Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/16626/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 березня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/16626/21 пров. № А/857/643/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Носа С.П.; суддів Кухтея Р.В., Сеника Р.П.; розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року у справі № 380/16626/21 (головуючий суддя Брильовський Р.М., м. Львів) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В: 20 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у перерахунку стажу роботи судді у відставці ОСОБА_1 за заявою від 16 лютого 2021 року на підставі частини 2 статі 137 у редакції пункту 18 Розділу І Закону № 2509-УІІІ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів , який набрав чинності 05.08.2018, та дає право на перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання з урахуванням вимог ч. 2 ст. 137 Закону № 1402-УПІ; вважати правильним стаж ОСОБА_1 для розрахунку на посаді судді - не 26 років 06 місяців 07 днів, а - 28 років 06 місяців 7днів; визнати, що стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді 28 років 06 місяців та 7 днів; зобов`язати відповідача на підставі частини 2 статі 137 у редакції пункту 18 Розділу І Закону № 2509-УІІІ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів , зарахувати до стажу позивача по справі, 2 роки роботи (частковий стаж) зі стажу на посаді члена Закарпатської обласної колегії адвокатів-завідувача юридичної консультації Воловецького району Закарпатської області з 03 липня 1989 року до 10 лютого 1996 року, відповідно до записів у трудовій книжці,(необхідний 2-х річний стаж роботи, який був врахований при призначенні суддею); зобов`язати відповідача здійснити з 16 лютого 2021 року перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з 66 % грошового утримання діючого судді Восьмого апеляційного адміністративного суду зі стажем 28 років; зобов`язати відповідача надати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з моменту набрання рішенням суду законної сили. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 2 років роботи (частковий стаж) зі стажу на посаді члена Закарпатської обласної колегії адвокатів-завідувача юридичної консультації Воловецького району Закарпатської області, на підставі ч. 2 ст. 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», до стажу роботи суддею, періоду роботи з 03 липня 1989 року до 10 лютого 1996 року на посаді члена Закарпатської обласної колегії адвокатів-завідувача юридичної консультації Воловецького району Закарпатської області. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області 2 років роботи (частковий стаж) зі стажу на посаді члена Закарпатської обласної колегії адвокатів-завідувача юридичної консультації Воловецького району Закарпатської області, на підставі ч. 2 ст. 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», до стажу роботи суддею, період роботи з 03 липня 1989 року до 10 лютого 1996 року на посаді члена Закарпатської обласної колегії адвокатів-завідувача юридичної консультації Воловецького району Закарпатської області. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , починаючи з 16.02.2021, встановивши його у розмірі 66 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, згідно з довідкою про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що згідно статті 137 Закону України № 1402-VІІІ, який діяв на час звернення позивача за призначенням довічного грошового утримання, до стажу роботи на посаді судді зараховується: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. Відповідач звертає увагу, що зарахування до стажу роботи на посаді судді періоду роботи на посаді члена колегії адвокатів цією статтею не передбачено. Зазначає, що згідно зі ст.142 Закону № 1402-VІІІ щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Відповідач стверджує, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Встановлено, що починаючи з 03 липня 1989 року і до 10 лютого 1996 року ОСОБА_1 був членом Закарпатської обласної колегії адвокатів, працював адвокатом і завідуючим юридичної консультації Воловецького району Закарпатської області. З 26 лютого 1996 року і до 05 квітня 2018 року позивач перебував на посаді судді різних судових інстанцій, що підтверджується копією розрахунку стажу судді ОСОБА_1 . З 05 квітня 2018 року позивач перебуває у відставці і отримує щомісячне державне грошове утримання відповідно до Закону №1402 з 06.04.2018 року. Пенсія обчислена при страховому стажі роботи 40 років 23 дні, в тому числі 26 років 06 місяців 09 днів - робота суддею. 16 лютого 2021 року ОСОБА_1 письмово звертався до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою, в якій просив провести перерахунок визначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з врахуванням внесених змін у статтю 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». 22 березня 2021 року позивачем отримано листа від ГУ ПФУ у Львівській області, згідно якого позивачу відмовлено у зарахуванні до стажу судді двох років професійної діяльності, яка передувала призначенню на посаду судді. Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій відповідача вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України від 02.06.2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон України №1402-VIII). Відповідно до пункту 25 Прикінцевих і перехідних положень Закону України №1402-VІІІ, право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. За положеннями частини третьої статті 142 Закону України №1402-VІІІ, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Частиною першою статті 116 Закону України №1402-VIIІ передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Абзацом 4 пункту 34 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону 1402-VIIІ визначено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). Рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2020 від 18 лютого 2020 року були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 25 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII зі змінами. У вказаному рішенні Конституційний Суд України зокрема зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України. З урахуванням наведеного, Конституційний Суд України дійшов висновку, що запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України. Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Таким чином, згадані вище положення пункту 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII втратили чинність з 18.02.2020 року. Як наслідок, з 18.02.2020 року на порядок обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці поширюються положення статті 142 Закону №1402-VIII. Суд зазначає, що Закон України "Про судоустрій і статус суддів" не розмежовує поняття "суддівський стаж" в розрізі його правозастосування (чи то при звільненні, чи то при обрахунку суми щомісячного довічного утримання). Встановлено, що позивач був призначений суддею Воловецького районного суду Закарпатської області і на час призначення на посаду судді, питання визначення стажу, який дає право судді на відставку, регулювався частиною 4 статті 43 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 № 2862-XII. Згідно частини 1 статті 7 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 № 2862-XII (в редакції чинній на день набуття позивачем статусу судді) право на зайняття посади судді районного (міського), міжрайонного (окружного) суду, військового суду гарнізону має громадянин України, який досяг на день обрання 25 років, має вищу юридичну освіту і, як правило, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років. Згідно з частиною 2 статті 137 Закону 1402-VIIІ, до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Системний аналіз вказаної норми у її взаємозв`язку з абзацом 4 пункту 34 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII дає підстави для висновку, що у зв`язку з набранням чинності Законом №2447-VIII, яким внесено зміни до статті 137 Закону №1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Водночас, частиною першою статті 7 Закону №2862-ХІІ, яка була чинною на час обрання позивача на посаду судді, визначалось, що суддею міг бути громадянин України, який, як правило, мав стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років. З огляду на зазначене, право на зарахування двох років стажу роботи в галузі права мають судді, яких було призначено на посаду судді вперше згідно з вимогами, встановленими Законом №2862-XII на день їх обрання. Наведене свідчить про наявність у позивача права на зарахування до стажу роботи на посаді судді, додатково двох років роботи в галузі права. Аналогічний правовий висновок був зроблений Верховним Судом у рішенні від 22 листопада 2018 року (справа № 9901/805/18), залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2019 року. Суд зазначає, що в трудовій книжці позивача на сторінках 10-13 зазначено про те, що з 03 липня 1989 року і до 10 лютого 1996 року ОСОБА_1 був членом Закарпатської обласної колегії адвокатів, працював адвокатом і завідуючим юридичної консультації Воловецького району Закарпатської області. Виходячи з наведеного, стаж роботи позивача на посаді судді становить 28 років 06 місяців 09 днів, а розмір довічного грошового утримання повинен складати 66% відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (50% + 16% (8 відпрацьованих років понад 20 років х 2%), обчисленої відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Отже, дії відповідача із визначення вказаного стажу позивача у 26 років 06 місяців 09 днів та визначення відсоткового розміру (62%) грошового утримання, є протиправними та необґрунтованими, а позовні вимоги в частині визнання вказаних дій протиправними є обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню. Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити про те, що дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. У спірних правовідносинах єдиним правомірним варіантом поведінки відповідача було зарахування до стажу роботи суддею, періоду роботи позивача з 03 липня 1989 року до 10 лютого 1996 року на посаді члена колегії адвокатів Закарпатської обласної Колегії Адвокатів, що, у свою чергу, є підставою для визначення стажу роботи позивача на посаді судді - 28 років 06 місяців 09 днів та визначення розміру його довічного грошового утримання у 66% відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Згідно ч. 2 ст. 5 КАС України визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Пунктом 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. Суд зазначає про те, що відповідно до матеріалів справи позивачу 06.04.2018 р. вже було призначене довічне грошове утримання, отже, підстави для зобов`язання відповідача призначити таке утримання відсутні. У той же час, зобов`язання судом відповідача зарахувати позивачу додатково 2 роки до стажу роботи на посаді судді та визначення розміру її довічного грошового утримання у 66% відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (замість 62%), створює підстави для перерахунку відповідачем розміру призначеного позивачу грошового утримання та виплати їй недоплаченої частини утримання, починаючи з дати призначення. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року у справі № 380/16626/21 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя С. П. Нос судді Р. В. Кухтей Р. П. Сеник