Постанова 4807 № 334/5355/18

Дата документу 25.03.2022 Справа № 334/5355/18 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 334/5355/18 Головуючий у 1 інстанції: Гнатюк О.М. Провадження № 22-ц/807/417/22 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «25» березня 2022 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Кримської О.М., Кочеткової І.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 серпня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: В липні 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог зазначило, що відповідно до договору №б/н від 19.07.2007 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 16000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та Тарифами банку складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п. 3.2, 3.3 договору. При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. В порушення норм закону та умов договору ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на 22.05.2018 року має заборгованість 17775,62 грн., яка складається з наступного: 1044,44 грн. - заборгованість за кредитом; 11589,13 грн. - заборгованість за процентами; 3819,40 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 822,65 грн. - штраф (процентна складова). На підставі зазначеного просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором б/н від 19.07.2007 року у розмірі 17775,62 грн. та судові витрати. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 серпня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 19 липня 2007 року на загальну суму 16452,97 грн., яка складається з наступного: заборгованості за кредитом у сумі 1044,44 грн.; заборгованості по процентам за користуванням кредитом у сумі 11589,13 грн.; заборгованості за пенею та комісією у сумі 3819,40 грн. В інший частині вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» судовий збір в розмірі 1630,89 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не ознайомлення з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та Тарифами банку, відсутність доказів підписання ним умов та тарифів, пропуск позивачем строку позовної давності, неодноразову зміну банком відсоткових ставок, комісій та штрафів, позитивний залишок на карті в розмірі 838,70 грн., просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, вирішити питання про судові витрати. АТ КБ «ПриватБанк» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що між сторонами укладено договір шляхом приєднання до публічного договору, надана виписка з карткового рахунку є належним доказом, умови про процентну ставку узгоджені, сума непогашеного тіла кредиту підлягає стягненню незалежно від строку позовної давності. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 28 грудня 2021 року апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито, та ухвалою Запорізького апеляційного суду від 28 грудня 2021 року справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України. Відповідно до частин першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. За приписами п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України). Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає. Матеріалами справи підтверджено, що 13.07.2007 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг та підписав заяву № б/н від 19.07.2007 року, відповідно до якої отримав кредит у розмірі 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (а.с.8). 13.07.2007 року ОСОБА_1 разом із заявою про отримання картки підписав Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» (далі - Довідка). Підписанням вказаної довідки між позивачем та відповідачем узгоджено розмір базової відсоткової ставки за користування кредитними коштами в розмірі 1,9% на місяць (22,8 % річних), тривалість пільгового періоду та відсоткову ставку у цей період - в розмірі 0,01%, а також розмір щомісячних платежів, комісії за зняття готівки та вартість інших послуг (а.с.9). До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, проте він не підписаний відповідачем, а матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів відповідач, ознайомився та погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку (а.с.10-15). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Аналіз зазначених норм дає підстави дійти до висновку про те, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений, при цьому умови договору повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Саме таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором № б/н від 19.07.2007 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, зауважила на тому, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена щодо укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, а також те, що вказані документи станом на 19.07.2007 року містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків, пені, штрафів та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. За розрахунком банку ОСОБА_1 станом на 22.05.2018 року має заборгованість в сумі 17 775,62 грн., яка складається з: 1044,44 грн. - заборгованість за кредитом; 11 589,13 грн. - заборгованість за процентами; 3819,40 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 822,65 грн. - штраф (процентна складова) (а.с.4-7). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Підписана відповідачем Довідка не містить умов щодо нарахування штрафів та пені, які позивач просить стягнути з відповідача, зокрема, 3819,40 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 822,65 грн. - штраф (процентна складова) (а.с.9). А отже позовні вимоги щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь банку: 3819,40 грн. - заборгованості за пенею та комісією, а також штрафів: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 822,65 грн. - штраф (процентна складова) задоволенню не підлягають у зв`язку з недоведеністю. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. Довідкою про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яку підписав ОСОБА_1 , передбачено обов`язок позичальника повертати позику частинами щомісячно до 25 числа місяця, наступного за звітнім в розмірі 7% від суми заборгованості, проте не менше 50 грн. Як вбачається з наданого банком розрахунку погашення в сумі 270 грн. відповідачем здійснено 28.01.2011 року (а.с.5 зворот.). З відповідним позовом до суду банк звернувся 26.07.2018 pоку, тобто більш ніж через 7 років після вчинення зазначеного платежу відповідачем, тобто з пропуском загальних строків позовної давності. Позивачем не надані відомості щодо строку дії картки № НОМЕР_1 , яку відповідач отримав 19.07.2007 року (а.с.8 зворот.) та докази на підтвердження того, що зазначена картка діє станом на час звернення до суду, що є його обов`язком в розумінні ст.12 ЦПК України. Матеріали справи містять заяву відповідача про застосування позовної давності. Відповідно до ст. 1049, 1054 ЦК України, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. За правилами статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). В частині 5 статті 261 ЦК України зазначається, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Згідно зі ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За приписами ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16 зроблено висновок, що "до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій". У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 вказано, що "правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою". У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 161/15679/15-ц (провадження № 61-765св18) міститься висновок по застосуванню частини першої статті 264 ЦК України та вказано, що з тлумачення цієї норми слідує, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб`єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто коли боржник виражає свою згоду чи уповноважує на це відповідного іншого суб`єкта". Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про переривання перебігу позовної давності внесенням відповідачем 25.08.2015 року платежу в сумі 22,48 грн. з огляду на таке. По-перше, матеріали справи не містять доказів, що вказаний платіж здійснено боржником або іншими суб`єктами, якщо на це була виражена воля боржника, а договірне списання коштів на погашення заборгованості в серпні 2015 року не може призводити до переривання позовної давності, адже банк самостійно здійснює списання коштів і боржник при цьому не вчиняє будь-яких активних дій, які б вказували на визнання ним боргу та були підставою для переривання позовної давності в розумінні статті 264 ЦК України. По-друге, Довідкою про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яку підписав ОСОБА_1 , передбачено обов`язок позичальника повертати позику частинами щомісячно до 25 числа місяця, наступного за звітнім в розмірі 7% від суми заборгованості, проте не менше 50 грн. Отже, платіж в сумі 22,48 грн., який не перевищує визначеного Довідкою розміру мінімального щомісячного платежу 50 грн., не може вважатися сплатою боржником саме суми боргу. За таких обставин, встановивши, що матеріали справи не містять доказів будь-яких активних дій відповідача з визнання заборгованості після травня 2011 року, які б свідчили про переривання позовної давності в розумінні положень статті 264 ЦК України, що в силу положень статті 267 ЦК України є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині. Враховуючи викладене, рішення суду згідно з п.п.2,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 серпня 2021 року у цій справі скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту. В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості -відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складений 25 березня 2022 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: О.М. Кримська І.В. Кочеткова