Постанова Полтавський апеляційний суд № 646/5987/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 646/5987/21 Номер провадження 22-ц/814/1755/22Головуючий у 1-й інстанції Янцовська Т.М. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 вересня 2022 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Кузнєцової О.Ю. суддів: Карпушина Г.Л., Хіль Л.М. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 січня 2022 року у складі судді Янцовської Т.М. по цивільній справі за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, - В С Т А Н О В И В : В вересні 2021 року КП "Харківські теплові мережі" звернулося до суду з даним позовом в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води в сумі 46804,53 грн., 3 % річних у сумі 1002,54 грн., інфляційні втрати в сумі 2334,17 грн. та судовий збір у розмірі 2270,00 грн. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що на підставі рішення виконавчого комітету ХМР від 23.12.1998 р. № 1407 (зі змінами, внесеними рішенням від 30.09.2003 р. № 946) КП «ХТМ» є виконавцем послуг з централізованого теплопостачання та підігріву гарячої води в житловому фонді комунальної власності територіальної громади м. Харкова КП «ХТМ» на підставі розпоряджень ХМР про початок та кінець опалювального сезону 2002-2021 р.р., здійснювало постачання теплової енергії до житлового будинку по АДРЕСА_1 . КП «ХТМ» надає послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води згідно Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та "Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року №

630. Внаслідок неповної та несвоєчасної сплати послуг у відповідача виникла заборгованість в сумі 46804,53 грн., що утворилася за період з 01.12.2002 року по 31.07.2021 року. Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 січня 2022 року позовні вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води в розмірі 43298,87 грн., 3 % річних у сумі 1002,54 грн., інфляційні втрати в сумі 2334,17 грн., а всього 46635 грн. 58 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» судовий збір в розмірі 2111,10 грн. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду обгрунтоване тим, що відповідач належним чином зобов`язання щодо оплати комунальних послуг не виконав, тому наявні підстави для стягнення з відповідача на користь КП «Харківські теплові мережі» суми заборгованості. Місцевим судом враховано, що право власності на квартиру було зареєстровано за відповідачем 09.10.2007 на підставі свідоцтва про право власності б/н від 20.07.2007, тому місцевий суд прийшов до висновку що з відповідача підлягає стягненню сума заборгованості за період з 20.07.2007 по 31.07.2021. Окрім того, зазначено, що відповідач періодично здійснював щомісячні платежі за надані послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, що свідчить про визнання боргу та є підставою для переривання перебігу позовної давності, тому заява ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності є необгрунтованою. Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду оскаржив ОСОБА_1 , просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обгрунтована тим, що здійснення часткових платежів не є підтвердженням визнання боргу в цілому, тому місцевим судом було безпідставно не застосовано строків позовної давності. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходило. Відповідно до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Розпорядженням Верховного Суду від 25.03.2022 року № 14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду Полтавському апеляційному суду. Протоколом розподілу судової справи між суддями Полтавського апеляційного суду від 03 червня 2022 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Кузнєцова О.Ю. судді: Карпушин Г.Л., Хіль Л.М. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 13 червня 2022 року дану цивільну справу прийнято до свого провадження, а ухвалою Полтавського апеляційного суду від 05 липня 2022 року справу призначено до розгляду. Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення ухвалене у справі не повною мірою відповідає вказаним вимогам. Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, КП «Харківські теплові мережі» є виконавцем послуг з централізованого теплопостачання та підігріву гарячої води в житловому фонді комунальної власності територіальної громади м. Харкова та здійснювало постачання теплової енергії до житлового будинку по АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності б/н від 20.07.2007, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 08.09.2021 р. (а.с. 17). Відповідно до інформаційної довідки з Реєстру територіальної громади міста Харкова за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстрований ОСОБА_1 (а.с. 9). З відомості нарахувань та оплат за теплову енергію з урахуванням періоду платежу, вбачається, що особовий рахунок № НОМЕР_1 , за адресою АДРЕСА_3 , відкрито на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 4-5). На підставі наданих позивачем розрахунків, вбачається, що станом на 01.08.2021 року відповідачу нарахована заборгованість за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води в сумі 46804,53 грн. за період з 01.12.2002 по 31.07.2021, 3 % річних у сумі 1002,54 грн. та інфляційні втрати в сумі 2334,17 грн. за період з 01.08.2018 по 31.07.2021 (а.с. 4-6). Місцевий суд, враховуючи вищевказані обставини справи, прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги є обґрунтованою, а обов`язок відповідача оплачувати дані послуги випливає з вимог закону. Враховуючи факт того, що власником даної квартири відповідач є з 20.07.2007, тому суд прийшов до висновку про стягнення заборгованості за період з 20.07.2007 по 31.07.2021. Окрім того, місцевий суд відмовив у задоволенні заяви відповідача про застосування строку позовної давності, вказавши, що даний строк переривався у зв`язку з здійсненням ОСОБА_1 періодичного погашення суми боргу. Колегія суддів не повною мірою погоджується з даним висновком місцевого суду з наступних підстав. Правовідносини між виконавцем послуг з постачання централізованого опалення, гарячого водопостачання та споживачем - фізичною особою регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, Типовим договором про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №

630. Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем комунальної послуги є суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору, а споживачем - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Відповідно до частини 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року № 1875-IV, частини 2 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до статей 19, 25 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості. Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а тому факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, постанові Верховного Суду від 09 лютого 2022 року справа № 953/24063/19. Відповідно до положень частини четвертої статті 319 ЦК України власність зобов`язує. Згідно зі статтею 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто, положення статті 322 ЦК України встановлюють презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин. Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 43 рішення від 29 січня 2013 року за заявою № 66610/09 у справі «Золотас проти Греції»). Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У статті 264 ЦК України визначено порядок переривання перебігу позовної давності. Так, згідно із цією статтею перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення позову особою до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Аналіз зазначеної норми статті 264 ЦК України дає підстави для висновку, що йдеться про дві підстави для переривання перебігу позовної давності: а) вчинення особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; б) пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. У постанові Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі № 6-1457цс16 зазначено, що: «відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу». Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі №761/12553/15-ц. Аналіз змісту частин 1 та 3 ст. 264 ЦК України дає підстави для висновку, що переривання перебігу строку позовної давності є можливим виключно в його межах (загальний строк 3 роки), а не після спливу позовної давності чи поза її межами. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 914/2026/17, Верховний Суд зазначив, що оскільки при дослідженні обставин, пов`язаних з вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може відбутися лише в межах строку давності. Така позиція Верховного Суду сформована у цілому ряді постанов і є сталою. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України). ОСОБА_1 в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі було заявлено про застосування строків позовної давності. Досліджуючи докази на підтвердження переривання відповідачем позовної давності, колегія суддів виходила із того, що розрахунки заборгованості КП "Харківські теплові мережі" не відображають обставин визнання відповідачем боргу, сторонами не було надано доказів, а саме квитанцій про сплату боргу із зазначенням призначення платежів, платників, період оплат, що було б підставою, передбаченою частиною першою статті 264 ЦК України, для переривання перебігу позовної давності. Таким чином, відповідач не вчиняв дій по визнанню боргу, заборгованість в повному обсязі чи її частини не сплачував. З наданого позивачем розрахунку вбачається, що ОСОБА_1 періодично сплачував нараховані позивачем послуги за місяць або здійснював платежі менше нарахованих за місяць сум, зокрема у лютому 2019 року було нараховано 2223,22 грн., а сплачено ОСОБА_1 1012,41 грн., у листопаді 2019 року нараховано 1330,52 грн., а сплачено відповідачем 279,66 грн., тощо. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності з огляду на її переривання у зв`язку із сплатою відповідачем окремих платежів, чим допустив неправильне застосування норм матеріального права, а саме положень ст. 264 ЦК України. Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позивач звернувся з позовом до суду 08 вересня 2021 року. Враховуючи вищевикладені обставини справи та норми матеріального права, колегія суддів приходить до висновку про застосування строків позовної давності та стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за період з вересня 2018 року по липень 2021 року. З наданого позивачем розрахунку вбачається, що за період з вересня 2018 року по липень 2021 року заборгованість ОСОБА_1 за спожиті послуги складає 26711,37 грн., за даний період відповідачем було сплачено 3680,56 грн., таким чином з ОСОБА_1 підлягає стягненню недоплачена сума заборгованості у розмірі 23030,80 грн. За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням. Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Положеннями ст.ст. 526, 530 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Як зазначено у ст. 610 ЦК України, - порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до положень ст. 611 ЦК України, - у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат у сумі 2334,17 грн. та 3% річних у сумі 1002,54 грн. за період з 01.08.2018 по 31.07.2021 було проведено в межах позовної давності, сумніву у колегії суддів не викликає та не спростований відповідачем. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (п.п. 113,114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17). За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні, шляхом зменшення розміру заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, яка підлягає стягненню з відповідача, з 46804,53 грн. до 23030,80 грн. Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Частиною 1 та п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову. Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Згідно матеріалів справи, КП «Харківські теплові мережі» сплатило 2270 грн. судового збору при подачі позову до суду першої інстанції (а.с. 1). Позовні вимоги КП «Харківські теплові мережі» задоволено частково на 49,2 % Таким чином, з відповідача підлягає стягненню на користь КП «Харківські теплові мережі» 1116,84 грн. сплаченого судового збору за подачу позову до суду. Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п. 3, 4, ч. 4, ст. 382, 383 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 січня 2022 року змінити, зменшивши суму заборгованості за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь КП «Харківські теплові мережі» з 43298,87 грн. до 23030,80 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» судовий збір в розмірі 1116,84 грн. В іншій частині рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 січня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: О.Ю. Кузнєцова Судді Г.Л. Карпушин Л.М. Хіль