Постанова Центральний апеляційний господарський суд № 904/5898/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21.03.2022 року м.Дніпро Справа № 904/5898/18 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя: Березкіна О.В.(доповідача), судді: Іванов О.Г., Дармін М.О. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Криворізької міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2021 року у справі № 904/5898/18 за позовом Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг до Фізичної особи-підприємця Штефан Владислава Олександровича, м. Кривий Ріг про стягнення 117 596, 52 грн. ВСТАНОВИВ: Позивач - Криворізька міська рада звернулась до Фізичної особи-підприємця Штефан Владислава Олександровича із позовом про стягнення заборгованості з орендної плати за земельну ділянку площею 0,2991 га, з кадастровим номером 1211000000:04:223:0192, для розміщення автостоянки та тимчасової споруди КПП, яка знаходиться на м-ні Зарічному у Жовтневому районі м. Кривого Рогу за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 у розмірі 117 596,52 грн. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2021 у справі №904/5898/18 в задоволенні позову відмовлено. Суд стягнув з Криворізької міської ради м. Кривий Ріг на користь Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 119 269,20 грн. Не погодившись з рішенням суду, позивач - Криворізька міська рада звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2021 року у справі №904/5898/18 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Криворізької міської ради про стягнення з Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича 117 596,52 грн. за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:04:223:0192 за період з 01.01.2016-31.12.2016, а судові витрати покласти на відповідача. В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на те, що висновки суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог є передчасними, оскільки судом не було належним чином з`ясовано обставини, що мають визначальне значення для правильного вирішення справи; неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, а також не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах та не забезпечено виконання мети та завдання господарського судочинства, що в сукупності привело до неправильного вирішення справи. Також апелянт посилається на те, що само по собі закінчення строку дії договору не свідчить про припинення або скасування невиконаних зобов`язань у сторін договору, оскільки умовами даного договору сторони погодили, що орендна плата сплачується навіть після закінчення його строку, до моменту передачі земельної ділянки за актом приймання передачі. Апелянт, вважає, що суд першої інстанції не був позбавлений процесуальної можливості, зокрема, на підставі ст. 5 ГПК України, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.12.2019р. у справі №917/1739/17, самостійно застосувати правильну норму матеріального права та стягнути з відповідача на користь позивача як власника земельної ділянки неправомірно збережених коштів на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України, оскільки матеріали справи містили достатні докази для її ефективного розгляду по суті та задоволення вимог позивача в рамках цієї ж справи. Апелянт звертає увагу на те, що в даному випадку існує неспростовний факт безпідставного збереження відповідачем майна позивача - земельної ділянки на м-ні 5-му Зарічному у Жовтневому районі м. Кривого Рогу, Дніпропетровської області, що підтверджується фактом відсутності в матеріалах справи доказів повернення спірної земельної ділянки за актом приймання-передачі (повернення), що у поєднанні з тими ж положеннями ст. 525 ЦК України, за якими одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, дає підстави стверджувати, що спірна земельна ділянка не вибула з фактичного користування відповідача Штефан В.О. Щодо розрахунку розміру безпідставно збережених коштів на підставі ст. 1212 ЦК України за спірний період, то він, на думку міської ради, є тотожний тому, що міститься в матеріалах справи, оскільки розраховується саме на рівні розміру орендної плати як єдино можливої плати за земельну ділянку, що перебуває в користуванні особи. Оскільки наявні підстави для задоволення позовних вимог, апелянт вважає, що відсутні будь-які підстави для стягнення на користь відповідача витрат на правову допомогу, які до того ж є неспівмірними і необгрунтованими. Всі ці обставини, на думку апелянта, є підставами для скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2021 у справі № 904/5898/18 та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог Криворізької міської ради. Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи. Частиною 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.12.2021 (у складі колегії суддів: головуючий суддя - Березкіна О.В. (доповідач), судді - Антонік С.Г., Іванов О.Г.) відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Криворізької міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2021 року у справі № 904/5898/18 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. 01.02.2022 року розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №904/5898/18 у зв`язку з відпусткою судді Антоніка С.