Постанова 4854 № 420/23463/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 березня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/23463/21 Категорія: 108020000 Головуючий в 1 інстанції: Балан Я. В. Час і місце ухвалення: м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - Лук`янчук О.В. суддів - Бітова А. І. - Ступакової І. Г. розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Одеської митниці, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Одеської митниці у наданні дозволу на внесення змін до митної декларації №UA500500/2020/204797, оформленої 21.01.2020 року; зобов`язати Одеську митницю внести зміни до митної декларації №UA500500/2020/204797, оформленої 21.01.2020 року; стягнути моральну шкоду у розмірі 5000,00 гривень. В обґрунтування позовних вимог зазначається, що відмова Одеської митниці внести зміни до митної декларації щодо визначення вірного коду товару є протиправною, оскільки правильний код товару ввезеного позивачем, підтверджений рішенням суду, яке набрало законної сили. Позивач наголошував, що посилання митного органу, як на підставу для відмови у внесенні змін до митної декларації, що рішення про зміну коду товару не було скасоване судом - є неправомірним, оскільки за висновками суду, заявлений до митного оформлення автомобіль підлягав розмитненню за кодом УКТ ЗЕД 8703809090. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Одеської митниці про визнання протиправною бездіяльність Одеської митниці у наданні дозволу на внесення змін до митної декларації №UA500500/2020/204797, оформленої 21.01.2020 року; зобов`язання Одеської митниці внести зміни до митної декларації №UA500500/2020/204797, оформленої 21.01.2020 року; стягнення моральної шкоди у розмірі 5000,00 гривень - задоволено частково. Дії Одеської митниці щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на внесення змін до митної декларації №UA500500/2020/204797 від 21.01.2020 року - визнано протиправними. Зобов`язано Одеську митницю повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.07.2021 року про внесення змін до митної декларації №UA500500/2020/204797 від 21.01.2020 року, з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 (дев`ятсот вісім) гривень. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правову допомогу у розмірі 500,00 (п`ятсот) гривень. Не погоджуючись з таким рішенням суду, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, а також з розміром стягнутих витрат на правову допомогу, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, а тому просить рішення суду першої інстанції в цій частині скасувати та постановити нове рішення, яким стягнути моральну шкоду та витрати на правову допомогу у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянтом зазначено, що порушення прав позивача триває більше двох років, відповідач навмисне не виконує рішення суду, що завдає душевних страждань та незручностей, а також змушує вдруге звертатися до адвоката та суду для захисту свої прав. Вважає, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди. Крім того апелянт вказує про безпідставне зменшення витрат на правову допомогу, оскільки суд не мав права встановлювати обставини щодо співмірності витрат за відсутності клопотання з боку іншої сторони. Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи, що відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю суд апеляційної інстанції, відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду по адміністративній справі №420/1530/20 від 20 липня 2020 року (суддя Лечук О.А.), позовні вимоги ОСОБА_1 до Одеської митниці Держмитслужби про відмову у митному оформленні товарів задоволено. Зокрема, визнано протиправним та скасовано рішення про відмову у митному оформленні автомобіля Сhevrolet Volt, за поданою митною декларацією №UA500500/2020/204278 від 20 січня 2020 року, яке оформлено у вигляді картки відмови в митному оформленні (випуску) товарів № UA500500/2020/00133 від 20 січня 2020 року. Рішення Одеського окружного адміністративного суду №420/1530/20 від 20 липня 2020 року набрало законної сили 27 січня 2021 року. 15 липня 2021 року, ОСОБА_1 звернувся до Одеської митниці з заявою про надання дозволу на внесення змін до митної декларації №UA500500/2020/204797 від 21 січня 2020 року, за якою автомобіль позивача було випущено у вільний обіг на території України. 28 серпня 2021 року, Одеською митницею листом надано відповідь ОСОБА_1 та повідомлено, що підстави для внесення змін до митної декларації відсутні, оскільки рішення про визначення коду товару судом не скасовувалось. Вважаючи бездіяльність Одеської митниці щодо внесення змін до митної декларації - протиправною, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що аркуш коригування заповнюється та оформлюється митним органом, у тому числі, у зв`язку із скасуванням рішення митного органу, а тому прийшов до висновку, що Одеською митницею було протиправно відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на внесення змін до митної декларації з посиланням на відсутність законних підстав. При цьому вказав, що такий спосіб захисту, як зобов`язання Одеської митниці повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15 липня 2021 року про внесення змін до митної декларації №UA500500/2020/204797 від 21 січня 2020 року з урахуванням висновків суду, буде ефективним та належним засобом захисту порушених прав позивача. Водночас, відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди, оскільки позивачем не надано суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв`язку між діями/бездіяльністю відповідача та завданням йому моральної шкоди. При цьому, зважаючи на характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та