Постанова 4801 № 127/22866/21

Справа № 127/22866/21 Провадження № 22-ц/801/348/2022 Категорія: 36 Головуючий у суді 1-ї інстанції Король О. П. Доповідач:Войтко Ю. Б. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 березня 2022 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Войтка Ю. Б., суддів Стадника І. М., Сопруна В. В., учасники справи: позивач: Комунальне підприємство Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 листопада 2021 року, ухвалене під головуванням судді Короля О. П. в місті Вінниці у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, у цивільній справі №127/22866/21 за позовом Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого теплопостачання, встановив: У серпні 2021 року Комунальне підприємство Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» (далі - КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого теплопостачання. Свої вимоги обґрунтовує тим, що житлове помешкання, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , де фактично зареєстровані та проживають відповідачі, забезпечується послугами централізованого теплопостачання, які надаються КП BМР «Вінницяміськтеплоенерго». Відповідачі, регулярно порушуючи умови п. 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» та п. 5 ч. 2 ст. 7, ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в період з серпня 2018 року по червень 2021 року заборгували за надані послуги з централізованого теплопостачання в загальній сумі 17 985,65 грн., що підтверджується оборотною відомістю по особовому рахунку. Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України з відповідачів належить стягнути 3% річних та інфляційні втрати. В добровільному порядку відповідачі відмовляються сплатити заборгованість за надані послуги з центрального теплопостачання. КП BМР «Вінницяміськтеплоенерго» зазнає матеріальних збитків у зв`язку з відмовою відповідачів розрахуватись за спожиту теплову енергію, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом. Згідно з ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 08.09.2021 в справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 листопада 2021 року відмовлено в задоволенні позову. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позов не підлягає задоволенню, оскільки такі вимоги є необґрунтованими і недоведеними належними і допустимими доказами. Наданий позивачем розрахунок містить суперечливі дані, тому не може свідчити про наявність безспірної заборгованості відповідачів за надані послуги з опалення. При цьому позивач, без належного врахування наданих відповідачем квитанцій про оплату за споживчі послуги з централізованого теплопостачання, не уточнив позовні вимоги про зменшення суми заборгованості, а лише обмежився наданням письмових пояснень. Оскільки позивач звертаючись до суду, не надав належних та достатніх доказів того, що відповідачем порушено строки оплати грошового зобов`язання за відповідний розрахунковий період, тому місцевий суд дійшов до висновку, що заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого теплопостачання до задоволення не підлягають. Також з наданих до суду розрахунків позивача встановлено, що нарахування платежів за послуги теплопостачання та стягнення заборгованості проводиться із врахуванням зареєстрованих осіб, що суперечить чинному законодавству. Судом враховано положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги», які не містять заборони споживачу послуг вимагати зарахування плати за теплову енергію саме за розрахунковий період, який вказаний у платіжних документах, якими є єдиний рахунок, квитанція за певний період і фіскальний чек. Місцевий суд виходив з того, що позивачем не наведено нормативно-правового обґрунтування його дій щодо віднесення сплати ОСОБА_1 поточних платежів за період з листопада 2019 року по серпень 2021 року на погашення заборгованості, що виникла до серпня 2018 року. А тому посилання позивача на п. 3.4. розділу 3 Договору приєднання про те, що «Сторони домовилися, що всі платежі за послуги з теплопостачання, що вносяться Споживачем на поточний рахунок Виконавця, погашають заборгованість попереднього періоду, при її наявності, незалежно від призначення платежу, вказаному в платіжному документі», суд першої інстанції визнав недоречними, оскільки заборгованість визначена позивачем за період з серпня 2018 року по червень 2021 року, а заборгованість попереднього періоду до серпня 2018 року не є предметом доказування в цій справі. Не погоджуючись з таким судовим рішенням позивач КП BМР «Вінницяміськтеплоенерго» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, передбачених як законами України, норми яких були зазначені позивачем у якості підстав позову, так і норм міжнародного права, зокрема ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ч. 1 ст. 6 Конвенції, яка гарантує право на справедливий суд, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що у своєму рішенні суд зазначив, що заборгованість за період з серпня 2018 року по червень 2021 року у розмірі 17 985,65 грн. була погашена відповідачем, що підтверджується квитанціями про оплату доданими до відзиву на позовну заяву. Така оплата не заперечується та не спростовується зі сторони позивача в його поясненні від 26.10.2021. Але, при дослідженні квитанцій про оплату, які надані відповідачем до відзиву на позовну заяву, вираховується сума 9 250,53 грн., яка значно менша ніж заявлені позовні вимоги. При дослідженні квитанції відповідача, суд не звернув на це увагу, а між іншим, з повної оборотної відомості позивача, вбачається, що відповідач сплатив за спірний період 13 333,42. Звертає увагу, що квитанція № 982457 за період 08.2020 - 08.2020, стосується адреси ОСОБА_3 , 21А/28 та оплата була виконана за гаряче водопостачання на КП «Вінницяоблтеплоенерго» в розмірі 355,83 грн., а квитанція № 637543 за період 08.2021 - 08.2021 в розмірі 120,00 грн., не за спірний період. Таким чином, за умови належного дослідження усіх доказів по справі, позовні вимоги підлягали б частковому задоволенню, оскільки відповідачем, як власником квартири, не дотримано в повному обсязі обов`язку з утримання належної йому квартири та оплати житлово-комунальних послуг за надані послуги з централізованого теплопостачання. Зазначає, що при подачі позовної заяви оборотна відомість за період з серпня 2018 року по червень 2021 року по особовому рахунку № НОМЕР_1 складається таким чином, що йде обновлювання періоду і за цей період від нуля