Г. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.02.2022, справу №№904/5898/18 передано колегії суддів у складі: Березкіна О.В. (головуючий, доповідач), судді: Дармін М.О., Іванов О.Г. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.02.2022 справу № 904/5898/18 прийнято до провадження колегією суддів у складі: Березкіна О.В. (головуючий, доповідач), судді: Дармін М.О., Іванов О.Г. 17.01.2022 року від Штефан В.О. до суду надійшло клопотання, про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4962 грн. 00 коп. за розгляд справи в апеляційній інстанції. 01.02.2022року від Криворізької міської ради до суду надійшло заперечення на клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4962 грн. 00 коп. за розгляд справи в апеляційній інстанції, в якій позивач посилався на неспіврмірність цих витрат зі складністю справи, обсягом виконаних робіт та витраченим часом. 17.01.2022 року від фізичної особи -підприємця Штефан В.О. до суду подано відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому він просив суд апеляційну скаргу Криворізької міської ради залишити без задоволення. 01.02.2022 року від Криворізької міської ради до суду подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить суд відхилити доводи відповідача в повному обсязі, задовольнити апеляційну скаргу Криворізької міської ради. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню в частині витрат на правову допомогу з наступних підстав. Згідно зі ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи, 25.12.2006 між Криворізькою міською радою (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Штефаном Владиславом Олександровичем (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки, зареєстрований у Криворізькому відділі Дніпропетровської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" із внесенням запису до Державного реєстру земель № 040610801406 від 28.12.2006 (договір, а.с. 13, т.1). Додатковою угодою від 24.02.2010 до договору, зареєстрованою у Криворізькому міському відділі Дніпропетровської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" із внесенням запису до Державного реєстру земель № 041010800232 від 23.10.2010 сторонами були внесені зміни до договору ". Відповідно до пунктів 1-5 договору від 25.12.2006 (в редакції додаткової угоди від 24.02.2010) орендодавець на підставі рішення міської ради № 347 від 27.09.2006 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку житлової та громадської забудови площею 0,2991 га, кадастровий номер 1211000000:04:223:0192, для розміщення автостоянки та тимчасової споруди КПП, яка знаходиться на м-ні 5-му Зарічному у Жовтневому районі м. Кривого Рогу, на 3 роки. Орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати (п. 28 договору). Відповідно до пункту 17 Договору повернення земельної ділянки здійснюється за актом приймання-передачі. Пунктом 19 договору сторони узгодили, що неповернення земельної ділянки в зазначений термін не звільняє орендаря від орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою. Плата за фактичне користування земельною ділянкою вноситься у розмірах, визначених розділом орендна плата цього договору. Пунктом 7 Додаткової угоди Договір доповнений пунктами 6.5. та 6.6., якими передбачено, що орендар зобов`язаний до підписання акту приймання-передачі (повернення) привести земельну ділянку у придатний для подальшого використання стан. Приведення у придатний стан включає в себе благоустрій земельної ділянки. Неповернення земельної ділянки не звільняє орендаря від сплати орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою. Плата за фактичне користування земельною ділянкою вноситься у розмірах, визначених розділом орендна плата цього договору. Нарахування орендної плати припиняється з дати оформлення акта приймання-передачі (повернення) земельної ділянки. Рішенням Криворізької міської ради від 28.12.2012 № 1634 ФОП Штефану В.О. відмовлено в поновленні договору оренди земельної ділянки від 28.12.2006 № 040610801406, зобов`язано припинити комерційне використання земельної ділянки, звільнити земельну ділянку від тимчасових споруд, привести її у стан, придатний для подальшого використання та повернути міській раді за актом приймання-передачі (повернення). Таким чином, строк дії договору з додатковою угодою закінчився. Звертаючись до Фізичної особи-підприємця Штефан Владислава Олександровича із позовом про стягнення заборгованості з орендної плати за період з 01.01.2016р. по 31.12.2016р. у розмірі 117 596,52 грн., позивач - Криворізька міська рада посилалась на те, що відповідач в порушення умов договору не повернув Позивачу об`єкт оренди за актом приймання-передачі та продовжує користуватись земельною ділянкою, у зв`язку із чим Позивачем нараховано Відповідачу орендну плату за фактичне користування земельною ділянкою за період з 01.01.2016р. по 31.12.2016р. у розмірі 117 596,52 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив з того, що стягнення орендної плати можливе лише до моменту припинення дії договору, а після припинення Договору належним способом захисту прав та інтересів орендодавця може бути відшкодування збитків або стягнення безпідставно набутих грошових коштів. Криворізькою міською радою при зверненні із цим позовом до суду невірно обрано спосіб захисту порушених прав. Водночас, застосування належного способу захисту у цій справі було б можливе лише за умови зміни, зокрема, предмету позову, яка може бути реалізована лише позивачем і лише під час підготовчого провадження. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно ст. 2 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на дату виникнення спірних правовідносин), відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності (ст. 3 Закону України "Про оренду землі"). Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України "Про оренду землі", орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. За приписами ст. 18 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років (ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду землі"). Як вбачається з матеріалів справи, договір оренди земельної ділянки від 25.12.2006, з урахуванням Додаткової угоди від 24.02.2010 та з урахуванням рішення міської ради від 28.12.2012 № 1634, яким ФОП Штефану В.О. відмовлено в поновленні договору оренди земельної ділянки від 28.12.2006 № 040610801406, закінчився 28.12.2012. Згідно з ч.2 ст. 291 ГК України та абз. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на 01.01.2013р.), договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічні положення про те, що договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено, містить п. 34 Договору оренди земельної ділянки від 25.12.2006 ( а.с.13, т.1). Відповідно до ст.34 Закону України «Про оренду землі», у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки. Згідно зі статтею 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Отже, з урахуванням ст. 631 ЦК України, за договором оренди земельної ділянки право орендаря користуватися земельною ділянкою та обов`язок сплачувати орендну плату діють до моменту закінчення строку дії договору. Після закінчення строку дії договору у орендаря виникає обов`язок повернути земельну ділянку. А у разі невиконання умов щодо повернення земельної ділянки у орендодавця виникає право вимагати, а у орендаря обов`язок сплатити завдані орендодавцю збитки. Верховний Суд у складів суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 19.04.2021р. у справі № 910/11131/19 зробив висновок про те, що обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення Договору (до спливу строку дії Договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі. «Суд доходить висновку, що користування майном після припинення Договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами Договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за Договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України (п.9.11. Постанови). Після спливу строку дії Договору невиконання обов`язку з повернення земельної ділянки свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в оренду. Тому права та обов`язки Орендодавця і Орендаря, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за відповідними нормами ЦК України та Закону України «Про оренду землі», які регламентують наслідки збереження майна за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави або ж наслідки невиконання майнового обов`язку щодо повернення земельної ділянки Орендодавцеві. З урахуванням зазначеного, стягнення орендної плати можливе лише до моменту припинення дії договору, а після припинення Договору належним способом захисту прав та інтересів орендодавця може бути відшкодування збитків або стягнення безпідставно набутих грошових коштів. Оскільки сторони не надали доказів продовження дії договору оренди земельної ділянки від 25.12.2006, то господарський суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що Договір оренди земельної ділянки припинив свою дію 28.12.2012. Таким чином, з огляду на встановлені обставини справи щодо закінчення строку дії Договору оренди, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, щодо відсутності правових підстав для нарахування відповідачу орендної плати і неналежно обраний спосіб захисту своїх прав. При цьому, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про те, що суд мав на власний розсуд обрати ефективний спосіб захисту прав позивача та стягнути на користь позивача зазначену суму як безпідставно збережені кошти, з огляду на наступне. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (п.95) зазначила, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин. Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункти 81, 83, 84). Отже суд має право змінити лише правову підставу позову і не може змінювати предмет та підстави позову, оскільки це, згідно ст.46 ГПК України є виключною компетенцією позивача. Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості з орендної плати за землю. Підставою позову - невиконання відповідачем договірних зобов`язань щодо сплати орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 01.01.2016р. по 31.12.2016р. у розмірі 117 596,52 грн. Проте, оскільки договір припинив свою дію, а стягнення орендної плати, як зазначалося вище, можливе лише за час дії договору, то належним способом захисту прав та інтересів орендодавця може бути відшкодування збитків або стягнення безпідставно набутих коштів, що є іншим предметом позову. А підставою позову буде безпідставне користування земельною ділянкою. Відтак, Криворізькою міською радою при зверненні із цим позовом до суду невірно обрано спосіб захисту порушених прав. Водночас, застосування належного способу захисту у цій справі було б можливе лише за умови зміни, зокрема, предмету позову, яка може бути реалізована лише позивачем і лише під час підготовчого провадження. З огляду на вищезазначене, господарський суд першої інстанції не міг змінити правові підстави позову, у зв`язку з чим дійшов обгрунтованого висновку про неефективний спосіб захисту та відмову у задоволенні в задоволенні позовних вимог, що у відповідності до статті 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду в цій частині без змін. Разом з цим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо розміру витрат на правову допомогу у сумі 119 269,20 грн. з огляду на наступне. Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Звертаючись із клопотанням про стягнення з позивача витрат на правову допомогу у сумі 119 269,20 грн., відповідач посилався на те, що для захисту своїх прав саме така сума була витрачена ним на послуги адвоката. Стягуючи на користь відповідача витрати на правову допомогу у заявленому відповідачем розмірі - 119269,20 грн., гоподарський суд першої інстанції виходив з того, що у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача. Крім того, суд зазначив, що дані витрати відповідають критеріям розумності, співрозмірності та справедливості. Проте, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відповідності заявленого розміру витрат на правову допомогу критеріям розумності, співрозмірності та справедливості. З матеріалів справи вбачається, що між Штефаном Владиславом Олександровичем (далі - клієнт/замовник) та адвокатом Лісовим Денисом Олександровичем (далі - адвокат) був укладений договір про надання правової допомоги (на професійну правничу допомогу) №1 від 14.01.2019 (далі - договір №1), за умовами якого адвокат зобов`язується за завданням клієнта надати йому професійну правову допомогу (надалі - послуги), в порядку та на умовах, визначених цим договором, а клієнт - прийняти та оплатити їх. Пунктами 3.1 - 3.2 договору №1 передбачено, що формою винагороди за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар, який обчислюється у відповідності до ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Вартість однієї години наданих послуг складає 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Станом на момент укладання даного договору розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1841грн.00коп. Тобто, за одну годину наданих послуг замовник сплачує 736,40грн, У випадку зміни вищевказаного закону чи розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно із ним змінюється вартість послуг. Орієнтована вартість послуг за даним договором, на момент його укладання, становить 200 000,00 грн. без ПДВ, але в будь-якому разі кінцева вартість послуг визначається сумою документів на оплату (рахунок, квитанція, тощо) та узгоджується сторонами в актах здачі-приймання послуг. Відповідно до підпункту 4.2.4 пункту 4.2 договору №1 клієнт зобов`язаний сплатити адвокату 2500грн. за участь у кожному судовому засіданні у господарському суді чи апеляційному господарському суді та за участь адвоката у кожному судовому засіданні у Верховному суді сплатити 5000грн. Пунктами 3.3 - 3.5 договору №1 визначено, що перелік наданих послуг визначається у акті здачі-приймання послуг. Оплата послуг адвоката здійснюється протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту фактичного отримання клієнтом послуг, про що Клієнт отримує квитанцію чи інший підтверджуючий документ. За бажанням клієнта можлива передоплата (аванс) послуг адвоката. За результатами наданих послуг сторони підписують акт здачі-приймання послуг. Акт підписується протягом трьох днів після фактичного надання послуг. Підписання акту клієнтом є підтвердженням відсутності претензій з його боку. До матеріалів справи долучені підписані без зауважень та заперечень клієнтом та адвокатом акти здачі-приймання послуг №1 від 31.12.2019, № 2 від 31.12.2019 до договору №1 від 14.01.2019: - згідно акту № 1 від 31.12.2019 вартість наданих послуг з урахуванням затраченого часу у кількості 34 год. становить 25 037,60 грн. (34год. х 736,40грн.); - згідно акту № 2 від 31.12.2019 вартість наданих послуг становить 22 500,00 грн. з розрахунку 2 500,00 грн. (вартість однієї участі адвоката у судовому засіданні у Господарському суді Дніпропетровської області та Центральному апеляційному господарському суді) х 9 (кількість судових засідань). Також між адвокатом Лісовим Денисом Олександровичем (далі - адвокат) та Штефаном Владиславом Олександровичем (далі - клієнт) був укладений договір про надання правової допомоги №2 від 01.01.2020 (далі - договір №2). Відповідно до пункту 1.1 договору №2 адвокат зобов`язується за завданням клієнта надати йому професійну правову допомогу (надалі - послуги), в порядку та на умовах, визначених цим договором, а клієнт - прийняти та оплатити їх. Пунктом 3.1 договору №2 передбачено, що формою винагороди за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар, який