Постанова 4803 № 206/1540/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1625/22 Справа № 206/1540/21 Головуючий у першій інстанції: Румянцев О. П. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 березня 2022 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Красвітної Т.П., суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А, при секретарі Піменовій М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл часткової сумісної власності на житловий будинок, - ВСТАНОВИЛА: У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що в 1931 році ОСОБА_3 та ОСОБА_4 збудували житловий цегляний дім з дерев`яним та брусовим перекриттям загальною площею 51 кв.м. за адресою по АДРЕСА_1 . В 1981 році, коли сплив 50-річний строк експлуатації такої будівлі, зять померлих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на місці цього повністю занепалого, самозруйнованого житла почав будувати новий двоповерховий цегляний будинок загальною площею 56,4 кв.м., який був введений в експлуатацію 27 травня 1983 року з нинішньою вартістю 628744,00 грн., вартість його половини дорівнює: 628744,00 грн: 2 = 314372,00 грн. Разом з тим, син ОСОБА_5 та його першої дружини ОСОБА_6 - ОСОБА_2 на новорічне свято 01.01.2020 року пред`явив видане йому ще в серпні 1983 року свідоцтво про право на спадщину за законом, а саме: на 1\2 частину збудованого у 1931 році житлового будинку АДРЕСА_1 , яку він успадкував після смерті своєї матері ОСОБА_6 . При цьому померла вона ІНФОРМАЦІЯ_1 , а право власності на житло отримала 03.08.1983 року, тобто через рік після її похорон. Крім того, на день похорон ОСОБА_6 та на день видачі ОСОБА_2 такого свідоцтва про право на спадщину - самого спадкового предмету - збудованого у 1931 році будинку вже не було; він зник ще на початку 1981 року за його повним зношенням протягом 50 років. Отже фактично ОСОБА_2 ніякого спадку у вигляді житла не приймав, проживаючи разом зі своїм батьком у його новому будинку та з позивачем, що є другою дружиною ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Тому позивач просила стягнути з неї на користь відповідача в рахунок компенсації вартості використаного належного йому будівельного матеріалу під час будівництва будинку АДРЕСА_1 11242,00 грн.; скасувати реєстрацію права власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_2 ; визнати за позивачкою право приватної власності на другу 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , попередньою вартістю 11242 грн., що належала ОСОБА_2 , нинішньою вартістю 314372 грн.; стягнути з відповідача всі судові витрати по справі. Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про задоволення її позову. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного. Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 27.10.1978 року рішенням виконавчого комітету Самарської районної ради №1082 вилучається з володіння ОСОБА_3 (дідуся відповідача) та передається ОСОБА_5 (батьку відповідача) земельна ділянка для будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 (а.с. 37, 38). Відповідно до довідки Відділу комунального господарства Самарської районної ради від 26.07.1982 року, будівництво житлового будинку завершено, та документи щодо узаконення перебувають у Самарському райвиконкомі (а.с. 44). ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати відповідача - ОСОБА_6 (а.с. 4). ОСОБА_5 (батьку відповідача) 10.06.1983 року було видано свідоцтво про право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 . Зазначене свідоцтво також містить запис про право власності на 1/2 частину будинку за матір`ю відповідача ОСОБА_6 (а.с. 45). 11.08.1983 року нотаріусом Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори видано відповідачу свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 (а.с.46, 47). Згідно змісту вказаного вище свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.08.1983 року, майно на яке видане це свідоцтво, складається із 1/2 частини цегляного будинку, загальною житловою площею 51,0 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 500,0 кв.м.; на вказаній ділянці знаходиться житловий цегляний будинок площею 51,0 кв.м., паркан І дерев`яний, замощення бетонні (а.с. 46 зворот). 20.09.1985 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 20.09.1985 року (а.с.16а). За життя, ОСОБА_5 17.09.2012 року склав заповіт, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу за реєстровим №118, відповідно до якого все належне йому майно він заповідає позивачці ОСОБА_1 (а.с.51). ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Самарським відділом ДРАЦС Дніпропетровського МУЮ у Дніпропетровській області 02.11.2012 року (а.с.15). 04.02.2015 року Восьмою дніпропетровською державною нотаріальною конторою позивачу ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом №2-140 на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , що також підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.06.201 року №62188025 (а.