рахується заборгованість, це робиться для того, щоб не були нараховані великі суми боргу, крім того, у відповідачів на сьогоднішній день існує заборгованість 27 677,58 грн., яка значно перевищує суму позову та термін позовної давності, тому відповідно до п. 3.4 розділу 3 Договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води усі зроблені оплати відповідачами-споживачами погашали заборгованість попереднього періоду. Отже при розрахунку суми боргу та при формуванні оборотної відомості за період з серпня 2018 року по червень 2021 року усі попередньо зроблені оплати відповідачами-споживачами не були враховані, тому що вони не погасили попередній борг. Відповідач ОСОБА_1 подав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 листопада 2021 року залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначає, що відповідно до наявних платіжних документів, ним за період з серпня 2018 року по червень 2021 року проведена оплата за опалення на суму 13 153 грн. 41 коп., що підтверджується ксерокопіями квитанцій. Однак, зі сторони позивача, із врахуванням зазначеної оплати, надані розрахунки, які містять суперечливі дані, які не можуть свідчити про наявність безспірної заборгованості відповідачів за надані послуги з опалення. Крім того, позивачем по вказаній оплаті не здійснено додаткових перерахувань щодо зменшення позовних вимог, а лише надано необґрунтовані мотивування до судів першої та апеляційної інстанції про зарахування проведених платежів за опалення, як погашення заборгованості за передні борги. Також до матеріалів справи не надано належного підтвердження щодо обрахування 3% річних від простроченої суми заборгованості та суми витрат від інфляції. Звертає увагу, що згідно з рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 березня 2018 року у справі № 127/3171/17 ухвалено стягнути з нього на користь КП BМР «Вінницяміськтеплоенерго» заборгованість за спожиті послуги з централізованого теплопостачання в розмірі 16 071,01 грн., з яких: 7 678,95грн. борг за спожиті послуги централізованого теплопостачання, 3% річних 973,18 грн., інфляційні 7 418,88 грн. та 1 600 грн. судового збору. У зв`язку з чим видано виконавчий лист від 10 жовтня 2019 року, на підставі якого за постановою державного виконавця від 07 жовтня 2019 року відкрито виконавче провадження № 60490100 про стягнення з нього боргу в сумі 17 671,01 грн. Відповідно до виконавчого провадження № 60490100 за постановою державного виконавця від 27 листопада 2019 року накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 . Вважає, що позивач безпідставно визнав проведену ним оплату за опалення, як погашення минулої заборгованості, оскільки крім вказаного виконавчого провадження про стягнення боргу в сумі 17 671,01 грн. з ОСОБА_1 відсутні будь-які боргові зобов`язання перед КП BМР «Вінницяміськтеплоенерго». Представник КП BМР «Вінницяміськтеплоенерго» Жданов В. О. направив відповідь на відзив, в якому зазначив, що твердження відповідачів, викладені у відзиві та додані матеріали не спростовують доводи позивача стосовно суті апеляційної скарги. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 січня 2022 року розгляд справи в апеляційній інстанції призначено без повідомлення учасників справи згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України. Апеляційний суд, згідно з вимогами статті 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшов до висновків, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним критеріям. Як встановлено місцевим судом з досліджених заяв по суті справи та пояснень позивача від 26.10.2021, договір про надання житлово-комунальних послуг між сторонами не укладено. Згідно з рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13.03.2018 у справі № 127/3171/17 за позовною заявою КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» заборгованість за спожиті послуги з централізованого теплопостачання в розмірі 16 071,01 грн., з яких: 7 678,95 грн. борг за спожиті послуги централізованого теплопостачання, 3% річних 973,18 грн., інфляційні 7 418,88 грн. та 1 600 грн. судового збору. На виконання рішення суду 10 жовтня 2019 року виданий виконавчий лист у справі№ 127/3171/17, на підставі якого постановою головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Базалицькою І. В. відкрито виконавче провадження. Постановою державного виконавця від 27.11.2019 накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 . З наданого позивачем Комунальним підприємством Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» єдиного розрахунку за період з серпня 2018 року по червень 2021 року відповідачу була нарахована заборгованість з оплати теплової енергії в розмірі 17 985,65 грн, яку позивач просить стягнути на свою користь, а також 213,22 грн. - 3% річних від простроченої суми заборгованості, та 171,80 грн. - суму втрат від інфляції. Відповідач заперечує наявність боргу, оскільки оплата за отримані комунальні послуги за період з серпня 2018 по червень 2021 року у розмірі 17 985,65 грн. була сплачена відповідачем відповідно до отриманих рахунків, що підтверджується квитанціями про оплату, доданими до відзиву на позовну заяву. Така оплата не заперечується та не спростовується зі сторони позивача в його поясненнях від 26.10.2021. Проте позивач вказує на те, що здійснена оплата за комунальні послуги централізованого теплопостачання з серпня 2018 по червень 2021 року не була враховані як платежі за вказаний період, оскільки сплачені кошти зараховані на погашення попереднього боргу, що встановлений рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13.03.2018 у справі № 127/3171/17. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із статтею 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України). Спірні правовідносини виникли у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг і регулюються, зокрема, Законом України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Законом), «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила), Методикою розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків та визначення плати за їх опалення, затвердженої наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31 жовтня 2006 року № 359, якою встановлено порядок визначення витрат теплової енергії на опалення місць загального користування у багатоквартирних житлових будинках для встановлення розміру плати за неї споживачами. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник (частина друга статті 19 Закону). Власником Закон визначає фізичну або юридичну особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку (абзац сьомий частини першої статті 1 Закону). А споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу (абзац чотирнадцятий частини першої статті 1 Закону). Відносини між учасниками у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах (частина перша статті 19 Закону). За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України). Договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою (частина перша статті 29 Закону). Споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (пункт 5 частини третьої статті 20 Закону). Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, хоч у частині першій статті 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16). Плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно (частина перша статті 32 Закону). Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк (пункт 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, у редакції, що була чинною впродовж періоду, за який позивач просить стягнути заборгованість). Споживач має право одержувати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання, порядок надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо (пункт 2 частини першої статті 20 Закону № 1875-IV). Виконавець, тобто суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, зобов`язаний надавати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру цін/тарифів, норми споживання, режим надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо (абзац 5 частини першої статті 1, пункт 4 частини другої статті 21 Закону № 1875-IV). Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У платіжному документі мають бути передбачені графи для зазначення поточних та попередніх показань засобів обліку споживання комунальних послуг, різниці цих показань або затверджених норм, ціни/тарифу на даний вид комунальних послуг і суми, яка належить до сплати за надану послугу (частини друга та четверта статті 32 Закону № 1875-IV). Судом встановлено, що ОСОБА_1 сплачував за спожиті послуги відповідно до отриманих платіжних документів, що відповідає положенням зазначених вище нормативних актів та умов Договору приєднання, на який посилається позивач КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго», проте останній зараховував відповідні проплати зараховувалися на погашення попереднього боргу. При цьому виконавець не надавав споживачу всю необхідну інформацію, що відповідає зазначеним нормам права та п.п. 4.4.2-4.4.4. Договору приєднання, у зв`язку з чим у споживача знов виникла заборгованість перед виконавцем. У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (пункт 45)). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України). За відсутності оформлених договірних відносин, але в разі прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15). Отже, такі дії позивача призвели до прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, а також виникнення відповідальності за порушення грошового зобов`язання - стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми. Вимоги позивача не ґрунтуються на нормах права. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове стягнення боргу за житлово-комунальні послуги після набрання законної сили відповідним рішенням суду або судовим наказом здійснює державний або приватний виконавець згідно з Законом «Про виконавче провадження». Отже, якщо громадяни добровільно не сплачують борги, то вони стягуються органами державної виконавчої служби в примусовому порядку, який визначений законом. При цьому боржник, як сторона виконавчого провадження, крім обов`язків має відповідні права, зокрема право на відстрочення і розстрочення виконання судового рішення. Судова колегія вважає, що саме дії позивача, який безпідставно зараховував поточні платежі в рахунок заборгованості, яка стягується органами державної виконавчої служби в примусовому порядку, призвели до виникнення боргу, 3 % річних від простроченої суми заборгованості та інфляційних втрат. За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується й апеляційний суд, у достатній мірі визначився із нормами матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, і дійшов правильних висновків про необґрунтованість вимог КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго». Не спростовують вірні висновки суду доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 , який проживає та зареєстрований у житлі споживача, несе солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг у даній справі. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач комунальних послуг - це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. За змістом частини другої статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Відповідно до частин першої та третьої статті 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Члени сім`ї власника будинку (квартири) зобов`язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім`ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку. Згідно з частиною першою статті 162 ЖК УРСР плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Аналізуючи зазначені вище норми матеріального права, можна зробити висновок про те, що у разі, коли жиле приміщення належить особі на праві приватної власності, то суб`єктом правовідносин з приводу надання житлово-комунальних послуг щодо такого приміщення є саме ця особа. Участь інших осіб, які проживають у жилому приміщенні, у таких випадках визначається його власником і обов`язки з оплати вказаних послуг виникають у них лише відповідно до статті 156 ЖК УРСР. Відповідно до статей 156, 162 ЖК УРСР саме власник зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. До такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 12 червня 2020 року у справі № 712/8733/17 (провадження № 61-1838св18). Європейський суд з прав людини зазначав, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» від 09 липня 1997 року). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії» від 20 травня 2010 року). Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд , постановив: Апеляційну скаргу Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» залишити без задоволення. Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 08 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 15 березня 2022 року. Головуючий Ю. Б. Войтко Судді: І. М. Стадник В. В. Сопрун