» з заявою для виготовлення проекту землеустрою. ПП «Ужгеостар» виготовило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуальних гаражів, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . 07 травня 2020 року позивач звернувся до Ужгородської міської ради із заявою про затвердження вищезазначеного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та передачу такої ділянки у власність. Висновком начальника управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради від №273/03-08/19 від 23.05.2019 року погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0100 га, за цільовим використанням - для будівництва та обслуговування індивідуальних гаражів. Затвердження проекту можливе тільки після затвердження детального плану території, обмеженої АДРЕСА_1 та територією ТЦ «Нова лінія». Висновком про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 24.04.2020 №7437/82-20 експертом державної експертизи проект землеустрою щодо відведення ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для будівництва індивідуальних гаражів в АДРЕСА_1 не погоджено. Висновком про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 29.04.2020 №6625/82-20 експертом державної експертизи погоджено проект землеустрою щодо відведення ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для будівництва індивідуальних гаражів в АДРЕСА_1 . Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-2104342272020 від 04.05.2020 року, після погодження проекту землеустрою земельну ділянку було зареєстровано Відділом в Ужгородському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області та присвоєно кадастровий номер 2110100000:52:001:043. Рішенням IV сесії VІІІ скликання Ужгородської міської ради №142 від 30 березня 2021 року «Про затвердження та відмову у затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», вирішено: відмовити в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок гр. ОСОБА_1 за кадастровим номером 2110100000:52:001:0437 площею 0,0100 га для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю затвердженого детального плану території. Вважаючи протиправним рішення IV сесії VІІІ скликання Ужгородської міської ради №142 від 30 березня 2021 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 року № 2768-III (ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти. За змістом статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України. Відповідно до частини восьмої статті 118, частини четвертої статті 123 Земельного кодексу України (ЗК України) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки як у власність, так і в користування, погоджується в порядку, встановленому ст. 186-1 цього Кодексу. За змістом частини першої статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин. Згідно частини другої цієї статті проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури. Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 186-1 ЗК України органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. Частиною сьомою статті 186-1 ЗК України передбачено, що органам, зазначеним у частинах першій - третій цієї статті, при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону України Про землеустрій ; надання погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями; проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт. Кожен орган здійснює розгляд та погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки самостійно та незалежно від погодження проекту іншими органами, зазначеними у частинах першій - третій цієї статті, у визначений законом строк. Згідно частини дев`ятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що підставою для відмови у погодженні та затвердженні проекту землеустрою та, відповідно, у передачі земельної ділянки у власність може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. Оглядаючи матеріали справи, колегія суддів вказує, що за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, керуючись частиною 3 статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та враховуючи відсутність затвердженого плану зонування або детального плану території, відповідач прийняв рішення №142 від 30.03.2021 року про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за кадастровим номером 2110100000:52:001:0437 площею 0,0100 га для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 . Згідно частини 3 статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється, крім випадків: 1) розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи; 2) приватизації громадянином земельної ділянки, наданої йому в користування відповідно до закону; 3) надання земельної ділянки, розташованої на території зони відчуження чи зони безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 4) надання земельної ділянки для розміщення лінійних об`єктів транспортної та енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, ліній електропередачі, зв`язку); 5) буріння, влаштування та підключення нафтових і газових свердловин за межами населених пунктів; 6) будівництва, експлуатації військових та інших оборонних об`єктів. Апеляційний суд зазначає, що вказаними нормами чинного законодавства встановлена пряма заборона передачі (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам при відсутності плану зонування або детального плану території. Крім того, апелянтом не надано жодних доказів на підтвердження існування обставин, вказаних у ч. 3 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» за яких допускається передача земельних ділянок у власність за відсутності плану зонування або детального плану території. На території на якій розташована бажана позивачем земельна ділянка, наразі не розроблені та не затверджені у встановленому законом порядку план зонування та детальний план території. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо правомірності оскаржуваного рішення відповідача про відмову у передачі позивачу у власність земельної ділянки з огляду на пряму заборону, встановлену частиною третьою статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 826/15114/17. Щодо доводів апелянта в частині заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди колегія суддів зазначає наступне. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України (ЦК) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. За приписами статті 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Як зазначено у пункті 4 постанови пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Згідно із пунктом 5 цієї ж постанови відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. У пункті 9 зазначеної постанови вказано, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації (останнє залежить від характеру діяльності потерпілого, посади, часу й зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, наміру, з яким діяв заподіювач шкоди тощо). Зазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 15 серпня 2019 року у справі №823/782/16 та від 8 вересня 2020 року у справі № 826/1001/17. При цьому, на переконання апеляційного суду, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. Суд апеляційної інстанції зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між рішеннями (бездіяльністю) суб`єкта владних повноважень, що є предметом цього спору, із завданням, на переконання ОСОБА_1 , йому моральної шкоди, що виразилася у вигляді погіршення фізичного здоров`я, душевних стражданнях, змінах в способі життя. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, зробивши системний аналіз положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову, а тому апеляційну скаргу слід відхилити. Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 260/1335/21 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко І. І. Запотічний Повне судове рішення складено 28 березня 2022 року.