складності виконаної адвокатом роботи, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат на надання правничої допомоги та стягнути з відповідача на користь позивача 500,00 гривень на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Вивчивши матеріали справи, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Статтею 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 Цивільного кодексу України). За приписами пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди. Колегія суддів, вважає за необхідне звернути увагу на те, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги. Обов`язок доказування в адміністративному процесі, в тому числі, встановлений статтею 78 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, у випадку, що розглядається, можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо. Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 12 листопада 2019 року по справі № 818/1430/17, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів звертає увагу, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки завдана моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами. Зважаючи на те, що позивачем не надано належних доказів, що підтверджують заподіяння йому душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, та не доведено причинно-наслідковий зв`язок з предметом позову, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Щодо доводів апеляційної скарги в частині розподілу судом витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Частинами 1 та 2 статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч.1 та п.1 ч.3 ст.132 КАС України). Статтею 134 КАС України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч.5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Аналіз вищенаведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у рішенні від 23.01.2014р. у справі «East/West Alliance Limited» проти України» зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою. При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо. Судом встановлено, що 28.08.2021 року, між позивачем та адвокатом Романюком Валерієм Іллічем було укладено договір про подання професійної правничої допомоги №28/08/2021. Відповідно до пункту 3 договору про надання правової допомоги №28/08/2021 від 28.08.2021 року, за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату (винагороду) у фіксованому розмірі 3500,00 гривень. Оплата гонорару здійснюється клієнтом в готівковій формі після винесення рішення по справі, яке набрало законної сили. Згідно Акту прийому-передачі наданих юридичних послуг від 24.11.2021 року, адвокатом надана позивачеві консультація (1 година); здійснено правовий аналіз документів, що стосується спору (2 години); здійснено вивчення законодавчої бази та судової практики (3 години); підготовлено та подано позову заяву (5 годин) Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дана адміністративна справа є типовою справою незначної складності. Розгляд справи здійснено судом без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. Позовна заява подана представником позивача через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та жодних інших заяв по суті справи від представника позивача не надходило. При цьому, судом першої інстанції також правомірно зазначено, що виконані адвокатом роботи з правового аналізу документів та вивчення законодавчої бази фактично охоплюються виконаною роботою щодо підготовки позовної заяви, а тому, не є такими, що належать до стягнення. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що у провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває декілька адміністративних справ, у яких представником позивачів є адвокат Романюк Валерій Ілліч та які стосуються внесення змін до митних декларацій. Суд зазначає, що тексти позовних заяв вищевказаних справ є майже ідентичним, а тому, суд критично ставиться до посилань представника позивача, що підготовка позовної заяви становила п`ять годин, що є цілком обгрунтованим. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що представником позивача вчинялися дії для виконання умов договору, водночас час зазначений на їх виконання є перебільшеним. За таких обставин, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 500 грн. Доводи апелянта, з посиланням на правові висновки Верховного Суду, викладені зокрема у постанові від 16.03.2021 року у справі № 520/12065/19, стосовно того, що відповідно до ч. 6 ст. 134 КАСУ суд не має права зменшувати розмір витрат за власною ініціативою, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки при вирішенні спору має враховуватися остання правова позиція викладена Верховним Судом. Так, Верховним Судом у постанові від 30.07.2021 року у справі № 560/5990/21, висловлено позицію, згідно якої «…відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог. Як зазначалось, відповідач клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не подав, тому суд самостійно при ухваленні додаткового рішення встановив співмірність заявленої суми витрат на правничу допомогу в розмірі: 10000,00 грн., зменшивши її до 5000,00 грн.» Тобто судом касаційної інстанції встановлено право іншої сторони подати відповідні заперечення та можливість суду встановити співмірність заявленої суми витрат на правничу допомогу. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції в оскаржуваній частині не спростовують. Згідно ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст.ст. 308, 311, ст.315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено та підписано 22 березня 2022 року . Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук Суддя: А. І. Бітов Суддя: І. Г. Ступакова