обчислюється у відповідності до статті 30 закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Згідно з пунктами 3.3, 3.5 договору №2 перелік наданих послуг визначається у акті здачі-приймання послуг. За результатом наданих послуг сторони підписують акт здачі-приймання послуг. В подальшому, адвокатом Лісовим Денисом Олександровичем (далі - адвокат) та Штефаном Владиславом Олександровичем (далі - клієнт) було укладено додаткові угоди № 2 від 01.01.2021 та № 3 від 01.02.2021 до договору про надання правової допомоги № 2 від 01.01.2020. Згідно з пунктами 1, 2, 4 додаткової угоди №2 від 01.01.2021 сторони, зокрема, дійшли згоди: - доповнити пункт 3.1. договору наступним змістом: "Вартість однієї години наданих послуг складає 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Станом на момент укладання даного договору розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 2 270,00 грн. Тобто, за одну годину наданих послуг замовник сплачує 908,00 грн. У випадку зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно із ним змінюється вартість послуг.". - змінити пункт 3.4 договору та викласти його зміст в новій редакції: "Оплата послуг адвоката здійснюється протягом 3 календарних днів з моменту фактичного отримання клієнтом послуг, але не пізніше ніж у строк до 31.12.2022". - змінити пункт 4.2.4 та викласти його в новій редакції: "Сплачувати 2500рн. за участь адвоката у кожному судовому засіданні у Господарському суді Дніпропетровської області, Центральному апеляційному господарському суді та за участь адвоката у кожному судовому засіданні у Верховному суді сплатити 5 000,00 грн.". Відповідно до пунктів 1, 4 додаткової угоди № 3 від 01.02.2021 сторони, зокрема, дійшли згоди: - змінити пункт 3.1 договору та викласти його зміст в новій редакції: "З 01.01.2020 вартість однієї години наданих послуг складає 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Станом на момент укладення цього договору розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 2 102,00 грн. Тобто, за одну годину наданих послуг замовник сплачує 840,80 грн.". - змінити п. 4.2.4. договору та викласти його зміст в новій редакції: "Сплачувати 3 500,00 грн. за участь адвоката у кожному судовому засіданні у якому приймав участь адвокат з 01.01.20 у Господарському суді Дніпропетровської області, Центральному апеляційному господарському суді та за участь адвоката у кожному судовому засіданні у Верховному суді сплатити 6 000,00 грн.". До матеріалів справи долучені підписані без зауважень та заперечень клієнтом та адвокатом акти здачі-приймання послуг № 4 від 17.08.2021, № 5 від 17.08.2021 до договору № 2 від 01.01.2020: - згідно акту № 4 від 17.08.2021 вартість наданих послуг з урахуванням затраченого часу у кількості 64,5 год. становить 54 231,60 грн. (64,5год. х 840,80 грн.); - згідно акту № 5 від 17.08.2021 вартість наданих послуг становить 17 500,00 грн. із розрахунку 3 500,00 грн. (вартість однієї участі адвоката у судовому засіданні у Господарському суді Дніпропетровської області) х 5 (кількість судових засідань). Стягнувши заявлену суму витрат у повному обсязі, суд першої інстанції лише обмежився посиланням на те, що дані витрати є розумними, справедливими та співмірними, не навівши жодного мотивування цим висновкам. Вирішуючи дане питання, колегія суддів враховує, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу. 3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України). Згідно ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу. Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно п.1 ч.ч. 4, 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями ч.ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України). Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, у справі від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, у додатковій постанові Великої палати Верховного Суду у справі № 9901/350/18 від 12.09.2019. При цьому, суд враховує, що надані копії документів на підтвердження адвокатських послуг, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18, від 18.06.2019 у справі №922/3787/17. Так, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Як вбачається з матеріалів справи, ціна позову складає 117 596,52 грн., а розмір витрат на правову допомогу відповідача складає 119 269,20 грн., що вже не є співмірним та пропорційним. Крім того, суд першої інстанції не врахував, що у провадженні господарського суду Дніпропетровської області перебували та перебувають інші аналогічні справи за участю тих же сторін, з тих же підстав та за аналогічних обставин, проте за іншими договорами, у яких сторони готували ідентичні клопотання, заяви, відзиви, заперечення, що спростовує складність цієї справи для адвоката та необхідність витрачання саме такої кількості часу для підготовки процесуальних документів по даній справі. Проаналізувавши детальний опис наданих відповідачу адвокатом послуг, а також подані документи, колегія суддів вважає, що відображена у цих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом відповідача роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є не співмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, та ціною позову, а тому заявлена відповідачем сума витрат на правову допомогу у розмірі 119 269,20 грн. є неспівмірною із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді першої інстанції, затраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідає критерію розумності, справедливості та співмірності таких витрат. Також колегія суддів враховує, що даний спір виник внаслідок поведінки відповідача, а відмова позивачу у позові внаслідок неналежно обраного способу захисту не свідчить про добросовісність поведінки відповідача у правовідносинах, які виникли на підставі укладених договорів оренди. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Крім того, суд касаційної інстанції констатував, що не існує єдиного арифметичного алгоритму для визначення (обчислення) витрат на професійну правничу допомогу, а суди повинні у кожному конкретному випадку, керуючись положеннями статей 126, 129 ГПК України, визначати розмір цих витрат та їх розподіляти, наводячи відповідні мотиви прийнятих рішень стосовно цих витрат. З огляду на вищезазначені обставини, Колегія суддів вважає за можливе стягнути з позивача 10 000 грн. витрат на правову допомогу, поклавши решту частину цих витрат на відповідача. Розглянувши клопотання Штефан В.О. про розподіл судових витрат, понесених під час розгляду апеляційної скарги, судова колегія апеляційного господарського суду виходить з наступного. На підтвердження факту понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу ним до матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії: ордеру серія АЕ №1014194 від 01.01.2020 р., Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №3712, договору про надання правової допомоги від 01.01.2020р. та додаткової угоди №2 від 01.01.2021р., № 3 від 01.02.2021р., укладених між відповідачем та адвокатом Лісовим Денисом Олександровичем, підписаного сторонами акту здачі - приймання послуг № 40 від 15.01.2022р. на суму 4962 грн., рахунку на оплату № 25 від 15.01.2022р. на суму 4962 грн. Розглянувши дані докази, колегія суддів дійшла висновку, що матеріалами справи підтверджується факт надання відповідачу адвокатом Лісовим Денисом Олександровичем послуг на правову допомогу. 01.02.2022 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові заперечення на клопотання відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в якій позивач просить відмовити повністю у задоволенні вказаного клопотання відповідача. У обґрунтування своїх заперечень щодо розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу позивач послався на неспівмірність заявлених витрат зі складністю справи, обсягом виконаних робіт та часом витраченим адвокатом на виконання означених робіт. В даному випадку колегія суддів погоджується з доводами апелянта, оскільки справа не є складною, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження б яких адвокат витратив значний час. При цьому, колегія суддів враховує, що адвокат Лісовий Д.О. бере участь у інших аналогічних справах, з таким же предметом спору, за участю тих же сторін, з однотипними підставами та вимогами, а отже тематика спору адвокату є добре знайомою, оскільки судові спори між сторонами такого характеру тривають багато років, а відтак не вимагається часу на підготовку для надання "роз`яснень", "консультування", та складання процесуальних документів, які у всіх означених судових справах подаються однотипні. Крім того, справа розглядається в апеляційній інстанції у порядку письмового провадження, що не потребує особистої участі адвоката; надані на стадії апеляційного провадження клопотання, відзиви відповідача ідентичні клопотанням та відзивам у інших справах, та співпадають з відзивом на позовну заяву у даній справі, а тому, колегія суддів вважає можливим у відповідності до ч.5 ст.129 ГПК України, не розподіляти на позивача усі витрати відповідача за розгляд справи в апеляційній інстанції, та стягнути на користь відповідача 1000 грн. за розгляд справи у суді апеляційної істанції, поклавши решту частину витрат на відповідача. У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на апелянта. На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Криворізької міської ради - задовольнити частково. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2021 року у справі № 904/5898/18 в частині стягнення витрат на правову допомогу - змінити. Стягнути з Криворізької міської ради (50101, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пл. Молодіжна, 1; ідентифікаційний код: 33874388) на користь Фізичної особи-підприємця - Штефана Владислава Олександровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 10 000 грн. Стягнути з Криворізької міської ради (50101, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пл. Молодіжна, 1; ідентифікаційний код: 33874388) на користь Фізичної особи-підприємця - Штефана Владислава Олександровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 1000 грн., про що видати наказ. Видачу відповідного наказу, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Господарському суду Дніпропетровської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені статтею 287 ГПК України. Повний текст постанови виготовлено та підписано 21.03.2022 Головуючий суддя О.В.Березкіна Суддя М.О.Дармін Суддя О.Г.Іванов