Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/216/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 березня 2022 рокуЛьвівСправа № 260/216/21 пров. № А/857/21844/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Курильця А.Р., Гінди О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року (головуючий суддя Микуляк П.П., м. Ужгород) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області в якому просив визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області у не здійсненні пенсійних виплат (заборгованості) позивачу у розмірі 98165,65 грн. з посиланням на відсутність фінансування з Державного бюджету України; стягнути з відповідача заборгованість з пенсійних виплат, що утворилася за період з 01.01.2016 по 31.07.2020 у розмірі 98165,65 грн, шляхом списання коштів з рахунків відповідача; Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом не повністю досліджено обставини справи, просить скасувати таке рішення та прийняти нове про задоволення позову. В апеляційній скарзі зазначає, що позовні вимоги умотивовані тим, що ОСОБА_1 є пенсіонером Міністерства внутрішніх справ України, перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Закарпатській області і з 01 квітня 2002 року отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262). Пенсія позивачу була призначена у розмірі 90% відповідних сум грошового забезпечення. На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103) відповідач у 2018 році провів перерахунок пенсії позивача з 01.01.2016, застосувавши максимальний розмір пенсії від грошового забезпечення 70%, який визначений ч. 2 ст. 13 Закону № 2262 (в редакції станом на час перерахунку пенсії). 24 лютого 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив провести перерахунок пенсії, виходячи з визначення її максимального розміру 90% від грошового забезпечення із врахуванням рішення Верховного суду від 04 лютого 2019 року у зразковій справі № 240/5401/18, яке набуло законної сили 16 жовтня 2019 року. 19 березня 2020 року ГУ ПФУ в Закарпатській області відмовило позивачу у перерахунку пенсії за відсутністю підстав, мотивуючи це тим, що відповідно до ч. 4 ст. 63 Закону № 2262 усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України, висновки Великої Палати Верховного суду враховуються судом при ухваленні рішення у типовій справі, однак інших рішень про умови і порядок проведення перерахунку пенсій у відповідності до ст. 63 Закону Урядом не приймалось. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 червня 2020 року по справі № 260/758/20 його позов задоволено і ухвалено: визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області у перерахунку пенсії позивачу, оформленою листом № 566- 487/Б-02/8-0700/20 від 19 березня 2020 року; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити з 01 січня 2016 року перерахунок пенсії позивачу, відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб», у порядку і розмірах визначених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 90% сум грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум. На підставі рішення суду відповідачем було перераховано розмір пенсії позивача з 01 серпня 2020 року. Однак, за період часу з 01 січня 2016 року до 31 липня 2020 року у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість з пенсійних виплат у розмірі 98 165, 65 грн, яку відповідач називає «різницею в пенсії», що підтверджується листом відповідача № 0700-0319-8/27120 від 04 серпня 2020 року. Цим же листом повідомляється, що, оскільки відповідно до ст. 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб» виплата пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України, зазначена сума буде виплачена після виділення коштів з Державного бюджету України. Оскаржуване рішення суду умотивоване тим, що судом встановлено, що предметом спору у даній справі є невиконання відповідачем судового рішення в адміністративній справі № 260/758/20 і намагання позивача в такий спосіб зобов`язати ГУ ПФУ в Закарпатській області виконати це судове рішення. За інших умов, задоволення позовних вимог у даній справі призведе до дублювання існуючого на цей час зобов`язання пенсійного органу, відповідно до рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 червня 2020 року в справі № 260/758/20, виплатити позивачу певну суму грошових коштів та, відповідно, зумовить виникнення подвійного стягнення останніх з ГУ ПФУ в Закарпатській області. Отже, обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення в іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження Однак, бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, яка полягає у нездійсненні позивачу пенсійних виплат з посиланням на відсутність фінансування з Державного бюджету України є протиправною, а заборгованість з пенсійних виплат підлягає стягненню з відповідача. У відповідності до ч. 2 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб» нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Те, що заборгованість з пенсійних виплат за період часу з 01 січня 2016 року до 31 липня 2020 року у розмірі 98 165, 65 грн (дев`яносто вісім тисяч сто шістдесят п`ять грн. 65 коп.) утворилась у відповідача перед позивачем з вини органу Пенсійного фонду України, доведена рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 червня 2020 року по справі № 260/758/20, яке набуло законної сили 27 липня 2020 року, і додаткових доказів не потребує. Відповідач визнав розмір нарахованої заборгованості листом № 0700-0319- 8/27120 від 04 серпня 2020 року. Верховний суд у зразковому рішенні від 15 лютого 2018 року у справі № 820/6514/17 (Пз/9901/8/18) зазначив, що відповідно до правової позиції Європейського суду у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Таким чином, бездіяльність відповідача, яка полягає у нездійсненні заборгованості з пенсійних виплат, яка є власністю позивача, з посиланням на відсутність фінансування з Державного бюджету України є протиправною, а відповідач є боржником перед позивачем. З огляду на наведене, позивач вважає, що право на отримання 100% перерахованого розміру пенсії (заборгованості з пенсійних виплат), починаючи з 01 січня 2016 року до 31 липня 2020 року, з урахуванням вже виплачених сум, визначається Законом № 2262- XII та підпадає під дію статті 1 Першого протоколу до Конвенції «Захист прав власності». Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у Постанові від 26.12.2019 у справі № 676/3588/16-а: - Пункт 39: незалежно від того, який саме конкретний орган держави призначає та виплачує пенсію, незалежно від того скільки органів задіяно у цій процедурі саме держава Україна несе обов`язок забезпечити військовослужбовцю, звільненому з військової служби, право на пенсію у належному рівні; - Пункт 40: порушення права пенсіонера на отримання пенсії належного рівня внаслідок порушень закону окремими органами (їх посадовими особами), які залучені до процедури призначення та виплати пенсії, свідчить про невиконання обов`язку держави і протиправність її дій; - Пункт 41: оскільки дії державних органів розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують права військовослужбовця на отримання пенсії, то такі дії є протиправними; - Пункт 42: за таких обставин, призначення пенсії у розмірі, який не відповідає закону, є протиправним незалежно від того, у діях якого саме органу є склад правопорушення. Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить, в тому числі, і на судових органах, які застосовують та тлумачать закони (Рішення у справах «Вєренцов проти України», «Кантоні проти Франції»). Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 5 червня 2012 року № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган. У відповідності до ч. 1 ст. 3 зазначеного Закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань. Судом першої інстанції встановлено, що Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 червня 2020 року (справа №260/758/20) позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області було задоволено: визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області у перерахунку пенсії ОСОБА_1 , оформленою листом № 566-487/Б- 02/8-0700/20 від 19 березня 2020 року; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити з 01 січня 2016 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 , відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб», у порядку і розмірах визначених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 90% сум грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум. Згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 04.08.2020 №0700-0319-8/27123 відповідач повідомив позивача, що на виконання рішення у справі 260/758/20 від 26.06.2020 відповідач здійснив перерахунок пенсії з 01.01.2016 у розмірі 90% грошового забезпечення. Крім того, повідомив, що різниця в пенсії за минулий час за період з 01.01.2016 по 31.07.2020 складає 98165,65 грн. та буде виплачена після виділення коштів з Державного бюджету України. Розглядаючи спір, суд першої інстанції правильно зазначив, що згідно статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до ч.2 ст.14 КАС України, що кореспондує з приписами ч.1 ст.370 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Абзацом першим ч.1 ст.373 КАС України встановлено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Частиною 5 ст.372 КАС України визначено, процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, вирішує суддя адміністративного суду одноособово, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Крім того, суд вірно зауважив, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України «Про виконавче провадження», відповідно до частини першої статті 1 якого виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно- правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно ч.1 ст.11 цього Закону державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. З огляду на це, суд правильно вказав, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом, у рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа. Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження та КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження. Судом у даній спірній ситуації правильно встановлено, що предметом спору у даній справі фактично є виконання відповідачем судового рішення в адміністративній справі № 260/758/20 і намагання позивача в такий спосіб зобов`язати ГУ ПФУ в Закарпатській області виконати це судове рішення. Отже, обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення в іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження. Подібна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 816/2016/17 (К/9901/50946/18), від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а (№ 11-1193апп18) та постановах Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 520/11829/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 295/13613/16-а. Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки апелянтом при поданні апеляційної скарги не було сплачено судовий збір в розмірі 1472 грн 49 коп, то такий підлягає стягненню з апелянта. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року по справі № 260/216/21 - без змін. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1472 (одна тисяча чотириста сімдесят дві) гривні 49 копійок за наступними реквізитами: «Отримувач - ГУК Львiв/Галицький р-н/22030101; код отримувача (ЄДРПОУ) - 38008294; банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.); рахунок отримувача - UA338999980313161206081013952; код класифікації доходів бюджету - 22030101; найменування коду класифікації доходів бюджету: судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050); призначення платежу - *;101; код платника; судовий збір; № справи; Восьмий апеляційний адміністративний суд». Постанова набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя М. А. Пліш судді А. Р. Курилець О. М. Гінда