с. 12, 48). Згідно змісту вказаного вище свідоцтва про право на спадщину за заповітом, спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається із 1/2 частини житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями АДРЕСА_1 ; до житлового, цегла, будинку літ. А-2 примикають господарсько-побутові будівлі: навіс т.час Е - метал, споруди - вимощення, ворота, огорожа, тротуари, доріжки та майданчики, хвіртки, цоколь, яма вигрібна; загальна площа житлового будинку - 151,8 кв.м., житлова площа - 75,5 кв.м. (а.с. 12). Згідно змісту позовної заяви, позивач стверджує, що у 1981 році ОСОБА_5 на місці повністю занепалого, самозруйнованого житла почав будувати новий двоповерховий цегляний будинок, загальною площею 156,4 кв.м., який був введений в експлуатацію 27 травня 1983 року. Тобто, вказаний двоповерховий будинок ОСОБА_5 почав будувати, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_6 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до ч.1 ст.22 Кодексу про шлюб та сім`ю України, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. За положеннями частини 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Відповідно до положень статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (частина перша статті 358 ЦК України). Частиною третьою статті 357 ЦК України передбачено, що співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності частина четверта статті 357 ЦК України). Відповідно до положень частин першої, другої статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації (частини перша, третя статті 364 ЦК України). Згідно копії технічного паспорту на житловий будинок від 25.11.2016 року, що наданий позивачкою, датою побудови спірного житлового будинку зазначено 1982 рік. При цьому, спадкодавець ОСОБА_6 (спадщину після якої прийняв відповідач) померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивачкою не спростовано, що на час смерті спадкодавця ОСОБА_6 , спірний житловий будинок вже був побудований частково або повністю. Також позивачкою не надано належних доказів погодження та затвердження у встановленому законом порядку проекту будівництва двоповерхового житлового будинку по АДРЕСА_1 , загальною площею 156,4 кв.м., житловою площею 75,5 кв.м., та введення його в експлуатацію. Згідно частини 1 статті 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Позивачкою не доведено існування будинку за спірною адресою 1931 року побудови станом на вересень 1982 року та успадкування його відповідачем 14.09.1982 року після смерті матері ОСОБА_6 . Наданий позивачкою висновок оцінювача про вартість оцінюваного майна від 01.04.2020 року не є належним та допустимим доказом у даній справі, оскільки не містить опису оцінюваного об"єкту нерухомості, зокрема, не містить інформації щодо площі будинку, матеріалів з яких будинок побудований, тощо (а.с. 4-5). Крім того, відповідач не визнає факт знищення старого будинку, вважає, що житлова площа спірного будинку змінилась за рахунок перепланування та добудови старої споруди. Розмір ідеальних часток сторін у праві на спірне нерухоме майно не визначено, що визнано сторонами у судовому засіданні суду апеляційної інстанції; відповідні позовні вимоги заявлені не були. Позивач заявила позовну вимогу про сплату нею на користь відповідача грошової суми за "будівельні матеріали" та фактично ставить питання про припинення права власності відповідача на 1/2 частину будинку по АДРЕСА_1 і визнання права власності на вказану частину за нею, позивачкою. Отже, позивачка визнає, що відповідач має право на частку у спірному житловому будинку, однак на депозитний рахунок суду грошові кошти (для відшкодування відповідачу вартості належної йому частини нерухомого майна) не внесені. Колегія наголошує, що ні в місцевому суді, ні в суді апеляційної інстанції позивачкою не заявлено клопотання про надання суду належних письмових доказів щодо побудови саме нової споруди замість зруйнованого старого будинку; клопотання про призначення відповідної судової експертизи не заявлено; викладене підтверджується письмовими матеріалами справи, протоколом та звукозаписом судового засідання. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; приймаючи до уваги безпідставність та недоведеність позовних вимог, колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні позову у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на вищевикладене, колегія дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Суд наголошує, що позивачка, за наявності підстав, не позбавлена можливості звернутись до суду, на захист своїх прав та законних інтересів, з іншим позовом, з інших підстав чи за іншого обгрунтування. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий Т.П. Красвітна Судді І.А. Єлізаренко О.В. Свистунова